Російський журналіст Роман Супер, який нині проживає в Європі, на своїй сторінці у Фейсбуці публікує листи відчаю, покаяння, болю своїх сучасників, які опинилися по різні боки фронту, добра і зла. Здебільшого Роману пишуть колеги-співвітчизники. Деякі його адресати анонімні, бо не всі можуть і готові нести персональну відповідальність за нинішню реальність. Пишуть Роману Суперу і українці. Одне з таких повідомлень журналіст опублікував у Фейсбуці.
«Дуже люблю цей лист від українки, — пише Роман Супер, — у якому на пальцях пояснюється, що ця срана війна зробила із стосунками братніх народів; і як бажання обійняти тепер живе разом із бажанням вбити.
***
Доброго дня, Романе!
Я з України, ми півтора місяці з дочкою просиділи у підвалі під ракетними ударами, градами та забороненими касетними бомбами.
Дочка у чотирнадцять років знає різницю у звуках від цих вибухів. Ніколи б не подумала, що моя мама та дочка одночасно матимуть статус «дитини війни». Лише війни різні.
Якоїсь миті, коли мене запитували друзі, родичі з вашої країни про те, як у мене справи, я почала відповідати одним словом — «нормально». І так багато хто зараз відповідає.
Чому? Та тому що нічого не змінюється. Відчуваємо себе хріново. Настає день, коли це питання починає дратувати. Поки йде війна, а ви знаєте, що вона йде, не ставте це питання. Хочеться відповісти — страшно, боляче, невідомо, як буде далі, прикро, агресивність такої сили, якої ще не знала наша Земля. Я, наприклад, думаю про те, чи зможу я і моя сім'я повернутися до рідного міста на південь України. Чи залишиться улюблена квартира цілою. Дочка, коли покидали будинок, зі сльозами на очах стіни гладила та цілувала. На це було боляче дивитись. У серці та душі величезна безодня і скільки не намагаюся побачити дно цієї дірки, не бачу. Немає дна, нескінченність болю.
Ми дуже втомилися від цього питання — як справи.
Ми зараз не дуже любимо вас. Це від безсилля та болю. І по-іншому поки що не буде.
Згадуються слова Юрія Шевчука із ДДТ. Коли він зателефонував другу до Києва і запитав:
— Ви зараз нас дуже ненавидите?
— Так.
— А обійняти мене хочеш?
— Так хочу.
Отак і я. Хочу обійняти рідних із Москви та їх ненавиджу".
Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.