Андрій Верніковський — звукорежисер, який працював в студії звукозапису у Будинку офіцерів у Вінниці та опинився в епіцентрі ракетного удару рашистів 14 липня. Але зумів вижити. У чоловіка осколки по всьому тілу та сильно ушкоджена барабанна перетинка. Крім того, зруйнована його студія з дорогим обладнанням. Через рашистський обстріл він втратив не лише здоров'я, а й друзів.
«Я був у самому центрі пекла й дивом вийшов з нього живим та відносно неушкодженим. Мабуть, у Господа ще є на мене серйозні плани, — написав на своїй сторінці у Facebook Андрій Верніковський. — Як я тримаюсь? Чесно кажучи, щодня мене добряче накриває від усвідомлення масштабу трагедії — як для постраждалих і міста в цілому, так і для мене особисто.
14 липня я прокинувся о 8:00, одягнув улюблену сорочку, бо планував зробити кльове селфі з Олегом Скрипкою. Звичайний робочий день, такий сонячний. Середній лате, дві цукерки — і в студію, готувати обладнання до концерту. У той день Олег запланував додатковий виступ для наших захисників в одній з військових частин, де я мав встановити звук та працювати у якості звукорежисера. Урочисту сорочку також одягнув Віктор Поліщук. Це він був за кермом новенького Mercedes з панорамним дахом, в якому ми везли комплект обладнання. Поруч з ним сидів Віталій Каблучко. Я сидів за водієм, а справа та позаду мене був комплект обладнання".
За словами потерпілого, все сталось миттєво. Вони з колегами саме проїжджали біля клініки «Нейромед», де й впала ракета.
«Вибух. Втрата свідомості. Темрява. Ракета вибухнула на відстані 10−15 метрів від нашої автівки, але вона єдина дивом не спалахнула. Я отямився від сильного жару, зрозумів, що весь в крові, й почав кричати, не так від болю, як від жаху. Пізніше Віталій розповість, що саме мій крик привів його до тями. Все навколо в чорному непросвітному диму, все палає, звідусіль несамовиті крики, вибухи і щось постійно падає зверху — уламки від будівлі, каміння, скло. Я не зрозумів, що то вибухали автівки, припарковані поруч. Подумав, що може прилітає ще і треба намагатись вижити. Увімкнувся інстинкт самозбереження, і тіло діяло ніби на автоматі.
Двері зліва не заклинило і відчинились з першого разу. Я вибрався і почав бігти та звати на допомогу. В ту мить ще не розумів обсягу жахіття, не знав кількості вибухів і не розумів, чому всі навколо перебувають теж у шоковому стані. У хаосі випадково побачив бліде обличчя Валентина, який на момент вибуху знаходився у студії. Перше, що він сказав: Костянтинович живий, зі мною все добре, студії п…
На щастя, під час вибухів у студії не було клієнтів та ніхто з персоналу не постраждав серйозно. Я повернувся до авто, в якому нас застав вибух, але там вже нікого не було. Я сподівався, що хлопці у безпеці. Марно… Далі військовий взяв мене по під руки й допоміг дійти до рятувальників. На площі у той момент було декілька машин ДСНС і, здається, 1−2 швидкі".
У лікарню Андрія доставили серед перших. У кілька рук діставали уламки зі спини, голови й одразу підшивали найбільші рани. Одним словом, він народився в сорочці.
«Пізніше, вже в палаті, друзі повідомили, що Вітя загинув. З того часу невимовний жаль і сльози переповнюють мене. Віталіку пощастило менше за мене, але він живий. На нього чекає ще багато випробувань, операцій, але я точно знаю, що він обов’язково все витримає. Як розповість мені потім Женя Стів, мене врятували музичні колонки й дуже якісні подушки безпеки — німецький автопром, які взяли на себе як вибухову хвилю, так і уламки, які прямували точнісінько в голову.
Тиждень я провів у другій лікарні. Щодня з мене діставали скло, чистили рани і перев’язували. Але, на жаль, необхідну допомогу з баротравмою місцеві ЛОРи не надали, хоча з першого дня я наголошував на важливості цієї проблеми для мене, бо сам відчував, що все дуже кепсько. Свистіло, стріляло, боліло, чув погано. Запевняли, що то контузія — мине. Барабанні перетинки перфоровані, але краплі та уколи вітаміну В6 допоможуть. Чи то обладнання в лікарні застаріле, чи, можливо, не надали серйозного значення моїй особистій трагедії, яка візуально була не така жахлива, як у багатьох важко постраждалих в той день, не знаю. Час було втрачено.
На шостий день спочатку в приватній телефонній розмові з лікарем отримав рекомендацію про терміновий прийом необхідних ліків, а вже в приватній клініці мені нарешті поставили точний діагноз, і я дізнався масштаб уражень. Щобільше, лікар дістав шматочок скла з відкритої рани. Аби ви розуміли, мене до того дивилось 4 лікарі! На наступний день я з самого ранку, у швах попрямував до професора в Тернопіль, на терміновий огляд та процедуру.
В лікарнях я вже 14-й день. Дружина каже, що регенерація в мене, як у справжнього вампіра. Поверхневі рани майже затягнулись і виглядають, ніби минуло кілька місяців, а не два тижні. От зі слухом все значно гірше. Праве вухо майже повністю не чує, ліве чує відсотків на 30−40 від того, як було. Наразі лікування продовжується у лікарні ім. Пирогова і спрямоване на боротьбу з гострим запаленням слухового нерва. Далі на мене чекає мірингопластика — операція, в ході якої відновлюють цілісність барабанної перетинки. Операція не проста, а найголовніше, процес реабілітації займає від 4 до 6 місяців. Про музику, звукорежисуру, зведення, мастеринг, діджеїнг, гори, літаки, басейни, навіть про підняття важких предметів мова взагалі не йде, треба берегтись, щоб все зрослося і слух відновився до прийнятних параметрів. Мій слух — це моє все. Це моя робота, моя творчість, моє життя. Отже, ця операція вирішить всю мою подальшу долю.
Моя автівка понівечена вщент. Студія… промовчу… Легендарну студію в Будинку офіцерів, в якій я творив і працював понад 11 років, повністю знищено. Обладнання частково вціліло, але і це також ще одне диво".
Читайте також: «Я побачив дитячі кістки в машині, що згоріла»: про трагедію у Вінниці розповіли її свідки та родичі загиблих
Фото: facebook.com/andereymuzon