Наприкінці літа в церковному календарі християн є три Спаси. 14 серпня віряни святкують Перший Спас (Маковія) і вшановують Животворящий Хрест Господній, Образ Спасителя та ікони Володимирської Божої Матері. Здавна на Маковія справляють свято врожаю, а в храмах освячують воду, квіти і мак, подекуди — свіжий мед. Свято приходиться на перший день Успенського посту. Він триватиме з 14 до 27 серпня і присвячений Пресвятій Богородиці і її Успінню. У ці дні не можна вживати м'ясні, молочні продукти, яйця та алкоголь. 19 серпня святкують Другий Спас, а Третій наступає 29 серпня.
З традиціями Першого Спаса читачів «ФАКТІВ» знайомить Олена Громова, етнограф, завідувачка наукового відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (Пирогів).
- Маковій святкують завжди 14 серпня за новим стилем, — уточнює Олена Громова. — Є декілька народних назв у свята — Маковія, Маковея, Макотруса, Перший спас або Спас на воді, Мокрий спас, рідше — Медовий, а слово Спас (на честь Спасителя) йде від «Спаситель» — Ісус, Бог, Син, і так іменували цей лик, відображений на іконі «Спас нерукотворний». В церковному календарі Маковія називається «День семи Святих Мучеників Маковеїв, їхньої матері Соломонії та учителя Єлеазара».
Свято прийшло до нас з Візантії (започатковано не пізніше ІХ ст.) і полягало в перенесенні з імператорського палацу до храму Софії частини хреста Господнього, що збереглася. В західних регіонах України Спас називали Першим і його не так урочисто відзначали, як в інших місцях. Але всюди по Україні на Маковія освячували воду (звідси назва — Спас на воді).
За легендою, коли Константинополь потерпав від епідемії, яка трапилася через воду, частка дерев’яного Животворчого Хреста допомогла людям. Протягом двох тижнів цю святиню носили по Константинополю для «відвертання хвороб» і очищення міста від злих духів, які могли спричинити жахливі епідемії (і до наших днів під час богослужіння виносять хрест на середину храму і поклоняються йому). За допомогою фрагменту хреста (на якому був розіп’ятий Ісус) освятили водойми в місті, і тоді ж виникла традиція освячення води на Спаса, щоб стала чистішою та щоб в спеку йшли дощі.
В Україні такий звичай перетворився на хресні ходи до річок, водоймищ, озер. В освяченій воді купалися, а також купали худобу, щоб не хворіла. За переказами, цього дня хрестився і князь Володимир. Донині збереглася традиція святити воду, тому до церкви і зараз несуть баночки з чистою водою. Цю освячену воду вважали помічною, зразу після служби воду треба було попити, а потім зберігати за іконами і постійно використовувати.
Як свідчать історики, в Києві у ХIХ ст. на Маковія городяни йшли на Хрещатик, де збиралися біля криниці святити воду. В свято виконувався обряд освячення криниці, щоб там вода не переводилася. «Свята кринична вода завжди дарує людині силу, здоров’я і наснагу», — вважали в народі, а ще з великою шаною казали: «Нема голодА, коли п’ється вода». Цією водою вмивалися, пили її, нею кропили сіно, щоб уберегти від мишей, а також бризкали бджіл.
Біля колодязя виставлялися столи, на які викладали хліб, сіль та запалювали свічку, ставили глечик з освяченою водою, а для духів — «коливо» з пшениці нового врожаю. Після церемонії вважалось, що покроплена святою водою криниця вже мала і таку ж воду, яку набирали в ємності.
