Енергодар, місто енергетиків Запорізької атомної електростанції, був захоплений російськими військами на самому початку великої війни. Мешканка Енергодару Людмила Петрівна (ім'я і по батькові змінено), яка разом з чоловіком в липні змогла евакуюватись на територію, контрольовану українською владою, розповіла «ФАКТАМ», як живе її місто. Інтерв’ю вона дала на умовах анонімності. Дозволила повідомити те, що працювала педагогом.
— Коли росія відкрито вторглася в Україну, біля Енергодару облаштували добре укріплений блокпост, — розповіла Людмила Петрівна. — Два комунальних сміттєвози перегороджували дорогу. Встановили протитанкові їжаки. Підступи до них обклали шинами. Все було готове, щоб їх підпалити в разі, якщо підуть ворожі танки та бронетранспортери. Містяни, в тому числі мій чоловік, цілодобово по черзі несли варту на блокпості.
Секретар міськради Іван Самойдюк та інші представники нашої мерії неодноразово ходили на перемовини до рашистів, які стояли на підступах до Запорізької АЕС. Просили не заходили в місто та на станцію, бо АЕС — це ядерний об’єкт. Згодом всім стало зрозуміло, що рішення про захоплення ЗАЕС та Енергодару приймали не полковники, які знаходились в колонах бронетехніки, а на високих щаблях російської влади. Тому всі ці бесіди з ними були ні до чого.
Мер Дмитро Орлов оперативно керував беззбройною обороною міста: коли включався сигнал тривоги, енергодарці бігли до блокпоста, ставали величезною, до 10 тисяч людей колоною — фактично живою стіною на шляху рашистів. Якщо в пошуку YouTube наберете «блокпост, Енергодар», побачите відео, зняте, зокрема, з дрона про те, як це відбувалося.
— Третього березня вчергове пролунала сирена, мешканці (серед них мій чоловік) побігли на блокпост, — продовжує співрозмовниця. - До нього лишалося метрів 200, коли пролунали постріли — російські танки почали палити по блокпосту. Від цього навіть загорілися деякі квартири в будинках, які виходили вікнами на те місце. Оборона голими руками втратила сенс.
— Тоді загинули люди?
— Було багато поранених. Коли ворог почав стріляти, народ кинувся бігти. Мешканці верхніх поверхів будинків бачили як на долоні все, що відбувалося. Через соцмережі вони фактично в режимі реального часу сповіщали містянам про події. З цих повідомлень місто дізналось, що рашисти зупинилися біля котеджів, почали перевдягатися в цивільний одяг. Наступне повідомлення в соцмережі: «На 14-поверховому домі російські снайпери». Спочатку ворог в місто не увійшов, але розмістивши на найвищих спорудах снайперів, взяв Енергодар під приціл. А його колона танків повернула на дорогу, яка веде на атомну станцію. Тут слід сказати, що Енергодар знаходиться за 6 кілометрів від АЕС. На станції люди працюють, в місті — живуть.
— Певно, АЕС охороняли бійці Національної гвардії?
— Так, там розміщувався її підрозділ. На підступах до станції нацгвардійці вирили окопи, можливо, замінували певні ділянки. Вони прийняли бій, коли рашисти стали наближатися до АЕС. Офіційно повідомлялось, що тоді загинули троє українських воїнів. Тих з нацгвардійців, хто отримав важкі поранення, доставили в лікарні. З розмов зі знайомими мешканцями міста (за роки життя в Енергодарі ми з чоловіком познайомились з багатьма) знаю, що поранених було дуже багато. Але ходили чутки, що ворог не встиг захопити в полон частину з них: містяни начебто розібрали легко поранених по своїх квартирах, підпільно лікувати. До деяких з поранених буцімто навіть вдалося приїхати комусь з батьків. Потім після лікування поранених потайки вивозили з Енергодару. Хочеться в це вірити.
— В перші тижні окупації в місті обговорювали резонансне відео про те, як один з місцевих проїздив з українською символікою на машині повз інформаційний центр і зустрів на дорозі російську військову вантажівку з літерою «V» на борті, — продовжує Людмила Петрівна. — Рашисти змусили чоловіка зупинитися. Хтось зняв на телефон, як загарбники нещадно били сміливця, а перехожі не побоялися втрутитися — намагалися припинити побиття. Чула від знайомих, що людину, яка зафільмувала все це зі свого балкона і виклала в мережу, рашисти вирахували та схопили.
Хоча публічні розправи на очах багатьох свідків відбуваються в окупованому Енергодарі не часто. Зазвичай, людей хапають по ночах в домівках.
