Десятиліттями кремль спрямовував мільярди на фінансування п’ятої колони в Україні. Точні суми ще належить встановити правоохоронним органам, а от розпорядники цих коштів відомі. Колишні регіонали, депутати від Опоблоку і ОПЗЖ, люстровані силовики мали підготувати ґрунт для повномасштабного вторгнення і забезпечити окупантам теплий прийом — з квітами і триколорами на мітингах за «освобождєніє». І хоча задум в цілому провалився, готові до співпраці колаборанти знайшлися. Ми називаємо найвідоміших ексрегіоналів, які або вже очолили окупаційні «адміністрації», або все ще чекають на «рускій мір» у своїх містах. Про всіх них знали в СБУ. Знали, але не зупинили.
Херсонщина, що межує з тимчасово окупованим Кримом, виявилася найбільш незахищеною і була захоплена в перші дні вторгнення. Зокрема, й тому, що в області так і не створили повноцінний підрозділ територіальної оборони. Процес саботували проросійські депутати міськради, зокрема, з орбіти Володимира Сальдо. Окупанти «призначили» його головою Херсонської ОДА. За це йому повідомлено про підозру у державній зраді.
Сальдо був мером Херсона з 2002-го по 2012 рік, потім обирався у Верховну Раду 7 скликання від Партії регіонів. До початку вторгнення був депутатом Херсонської міської ради, і з самого початку перейшов на бік ворога. Україна могла б цьому завадити, якби у 2016 році розслідувала і довела до вироку так звані «плівки Сальдо». Тоді журналісти передали СБУ записи розмов людини з голосом Сальдо, у яких йшлося про співпрацю з ФСБ і замовлення на викрадення російських опозиціонерів, які втекли до України. СБУ тоді почала перевірку, але про її результати досі нічого не відомо. Тоді ж Сальдо підозрювали у викраденні людини, він навіть провів декілька місяців у тюрмі в Домінікані. Однак після цього повернувся в Україну, а згодом і в політику — у 2019 році заснував власну партію «Блок Володимира Сальдо», яку завів у Херсонську міськраду.
Після окупації Херсонщини в області стали помічати втікача Сейтумера Німетуллаєва — колишнього регіонала, який вісім років очолював Генічеський район, а весною 2014-го відкрито підтримав окупацію Криму. Ба більше, тоді він безкоштовно розміщував окупантів, козаків і зрадників з «Беркуту» у своєму готелі, який побудував у 2009 році на захопленій земельній ділянці на Чонгарі.
Згодом втік до Криму, де створив організацію «Къырым Бирлигы». Вона була потрібна, щоби робити картинку «дружньо налаштованих» до Кремля кримських татар, а також вести пропаганду серед кримчан, що після окупації виїхали на тоді ще вільну Херсонщину. Німетуллаєв перебуває в розшуку СБУ за обвинуваченням в сепаратизмі та державній зраді. Однак це не завадило його родині до останнього часу мати цілу бізнес-імперію на території України.
Починаючи з квітня, Німетуллаєв став частим гостем на окупованій Херсонщині. Там він переконує місцевих мешканців про скоре захоплення росією Києва та щасливе заможне життя у складі рф.
«Для мене 24 лютого вже було святковим днем. Я розумів, що нарешті ми позбавимося тих націоналістів, фашистів, які більше 8 років тероризували Україну», — розповідав він російським пропагандистам.
Захисники України позбавили окупантів надії захопити Одещину, однак це не означає, що на них перестали очікувати місцеві сепаратисти. І хоча місцева влада одразу стояла на проукраїнських позиціях, в місті є достатньо впливові люди, які мали всі шанси стати гауляйтерами.
Серед них вже забутий соратник Януковича Леонід Клімов — екснардеп від ПР, голосував за диктаторські закони 16 січня. Після втечі Януковича Клімов потроху втрачав активи і вплив. Рік тому Одеський апеляційний суд вирішив стягнути з нього 309 млн грн на користь НБУ у рахунок погашення заборгованості банку за наданим раніше стабілізаційним кредитом. Клімов відмовився платити, і суд стягнув з нього спортивно-оздоровчий комплекс «Люстдорф» в Одесі.
Повернення проросійського режиму в Київ або окупація Одеси була його останнім шансом повернути собі минулі позиції. Напередодні повномасштабного вторгнення Клімов втік з України. Його плани повернутися вже у захоплену Одесу не здійснилися: наразі він повернувся в місто і продовжує зберігати мовчання, не називаючи війну війною і державу-окупанта — окупантом.
