Волонтерка та голова благодійного фонду «Свої» Леся Литвинова вважає, що українці отримали незалежність у 1991 році як подарунок, але не зробили Україну сильною. Тепер настав час розплачуватися за це
«Це війна моїх однолітіків. Так, звичайно, поряд зі мною проходять службу одночасно ті, хто молодше моїх старших дітей і ті, хто по віку могли б бути моїми батьками.
Але це наша війна. Тих, хто зустрів Незалежність у 91 році молодими й повним сили.
Це нам її принесли у дзьобику. Ми не вибороли її. Просто отримали в дарунок. І це ми майже нічого не зробили для того, аби її не втратити.
Це ми будували свої кар'єри і будинки, а не країну. Це ми ходили на концерти російських зірок. Це ми їздили на заробітки в росію, або будували спільний бізнес з російькими партнерам. Це ми святкували з дітьми Новий рік, а не Різдво. Це ми обирали президентами то Кучму, то Януковича.
Це ми дозволяли проходити в парламент комуністам. Це ми не побудували рів з крокодилами між нами та нашим минулим. Це ми.
Нам було зручно. Нам було звично. Ні, не всім. Але абсолютній більшості. І я не виключення. Це мої старші доньки навчались у російській школі, бо вон була ближче до дому ніж українська. Це я працювала на «Інтері», та знімала рекламу для «Партії регіонів». Це я майже не читала сучасну укранську літературу, хіба що випадково. Це я зрозуміла, що я — українка лише на Майдані, стоячи посеред палаючого міста. Я фізично відчувала, як я народжуюсь. Прямо тут, посеред гарячої зими. І це було боляче.
Все в житті має свою ціну. І всі рахунки рано чи пізно доведеться сплачувати. Ну, або лишати їх у спадок дітям. Тим самим дітям, для яких ми встигли побудувати будинки, але не сильну державу. І все, що ми можемо зараз для них зробити — воювати кожного дня як востанне. Бо вони будуть наступними.
Це їм доведеться вдягти однострій і намагатися відбивати рештки пошматованої країни у дикунів з півночі. І гинути, не встинувши нічого в цьому житті побачити, крім війни. Лише тому, що 30 років їхні батьки жили спокійним життям, не забиваючи собі голови питанням, як зберегти той самий скарб, який абсолютно випадково впав їм в руки…", — пише Літвінова у Facebook.
Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.