Звільнення Херсона від російських окупантів стане переломним у цій війні, вважають багато військових експертів. ЗСУ готуються найближчим часом перейти у контрнаступ на півдні країни. Вже зараз, можна сказати, тривають деякі підготовчі роботи. За допомогою Himars частково зруйнували Антонівський міст — дуже важливий стратегічний об'єкт. Тепер у разі нашого контрнаступу окупантам буде важче тікати з міста. До того ж Антонівським мостом рашисти ще недавно перевозили важке озброєння. Тепер не зможуть.
Тим не менш загарбники не втрачають надій анексувати чужі території, готуючи псевдореферендум на вересень цього року. Про те, як сприймуть цей фарс херсонці, а також про життя в окупації, «ФАКТИ» поспілкувалися з жителем села Високопілля Ігорем Ратушним. Ігор Алимович — український патріот, учитель фізкультури у місцевому ліцеї, депутат районної ради кількох скликань від партії «Свобода». Він майже два місяці разом зі своєю родиною провів в окупації. Його здавали рашистам дехто з місцевих мешканців. Як вважає сам Ігор Алимович, йому дуже пощастило, що загарбники так і не взнали, від якої партії його обирали в депутати. Інакше, цілком можливо, для нього та його родини все могло закінчитись плачевно.
— До різних сіл Херсонщини заходили різні російські військові угруповання, — згадує Ігор Ратушний. — Наприклад, до нас у Високопілля зайшли представники так званих «днр-лнр», в Іванівці були буряти, у Потьомкіному, Вознесенівці — чеченці та росіяни. Різниця була між ними лише в цьому. Але всі вони поводилися однаково. Щойно заходили в якесь село — насамперед грабували аптеки. Там їх цікавили не лише ліки, а й наркотиковмісні препарати. Другого дня вони починали грабувати магазини. Спершу виносили все спиртне. Але незабаром у тих магазинах взагалі не залишилося нічого.
— Як місцеве населення відреагувало на появу непроханих гостей?
— Дехто думав, що прийдуть росіяни, зберуть усіх мешканців десь у клубі та розкажуть, як ми житимемо під час окупації. Але жодних загальних зборів не було. Однак окупанти донесли до всіх моїх односельців, що відтепер їм доведеться пересуватися Високопіллям виключно з білою пов'язкою на рукаві. Вважалося, що якщо хтось відмовляється вдягати білу пов'язку, то ти бунтуєш — не погоджуєшся з їхніми правилами. Могли й застрелити на місці.
— І чи були такі випадки?
— Розстріли були. За що саме вбивали цивільних у Високопіллі, я поки що сказати не можу, бо село досі перебуває під російською окупацією. З тих, кого знаю, розстріляли чоловіка та дружину, родину Ланевичів. Розстріляли їх у дворі власного будинку. Сергія Ланевича вже забирали і тримали кілька днів у ямі. Після того, як його відпустили, я попередив: вдруге тебе в яму саджати вже не будуть. Просто розстріляють. Тобі треба виходити із села. Але він не встиг. Він та його дружина — не єдині жертви. Трохи пізніше за Будинком культури було знайдено братську могилу, в якій виявили 25 розстріляних односельців.
Окупанти не дозволяли ховати людей на цвинтарі. Тих, хто гинув від снарядів або вмирав своєю смертю, закопували родичі у своєму дворі чи на городі.
Ходити селом без діла було заборонено. Не дай Боже, зупинишся і будеш щось розглядати! Ми були в повній ізоляції від цивілізації. Електрики, газу, води цього нічого не було. Магазини не працювали. Інтернет вони глушили. Про те, що відбувається в Україні, ми не знали.
Мій день починався з того, що я рано-вранці виходив на вулицю, розкладав цеглу і розпалював вогонь для приготування їжі. Готували з тих запасів, які залишалися вдома. Часто поєднувалися з сусідами. У мене, наприклад, був невеликий запас макаронів, а в сусіда — цукор. Мінялися. У іншого сусіда без діла три роки стояв повний газовий балон. Він сказав, що буде для нас усіх — сусідів — на газі пекти коржі. Була взаємовиручка. Багато з тих, хто до війни мав між собою погані стосунки, помирилися і допомагали один одному вижити.
— У вас у селі є бомбосховище?