Ще один одеський віп-втікач — колишній голова ЦВК Сергій Ківалов. 22 лютого він вилетів у Лондон, звідти — на кількамісячний відпочинок у Дубай. На днях він повернувся в Одесу і вперше з 24 лютого заговорив. Однак обмежився лише тим, що на третій місяць війни засудив «агресію рф проти України». Відмовлятися від російських нагород — «ордена дружби» і «медалі Пушкіна» за намагання зробити російську другою державною в Україні — не став.
Ймовірно, не відмовився Ківалов і від проросійських поглядів, адже вірно служив росії протягом усієї політичної кар’єри. Він був народним депутатом 8 (!) скликань. Після втечі Януковича на росію Ківалов втік з ПР до Опоблоку. У вересні 2014 року він опублікував статтю «Настало время готовить Конституцию для Одесчины», за яку отримав кримінальну справу за статтею про сепаратизм. До вироку вона, звісно, не дійшла.
Що не вдалося в Одесі, окупанти зробили в Мелітополі. Захоплене місто окупанти віддали на відкуп місцевим бізнес-кланам. 11 березня «в.о. мера» призначили Галину Данильченко — депутатку від Опоблоку, яка також очолювала Мелітопольський завод підшипників ковзання. Її «призначення» відбулося наступного дня після викрадення представниками «МДБ ЛНР» чинного міського голови Івана Федорова.
Данильченко одразу почала розкрадати місто та українську гуманітарну допомогу, не забуваючи дякувати своїм власникам про шанс набити кишені перед тим, як опиниться в українському суді.
«Це щастя. Ми вдячні російській армії за те, що вони так ніжно і обережно увійшли в Мелітополь, так спокійно все пройшло. В нас вже 24 лютого їздили на машинах і вітально сигналили російським військовим», — розповідає вона кримським пропагандистам.
Партія регіонів допомогла Данильченко розпочати політичну кар’єру, хоча колаборантка ніколи не мала відповідний партквиток. Вона була помічницей нардепа Євгена Балицького — колишнього регіонала і опоблоківця. Його окупанти «призначили губернатором Запорізької області».
Балицький — представник одного з бізнес-кланів міста, контролює низку підприємств, закорема й завод підшипників, яким керувала Данильченко. У 2018 році його дружина купила нерухомість в окупованому Криму. Запорізька обласна прокуратура вже повідомила Данильченко про підозру у державній зраді. Ми з нетерпінням чекаємо на аналогічне повідомлення Балицькому.
Керувати Маріуполем, який російські окупанти перетворили на багатотисячний могильник, «поставили» колаборанта з ОПЗЖ Костянтина Іващенко. В 2010 він балотувався до міської ради від Партії регіонів, був у партіях «Наш край» і ОПЗЖ. Завжди був симпатиком росії: святкував 9 травня, закликав Україну відмовитися від Криму і ОРДЛО.
На момент вторгнення був депутатом міськради й керівником Маріупольського заводу «Азовзагальмаш». Одразу після того, як через війну підприємство зупинило роботу, Іващенко організував вивезення обладнання на металобрухт. Крім пограбування він особисто вчиняв воєнні злочини в Маріуполі: коригував вогонь по евакуаційній колоні цивільних, а також по складах з продовольством.
23 травня чинна міська рада Маріуполя опублікувала перелік депутатів, які перейшли на бік окупанта. У списку крім Іващенко 8 прізвищ представників ОПЗЖ: Істратов Вадим, Хаджинов Дмитро, Бурлаков Сергій, Калачова Вікторія, Агібалов Валерій, Карпенко Олена, Хармишев Євген, Сотникова Наталія.
Відтак жодних несподіванок. Дев’ять з десятьох колаборантів — колишні регіонали, опоблоківці та ОПЗЖшники. Вони не стали зрадниками 24 лютого, а послідовно працювали на ворожу пропаганду, були агентами впливу Кремля в Україні. Про їхні зв’язки з державою-окупантом писали журналісти, говорили активісти, знали правоохоронці. Однак нерішучість слідства і нереформовані суди забезпечили їм безбідне життя на волі. Тепер ми платимо за це тисячами життів захисників України і цивільних громадян. Війна на закінчиться знищенням російської армії. Україна переможе, тільки притягнувши до відповідальності всіх, хто брав участь у злочинах росіян, хто їх виправдовував, хто перейшов на бік окупантів чи симпатизував їм. Тільки після цього ми матимемо шанс на мирне майбутнє.