- Свято поєднало християнські легенди і народні українські традиції, за якими в країні дуже шанували мак, — продовжує Олена Громова. — Лише останні десятиліття з відомих причин на цю рослину почалось гоніння. А раніше мак сіяли обов’язково на городі, не тільки милувалися його цвітом (в народі так і казали: «Цей світ, як маків цвіт»), а й приписували ще захисні властивості. Наприклад, сухі квітки (після освячення їх зберігали за образами разом з головками маку), дівчата вплітали в коси на Благовіщення (7 квітня), щоб волосся не випадало. А мак-ведюк знахарі використовували як засіб проти чародійства (обсипали ним дім, стайні з худобою, тощо). В народі вважали, що рослини на свято ставали магічними, тому мами плели віночки-обереги для своїх дітей з чабрецю, льону, календули, приговорюючи: «Рости, льоне, вище, по колiна, щоб нi в кого з нас голова не болiла. Бiлися бiло, щоб хустками твощми нашiй (имя дочери) весiльну голову покрило». Після освячення букету з ним треба пройтися по всій хаті — цей обряд вселяв надію на врожайний і багатий наступний рік. Потім «маковійчики» клали за образами і зберігали аж до наступного Маковея. Зимою ж сухоцвітом прикрашали весільне деревце. Вірили, що освячені лікарські трави допоможуть побороти хвороби, а освяченими маківками прикрашали оселю. Навесні цей мак обов'язково висівали на городі. Здавна вважалося: якщо забути освятити квіти, то господарство цілий рік не буде квітнути.
Наші предки вірили, що обереги захищають від злих сил, відганяють біду і зурочення — відштовхують негаразди, тому спеціально підбирали рослинні букети, щоб вони захищали родину від біди й лиха весь наступний рік.
- З часів язичництва ця традиція дещо змінилася, — уточнює етнографиня. — В християнську епоху обереги стали святити у храмах. Після служби люди ставали навколо церкви, і священник проводив обряд освячення води і букетиків. В букети, які виплітали на Маковія (називались «маковійською квіткою» чи «маковійчиками»), обов’язково вставляли цілі мачини, які додавали сили цим оберегам — тоді «в господі все процвітало і плодилось, нехай буде стiльки тварин, як у макiвцi зернин». Маку могло бути по три головки, а там, де дотримувалися древніх звичаїв, — і сім (по кількості полеглих за віру мучеників).
До оберегів дехто додавав кілька стеблин конопель або льону (бувало, що голівки маку в’язали в окремий букет). Переважно в букети включали городні рослини, додаючи також лікарські лісові і польові: чабрець, чорнобривці, васИльки, кудрявці, ласкавці, настурції, нагідки, польові сокирки, айстри, барвінок, полин, рута-м'ята, любисток, лугова материнка, духмяне роман-зілля, а ще до цієї «компанії» попадали колоски пшениці, невеличкі соняшники, та все це обв’язувалось червоною стрічкою. Могли загорнути букетик в святковий рушник і так несли святити, а вдома — під образи.
Кожна з трав і квітів, які входили до складу букету, мала певне значення: наприклад, рута-м'ята — від усякої напасті і мала додавати здоров’я, ласкавці — на ласку, злагоду і щирість в родині, кудрявці — щоб хлопців з в’юнкими кучерями любили дівчата, материнка — для плодовитості тварин, бджіл, а сонях уособлював небесне світило і вважалось, що він приносив милосердя людям, тваринам і рослинам.
В давнину букет могли прикрасити ще горохом, квасолею, кропом, невеликими качанами кукурудзи. В деякий регіонах України «маковійчик» ще називали «каковейка». Освячену «маковейку» батьки могли вручати молодій дівчині з побажаннями бути гарною і пригожою, багатою, «щоб хлопці любили, як люблять люди квіти». Букети підвішували в хаті, лікарські рослини використовували при потребі, клали в купель дитині, для людей похилого віку робили макове снодійне вариво, а для дітей — полотняну «куклу» — соску-смоктушку з розтертим маком.
- Спас як свято в основному належало дітям та дівчатам, — каже Олена Громова. — Це нагода зібратися групами, заздалегідь наплести віночки, яскраві «маковейки», вплітати у волосся квіти, стрічки, надягти яскраве намисто. Також молодь ходила в ліс по зілля, дозволяла собі жартівливі забави («кіт і миша», «гуси і вовк», «король» та інші). Хоч масово розважатись церква не рекомендувала, все ж молодь акапельно співала спасівських пісень.
