25-річний Георгій Тарасенко з Харкова брав активну участь у Революції гідності, після 2014 року став волонтером, а невдовзі пройшов вишкіл і їздив на ротації у складі добровольчих батальйонів. За його плечима — сім ротацій на схід України. Вранці 24 лютого боєць був одним із перших в черзі на видачу зброї і як керівник організації «Фрайкор» став на захист рідного міста. Націоналіст за духом, він завжди йшов першим у бій. В останньому, який відбувся для Георгія 26 березня, він вкотре пішов у контрнаступ, знищивши чимало бойової техніки та живої сили рашистів. Сталось це в селі Мала Рогань на Харківщині. Та, на жаль, тоді ж і сам отримав смертельне поранення. За мужність та героїзм воїна було вшановано орденом «Герой України» (посмертно).
— Георгій — наш єдиний син, пам’ятаю як довго сперечався з дружиною та рідними, аби саме таке ім'я отримала дитина. Мені воно завжди подобалось і асоціювалось з мужністю, хоробрістю, порядністю — всіма тими рисами, які мають бути у справжнього чоловіка. Саме таким і був наш Георгій, — розповів «ФАКТАМ» батько загиблого Олександр Тарасенко. — У нашій родині військових не було, але на сина сильно вплинула Помаранчева революція, учасницею якої була дружина. Майже щодня вона виходила із помаранчевими стрічками до пам’ятника Тараса Шевченка, а тоді у Харкові це було дуже непросто. Георгію це все сильно закарбувалось у серці.
Ми змалечку вчили сина бути патріотом своєї держави. Вже дорослим заради неї та коханої дівчини Анни він перейшов на спілкування українською мовою. Коли почався Євромайдан, Георгій саме закінчував школу. Звісно, і тут ми не могли бути осторонь.
Після того як розстріляли Небесну сотню, ми із сином вирішили пройти вишкіл, де отримали знання як протидіяти масовим заворушення на вулиці, опанували тактичну медицину та застосування холодної зброї. Вищу освіту Георгій здобув у Харківському національному аграрному університеті та отримав професію агронома, але жодного дня за нею не працював.
За словами батька, син з першого курсу зацікавився військовою службою. Але перший час в цьому не зізнавався.
— Одного разу Георгій з товаришем поїхав на риболовлю на кілька днів, а потім ми дізнались, що син перебував у зоні бойових дій. - продовжує батько. — Невдовзі він заснував добровольчий підрозділ та однойменну організацію «Фрайкор», з німецької слово перекладається як «корпус», у 18-ому столітті так називали територіальні оборони. Син та його побратими були ідейні, дисципліновані, усі займались спортом! Ба більше, за участь у бойових діях воїни не отримували жодних зарплат. Наскільки мені відомо, у Георгія було сім ротацій на схід, він взаємодіяв з однією з бригад. Мав позивний Жора. У вільний від служби час ми на вихідні зустрічались у місті і йшли до улюбленого кафе та годинами спілкувались про життя, у нас були дуже довірливі стосунки.
24 лютого вранці боєць Георгій Тарасенко в першу чергу вивіз із міста своїх рідних, адже боявся за їхні життя.
— Тоді я і востаннє бачив сина, — каже Олександр Тарасенко. — На прощання просив єдине: берегти себе і повернутись додому неушкодженим… З того ж дня Георгій взяв до рук зброю і захищав рідний Харків. Знаю, що 27 лютого його бойова група взяла активну участь у знищенні загону 2 бригади спецназу та піхоти 25 бригади зс рф біля мікрорайону Лісопарк та 134 школи.
Потім була Мала Рогань, де й поліг син. Рашисти там окопались і звідти обстрілювали мікрорайон Салтівка у Харкові. То ж у бійців була ціль — знищити ворога та звільнити Малу Рогань. Бойова операція тривала кілька днів, Георгій як командир був першим, оберігаючи особовий склад. 26 березня під шквальним вогнем син загинув, отримавши кульові та осколкові поранення. Кілька годин через важкі бої побратими не могли забрати тіло".
29 березня з добровольцем попрощалися в Іоанно-Богословському храмі в Харкові, наступного дня його відспівували в Іллінській церкві, родинній усипальниці гетьмана Богдана Хмельницького. Поховали Героя Україна в урочищі Холодний Яр на Черкащині біля Мотронинського монастиря у вишиванці, яку йому вишила та подарувала кохана.
Читайте також: «Це була найдобріша у світі людина. Забрала клята війна»: сповідь матері про загиблого у Гостомелі сина-героя
Фото надані Олександром Тарасенком