Після окупації міста в будівлю СБУ заселилася російська ФСБ. А там, де знаходилася поліція, ворог відкрив комендатуру. Саме в комендатурі рашисти облаштували катівню. Почалися нічні арешти людей, які так чи інакше були пов'язані з обороною міста, чергували на блокпостах, брали участь в АТО, в громадській діяльності… Запам'яталося одне з повідомлень в групі в «Фейсбуці»: «У соседа, молодого парня выбивают дверь прикладами автоматов. Что делать?!» Скоріш за все, списки патріотів якимось чином потрапили до рук загарбників. Тут слід зауважити, що на стації є особливо цінні співробітники — ліцензований МАГАТЕ персонал, на навчання якого пішло багато років. Рашисти хапають навіть й з цих фахівців.
Окупанти наживаються на своїх жертвах. В місті всі знають, що викупити арештованого родича можна, якщо претензії до нього у рашистів не надто серйозні. Скажімо, людина різко висловилася, побачивши патруль, а солдати розчули й потягли в комендатуру. Розцінки за звільнення різні — аж до 50 тисяч гривень. А за те, щоб арештованого не били, треба заплатити 20 тисяч гривень.
Ситуація в окупованому Енергодарі перегукується з тим, що ми читали про атмосферу страху, в якій жили люди в СРСР в 1930-і роки: серце стискається від нічного дзвінка у домофон.
— Були побоювання, що можуть прийти і до вас?
— Ми з чоловіком розуміли, що це може статися будь-якої ночі. Адже він був залучений у заходах з захисту Енергодару, а також брав участь в патрулюванні по ночах. Що це були за патрулювання? В перші дні війни, коли наша поліція разом зі співробітниками військкомату була змушена виїхати, місто лишилося без охорони правопорядку. Тоді люди самоорганізувалися: створили нічні загони, які чергували по місту — щоб запобігти мародерству та іншим протиправним діям. Коли зайшли рашисти, вони запропонували: давайте чергувати разом. Ясна річ, ніхто не захотів. Тоді загарбники підім'яли під себе всі поліційні функції, організували комендатуру.
Місто у нас маленьке, всі все один про одного знають. Колабораціоністи залюбки здають людей з проукраїнськими поглядами. Могли видати й нас. Ясна річ, що спочатку окупанти взялися розправляти з найбільш помітними патріотами. Але поступово можуть добратися до всіх. Тому наш син, який живе в іншому місті, с перших днів окупації наполягав в телефонних розмовах, щоб ми з чоловіком якомога швидше виїхали. Через певні причини ми змогли евакуюватися лише у липні.
— В Енергодарі діють партизани?
— Певно, що так. Адже в травні хтось вчинив замах на колабораціоніста Андрія Шевчика, який проголосив себе мером. Він місцевий мешканець, працівник атомної станції. Його разом з охоронцями підірвали в під'їзді. Він вижив, але отримав поранення, був госпіталізований.
Там, де це сталося, стоять по периметру три будинки. З комендатури стали ходити по квартирах цих багатоповерхівок. Четверо автоматників нагрянули й до одного нашого знайомого. Він жодним чином не причетний до замаху. У квартирі разом з ним були діти й жінки. Окупанти передусім перевірили телефони, ноутбук. Відкрили шафу, почали викидати з неї речі. Потім один з них каже: «Ну, что будем все перерывать?» Певно, зрозуміли, що в тій квартирі нічим цінним не розживуться (крадіжки речей під час обшуків — розповсюджена практика в окупованому Енергодарі). «Ладно, не будем», — відповів другий окупант. Пішли до інших людей.
— Російські солдати грабують на вулицях перехожих?
— Ні, але люди бояться без нагальної потреби відходити від своїх будинків. Ми з чоловіком ходили десь раз на тиждень в магазини та на ринок, а так прогулювались по периметру двору нашої багатоповерхівки.
На перший погляд, особливої небезпеки немає, але на вулицях повно патрулів з автоматами, наставленими на перехожих. Не виключаю, що солдати (в основному це кадирівці, дагестанці) носять зброю саме таким чином, щоб похизуються, налякати. В місті переказували випадок: чоловіки ловили рибу, повз них проходили рашисти з автоматами й сказали: «Ловите, ловите — пока что приказа расстреливать вас не было».
Періодично у російських військових відбувається ротація. Перед кожною черговою ротацією загострюється проблема мародерства — ті, хто мають їхати, вдираються у квартири людей, які евакуювалися, грабують.
До речі, в перші дні після того, як рашисти зайшли в місто, мер попросив ОСББ (об'єднання співвласників багатоквартирних будинків) встановити на парадних добрячі, як на ангарах, засови. О 20 годині ми закривали під'їзди і якщо комусь треба було потрапити в середину, то він дзвонив по домофону у квартиру, і хтось звідти спускався, відкривав засув. Але незабаром окупанти наказали все це прибрати.
— Це правда, що вони розташовують свої вогневі позиції по сусідству з ядерними енергоблоками?