Як доводилось чути від старожилів, на Маковія в храми, де проводилось богослужіння, люди йшли святково одягнені (одежа хоч і не нова, але мала бути чистенька) з кошиками чи оберемками трав і квітів, а також з букетами-оберегами «маковейками», складеними з різнотрав’я. Серед українців свято Маковія (Маковея) вважалося найшанованішим днем літа. І віряни несли в церкву стільки квітів, що вулиці наче покривалися яскравим килимом і не було видно навіть людських голів — тільки рухалися різнобарвні живі потоки з яскравих духмяних рослин…
З 14 до 27 серпня наступає одне з чотирьох багатоденних утримань — Успенський піст (його навіть порівнюють з Великим), який присвячений Пресвятій Богородиці і її Успінню (28 серпня віряни святкуватимуть Успіння Пресвятої Богородиці). Піст називають «Спасiвка-ласiвка», тому що в цей період проходять три Спаси: на воді, яблучний (19 серпня) та горіховий (29 серпня). В дні посту не проводять вінчання. Найважливіше в цей час тілесне та духовне стримання. У ці два тижні не вживають м'ясні, молочні продукти, яйця та алкоголь, можна їсти переважно фрукти і овочі, сухофрукти, горіхи, мед, також хліб. Успенський піст відноситься до категорії суворих, тому навіть до святкового столу 14 серпня доводилося готувати їжу без масла. В цьому році Маковій припадає на неділю, тому можна вживати гарячі страви, додаючи олію в каші і легкі супи.
Традиційною стравою на Перший Спас були «шулики» — коржики з пісного тіста (на соді), які дрібно ламалися і заливалися медовою ситою (мед з водою і маковою затиркою). Мак терли до білого соку — «макового молочка». На свято до столу готували пісний борщ з грибами, пекли паляниці, але королем столу був мак. У Центральній Україні господині додавали його в різні вироби: в маковники на дріжджовому тісті (рулети), струделі, галушки з медом, книші, вареники, пироги, коржі, бублики, калачі — яких тільки страв з пісного тіста не готували…
На Маковія збирали вже мед (качали його в тиші, щоб бджіл не тривожити і не зіпсувати солодкого продукту). В цей день іноді (особливо у південних регіонах, де все дозрівало раніше) у храмах могли освячувати мед нового врожаю, пригощаючи ним дітей і бідних. Завдяки цій давній традиції свято отримало ще одну назву — «Медовий Спас». Але, як стверджують дослідники, масово освячували продукцію бджільництва саме на Яблучний Спас, який відмічають 19 серпня. Подекуди мед несли до церкви на обидва Спаси. Тому назва «Медовий спас» може бути універсальною для обох свят.
В народі вважали, що бажання, загадане з першою ложкою освяченого меду, збувається. Якщо цього дня піде дрібний, як мачинка, дощ, то наступний рік очікується врожайним. Казали: «На Маковія літо закінчується, осінь починається», «У Спаса всього в запасі: і дощ, і вітер, і відро, і різна погода», «Після Першого спасу в воду не заходять», «Дощ на Маковея — мало пожеж буває», «На Перший спас і жебрак медку спробує». В народі вже примітили, що після Першого Спасу може наступити часткове похолодання. Тому казали: «Прийшов Спас — пішло літо від нас», а після Другого — «Прийшов Спас, то готуй рукавиці про запас».
На свято Маковея в багатьох селах встановлювали на кожній вулиці (на кутку) в певному місці високі святкові віхи — вербові або просто стовпи, уквітчували їх різноманітними рослинами, а зверху ставили гарбуза, вирізаючи в ньому очі, ніс, рот (наче на Хелоуїн), і вставляли всередині свічку. Як темніло, то гарбуз світився на вершечку прикрашеного стовпа. Тут і проходило святкування — зі співами, танцями, веселощами.
Не можна було на Маковія займатися прибиранням, шити, прати, копати, будувати, заборонялось сваритися і з’ясовувати відносини, не можна нікому бажати зла (щоб не повернулося назад сторицею). Діяли заборони на працю не тільки в хаті, а й на городі. До Спасу востаннє за рік купали худобу, щоб не захворіла. А з 15 серпня не купались в озерах і водоймах, щоб не втратити здоров’я і не потонути.
В тексті використані матеріали з етноекспедицій Олени Громової по регіонах України в період 2000−2020 років
Нагадаємо, що через тиждень після Маковія християни святкують Преображення Господнє, або Другий чи Яблучний Спас (19 серпня).