— Наше бомбосховище зайняли росіяни. Місцевим мешканцям забороняли туди заходити. Вони ж що робили? Наприклад, поставлять міномети за лікарнею і починають обстрілювати нашу армію. Щоб ви розуміли, ЗСУ стояли лише за три кілометри від Високопілля. Так ось, вони випустять кілька мін у напрямку наших позицій — і ховаються в бомбосховищі. Хвилин через 10−15 летить «відповідь» від наших по лікарні. А наступного дня росіяни нам кажуть: от подивіться, ЗСУ зруйнували вашу лікарню. Ви бачили, що це не ми зробили. Ми по лікарні не стріляли. Ми взагалі тихі та мирні. У ваше село зайшли без жодного пострілу. А ЗСУ руйнують ваші будинки та лікарні.
— Вам особисто доводилося спілкуватись з окупантами?
— Так. Якось вони прийшли до мене на двір і кажуть: «Відчиняйте гараж». Я відповідаю: «Я не господар машини, яка там стоїть. Хазяїн — мій тато, йому дев'ятий десяток, він не ходить. Запитуйте про машину в нього». Тоді рашист пересмикує затвор автомата, заходить у будинок і приставляє дуло до голови батька зі словами: «У вас є дві хвилини». Автомобіль «Судзукі» 2006 року довелося віддати. А крім того, вони забрали телевізор, мікрохвильову піч і навіть старий килим, поїдений міллю, з підлоги, який їм знадобився б лише для того, щоб окопи застилати.
Потім приходили ще раз. Готувалися проводити перепис населення для подальшого проведення фейкового референдуму.
— Пограбування стали в селі постійними? Росіяни могли зайти до будь-якої оселі та забрати все, що їм сподобається?
— А хто їм міг заборонити? Вони ж ніколи по одному не ходили селом. Тільки у п'ятьох, з автоматами. Один залишався на хвіртці, двоє заходили у двір, двоє до хати. Що їм можна протиставити?
— Місцевих заарештовували за проукраїнську позицію?
— Мене кілька разів забирали. Я ж, крім іншого, ще й депутат районної ради багатьох скликань. Добре, що росіянам не сказали, що я був депутатом від партії «Свобода», яка в росії вважається екстремістською.
— Тобто «росіянам не сказали»? Місцевих здавав хтось із односельців?
— Особисто мене здали голова ОТГ, її заступниця та депутат. Вперше мене забрали за гуманітарну допомогу, що зберігалася у мене в одному з гаражів. Гуманітарку у Високопілля привезли за день до того, як у село увійшли росіяни. Ці два п'ятитонні буси з допомогою зі Франції мали незабаром переправляти далі, в зруйновані села.
Так от, щойно росіяни увійшли до нашого села, на ранок до мене йдуть голова ОТГ, заступниця та депутат. Голова каже: «Ми знаємо, що у вас є гуманітарка, і ви повинні нам її віддати». Я відповідаю, що ця гуманітарна допомога не належить нашому селу і тому не можу вирішувати її долю.
Наступного дня о десятій ранку до мене на двох машинах приїжджають окупанти, надягають наручники, мішок на голову і забирають мене. Теж починають говорити про гуманітарку. Мовляв, ми знаємо, в якому саме вона гаражі, цю гуманітарну допомогу ти маєш нам віддати, військова адміністрація у вас цю гуманітарку вилучає. Пригрозили, що якщо відмовлюсь виконувати їхній наказ, то мені прострелять коліно.
Змусили мене вантажити все до їхніх машин. Попередили, що потім все це потрібно буде ще й розвантажити. У результаті мене привозять із гуманітаркою, куди б ви думали? У будівлю адміністрації. Я заходжу з першою коробкою до сесійної зали, де мене… з усмішкою зустріли голова ОТГ, її заступниця та депутат, які приходили напередодні.
— Що вам відомо про подальшу долю голови ОТГ?
— За кілька днів вона вийшла з Високопілля. Наразі знаходиться у Кривому Розі. Там їй виділили кабінет. Співпрацювала чи ні — що я можу сказати? Я написав заяву до поліції, але вона зараз може розповідати, що її змушували співпрацювати, тримаючи автомат біля скроні. Заступниця голови так і залишилася на сьогодні в окупованому Високопіллі.
— А які настрої були у жителів Високопілля стосовно окупантів? Чи були такі, хто чекав на росіян?
