Український режисер Сергій Лозниця 21 травня виступив на Каннському кінофестивалі з промовою, в якій засудив бойкот російської культури, що викликало неоднозначну реакцію у суспільстві та культурному середовищі. Свою точку зору у Facebook виклав і Віктор Шендерович, який виїхав з Росії через загрозу переслідування за антипутинську позицію.
«Як легко бути патріотом, особливо у воєнні часи. Обісрав все українське — ти російський патріот. Обісрав все російське — український.
Кінорежисер Сергій Лозниця, який раптово утворився в цьому пейзажі (див. його промову при здобутті премії France Culture), слідом за відлученням у Росії отримує нині заслужену «вселенську смазь» у себе на батьківщині. «Обмазався говном і вискочив у вікно», вміло опонує французькій мові співвітчизника його обдарований критик. Ну, здорово ж!
Не час критикувати Україну, я чую. Чи не час, тим більше будучи росіянином…
О, цей заклик до сліпоти заради перемоги відкриє нам нові горизонти офтальмології!
А ось і ні.
Справедливість, писав Станіслав Єжи Лец, завжди на власному боці.
Я на боці справедливості — тому я на боці України у її визвольній війні проти імперської Росії. Тому ж — я на боці російської культури, проти тих, хто потребує її руйнування. Я проти нацизму — будь-кого. А те, що я часто-густо читаю і чую сьогодні про «росіян» і російську культуру, — це чистий нацизм.
Пояснити цю інтонацію легко, але «пояснити» значить «прийняти».
Жахлива путінська агресія викинула Росію геть із числа цивілізованих народів, зробила нас «німцями сорокових» і легітимізувала зустрічну агресію. З 24 лютого — як мінімум з цієї дати — стало ніяково робити зауваження незнайомцю з фейсбуку, який несе досконалу непотребщину на твою адресу. У нього український акаунт чи прізвище — і це сприймається як індульгенція.
Перший час.
Потім — набридає.
І одного разу я ризикнув. І написав одному такому, перед тим, як забанити, що при всій повазі до страждань та подвигу українського народу вважаю його — ось особисто його — небезпечним демагогом та мудаком.
І знаєте, мені здається, український народ має бути мені вдячний: я зробив посильну працю на благо України.
Тому що Путін згине, і Україна буде вільною, а агресивні мудаки та демагоги, підозрюю, залишаться. І саме вони, з усім темпераментом та енергією переможців, візьмуться за встановлення справедливості за своїми уявленнями про неї. А рефлексуючий Лозниця та інші люди із загостреним почуттям культури та справедливості, боюся, так і залишаться маргіналами.
Нічого, крім біди та сорому, з цього не станеться, і насамперед для України.
Ви скажете: чи не моя справа? Ну, це звідки подивитися. Якщо з комірки національної ксенофобії, то так. А якщо з боку Шекспіра та Монтеня, то цілком моє. Світ єдиний і почуття справедливості універсальне, а якщо ні, то гайда по печерах, дорогі сусіди по кульці, і давайте переходити на вовче виття…
Ви запитаєте: чому я не пишу, скажімо, про новий випуск Скабеєвої, а реагую саме на колізію з Лозницею? Так російське колективне скабеєво — це відрізана скибка людства, і тут пізно пити боржомі, а Україна — справа жива, багато в чому — майбутня справа, і я переживаю за те, що відбувається з нею, от і все.
…Легко бути патріотом, особливо у воєнні часи. Чия купа під чужими дверима більша і більш смердюча, той і переміг у патріотичному багатоборстві. Справа нехитра. Ось тільки війна скоро закінчиться, а запах лишиться. І якщо вчасно не вийти з цього ксенофобського багатоборства, запах незабаром стане невиразним до ступеня змішування, — загальним.
Ненависть до чужої культури не додає багатства та гідності своїй, це так не працює.
Київська думка про явну ворожість російської культури та московська думка про українську «недокультуру» — вони ж в одну ціну, їй-богу. І добре, що в Україні є ті, хто це розуміє і не боїться вимовити вголос цю непопулярну думку.
Треба взагалі цінувати та берегти тих, хто здатний ставити під сумнів напрямок громадського мейнстріму. Вони ризикують своїм статусом (а іноді — не лише статусом) заради інтелектуальної гідності. Заради тієї справедливості, яка завжди лише на власному боці.
Слава Україні, вільній і розумній!"
Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.