— На жаль, правда. В один з днів в групі в «Фейсбуці» з'явилося повідомлення: в Енергодар заходить колона «Градів». Зауважу, що наше місто та атомна станція знаходяться на березі Каховського водосховища. Ширина водосховища 5−6 кілометрів. На протилежному березі починається Дніпропетровська область, знаходяться міста Нікополь, Марганець. Так от, через день після того, як з'явилось повідомлення про колону «Градів», рашисти почали обстрілювати з них ці міста, не боячись отримати удар у відповідь, адже у них за спинами атомна станція. Коли почалися ці обстріли, ми по ночах не спали — гуркіт, земля та вікна здригалися. В декого навіть вікна посипались. Обстріли підштовхнули багатьох людей негайно шукати можливість виїхати.
— Мешканцям складно виїхати з Енергодару?
— Так, дуже складно. В перші тижні війни віцепрем'єр-міністр України Ірина Верещук неодноразово повідомляла про те, що домовлено з російською стороною про гуманітарний коридор з Енергодару. Але щоразу рашисти навмисно зривали домовленості: українські автобуси виїздили, але загарбники їх не пропускали. Евакуюватися можна було лише, якщо вдавалося домовитись про це без розголосу, причому не на високому рівні, а з керівниками середньої, місцевої ланки управління. Перші 5 автобусів з евакуйованими відправили з Енергодару ближче до середини березня — десь числа 12-го. Тоді виїхали переважно вагітні та жінки з маленькими дітьми, а також багатодітні. Колона рушила годині о 9 ранку. Хоча відстань від Енергодару до Запоріжжя приблизно 110−120 кілометрів, дорога вийшла довгою, бо окупанти тривалий час не пропускали евакуйованих. Лише десь о 22 годині мер написав в соцмережах, що колона нарешті прибула на територію, контрольовану українською владою.
В Запоріжжі ці автобуси завантажили гуманітарною допомогою, зокрема мукою та дріжджами, бо в місті не було хліба. Супроводжували автобуси мер і секретар міськради Іван Самойдюк (через декілька днів рашисти його викрали).
Окупанти пропустили колону в місто. Гуманітарку благополучно вивантажили на складах Енергодару. Але потім росіяни їх захопили. Вони також привласнили собі автобуси, які належать місту. Меру довелося написати в соцмережі, що тепер проводити організовану евакуацію нема на чому, тому, будь ласка, надалі виїздіть на приватному транспорті.
Згодом підключилися перевізники — приватні транспортні фірми. Але попит на виїзд й досі перевищує пропозицію.
— Скоро початок навчального року. Загарбники, певно, мають намір відкрити школи й вчити дітей по російським програмам?
- Так. Знаю, що вони агітували місцевих вчителів співпрацювати з ними. Було повідомлено, що 48 працівників освіти зголосились на це. Але потім в місті дізналися, що серед цих 48 колабораціоністів 23 — технічний персонал: працівники шкільних їдалень, прибиральниці, двірники, вахтери. Вчителів — менше 10.
Окупанти завезли вчителів з росії. Провели батьківські збори в школі N2. Планували загальноміські збори, але прийшло десь півсотні батьків. З ними зустрілася учителька з Санкт-Петербурга. Сказала, що в перших класах буде 3 предмети: історія росії, російська мова і математика. А місцеві колаборанти пригрозили, що батьки, які не приведуть дітей до школи, будуть позбавлені батьківських прав. А їхніх дітей відправлять в інтернати «ДНР». Мовляв, діти мають ходити до школи. Якщо батьки будуть цьому перешкоджати, значить, вони не належним чином виконують свої обов'язки і це буде підставою для репресій. Всі розуміють, що це виняткове безумство. Але ніхто з батьків не хоче на собі перевіряти, чи справдяться погрози. Ця ситуація, скоріш за все, стане причиною чергової хвилі масового виїзду з Енергодару.
— Багато повідомлень, що ворог планує провести в першій половині вересня так звані референдуми? Ви бачили в Енергодарі ознаки того, що вони готують такий фарс?
— Окупанти всіляко намагаються вивудити у людей їх персональні дані: при видачі 10 тисяч рублів допомоги, відвідуванні поліклініки, лікарні вимагають показувати паспорт, переписують звідти відомості. На бігбордах політична пропаганда «Мы один народ» і подібні. Певно, це пов'язано з підготовкою псевдореферендума.
Напередодні нашого від'їзду в будівлю, яку зайняло ФСБ і поселилися старші офіцери, було атаковано дроном-камікадзе. Після того вони десь тиждень робили затемнення вікон в цій будівлі. Ходили чутки, що раніше російські офіцери давали хабарі, щоб їх направили в наше місто: комфортні умови, безпека. Але зараз ситуація для них погіршується — Сили оборони України почали нищити загарбників навіть біля ЗАЕС. Поки що за допомогою дронів-камікадзе.
Нагадаємо, що російські військові, побоюючись ударів ЗСУ, затягли важку військову техніку, зброю та вибухівку до машинної зали 1-го енергоблоку Запорізької АЕС.