— У нас мешкають різні люди. Напевно, були й такі, хто чекав росіян. Ось у нас є кілька суто російських сімей, наприклад, він з Уралу, вона з Благовіщенська. Коли прийшли окупанти, ці двоє вийшли з паспортами, щоби показати, мовляв, ми росіяни, розмовляємо російською. А вони у відповідь: «Ти менше балакай, руський. А то зараз у рило дам. Краще ключі від гаража давай. Нам потрібний твій автомобіль». Якщо хтось і чекав росіян у нашому селі, то я думаю, тільки з однією метою — щоб нажитися. Ось написали окупантам список активістів, можливо, їм за це гроші заплатили. Та й частина награбованого діставалася зрадникам. Вони потім везли речі односельців до Криму та продавали на базарі. Там були і мікрохвильові печі, і пральні машини-автомати, телевізори. Що хочеш.
— У Високопіллі була тероборона?
— Із цим у нас взагалі сталася дуже дивна ситуація. Кількість людей у нашій ТРО я називати не буду. Нагадаю, село й досі під окупацією. Перед в'їздом до села ще до війни поставили вагончик, з бетонних блоків було викладено блокпост. За два дні до того, як росіяни зайшли до села, хтось дав команду цей блокпост розібрати. Хто дав таку команду — невідомо. Хто загалом здав Херсонську область? Про це на сьогодні ніхто не знає. Хто злив усі мінні поля, заміновані мости? Росіяни маршем пройшли із Криму до Херсона. 540 кілометрів — без жодного пострілу! І в нашому селі стояв підрозділ ЗСУ. Але за день до того, як прийшли росіяни, наші військові покинули село.
Читайте також: «У нас була тиха здача Херсону», — мешканка міста розповіла про спротив земляків окупантам
— Вам із родиною таки вдалося вирватися з окупованого Високопілля?
— Так, я вийшов на Великдень. Побачив, що окупанти цього дня не стали чекати вечора і потихеньку починали святкувати зранку. Вони ходили по підвалах, забирали у людей спиртне та залишки їжі. По всьому було видно, що готується велика гульба, а потім на нас чекає терор.
До того, щоб виїхати з Високопілля, ми готувалися давно. Жити там було неможливо. Незадовго до Великодня село покинув наш сусід. Він виїхав велосипедом, щоб менше привертати увагу. А мені залишив ключі від гаража, де мав старенький «Москвич», на який росіяни не зазіхали.
Росіяни випускали з Високопілля лише на Херсон. На кожному блокпосту треба було казати, що прямуєш саме туди. Поки їхали окупованою територією, ми пройшли 58 блокпостів.
— Чи сильно перевіряли?
— У мене тато-інвалід, який переніс три інсульти, сидів на передньому сидінні, тому нас особливо не затримували. Але на кожному блокпосту вимагали, щоб їм дали спиртне, цигарки чи, якщо є, батарейки. Перед Херсоном я повернув в інший бік. Знав одну стежку, якою можна було виїхати на підконтрольну Україні територію. І так потрапив до Кривого Рогу.
Наскільки знаю, у селі залишилося зараз ще 70 мирних жителів. А сусідню Іванівку нещодавно деокупували. Але там зараз дуже небезпечно. Усіх мешканців села евакуювали на більш-менш безпечну територію. В Іванівці нині жодного цивільного не залишилося.
— Скажіть, які настрої сьогодні у Херсоні? Як там люди зараз живуть? Я бачив інформацію про те, що у Херсоні космічні ціни. Наприклад, імпортний шампунь, який у Києві можна купити по 65 гривень, у них у магазині коштує 600.
- Всі товари подорожчали у Херсоні через те, що все везуть із Криму. Коли з міста виїхали усі підприємці, припинилося надходження товарів із України, продукцію почали завозити з нашого тимчасово окупованого півострова. Тому й такі високі ціни. Я нещодавно зідзвонювався із зятем, який мешкає в Херсоні, так він каже, що у них десяток яєць коштує 105 гривень, кілограм м'яса — 240 гривень.
— Окупанти готують у Херсонській області фейковий референдум про приєднання до росії. Звісно, сподіваюся, що область до цього моменту звільнять, але… Якщо цей псевдореферендум відбудеться, херсонці проголосують за росію?
— Ніколи! Хіба один відсоток наберуть зрадників, та й це буде для росії хорошим результатом. Зять каже, що жоден із тих, кого він знає, ні на який референдум йти не збирається. Там за російськими паспортами на весь 300-тисячний Херсон прийшло лише 23 особи.
Нагадаємо, раніше публіцист Андрій Піонтковський заявив про те, що Херсона може бути звільнено вже в серпні, і це стане великим шоком для окупантів. А військовий експерт Олег Жданов вважає, що звільнення окупованого Херсона може стати тригером для того, щоб посипалася вся оборона Росії.
Тим часом, як повідомляли «ФАКТИ», понад тисячу рашистів потрапили на Херсонщині в оточення.