Досить часто можна почути від українців у зрілому віці, що вони живуть не своє життя, не відчувають задоволення від того, як живуть, але як жити по-іншом, не знають. За словами психотерапевтки Марії Жолтикової, питання сенсу життя можуть турбувати будь-яку людину, незалежно від віку, національності, соціально-економічного статусу, сімейного стану. Особливо на фоні апатії, викликаної війною.
«Екзистенційна криза — тривожний стан особистості, що супроводжується роздумами про сенс життя, місце людини у всесвіті, — пояснює Марія Жолтикова. - Її турбують запитання «Хто я?», «Навіщо я живу?», «Чого хочу?», «В чому моє призначення?», «Для чого я це роблю?»… За останні 6 місяців зміна і втрата «старих» цінностей викликає тривогу про своє «завтра», що значно посилює пошук відповіді на запитання «Чого я хочу?» Адже виникає гостре питання «Чому саме цього я хочу?», «Чи хочу я далі цього?», «Чого я хочу насправді?»
Важливо тут те, що ці питання мають право на існування! Адже часто буває страшно дозволити собі жити своє життя. А війна якраз і відкрила нам те, що найкращий час жити своє життя — сьогодні.
Основними ознаками екзистенційної кризи можуть бути наступні. Змінилась якість сну: складності із засипанням через постійні внутрішні діалоги; почали порівнювати свої результати з результатами друзів, значущих людей. Здається, що навколишні набагато успішніші за вас; ви стали більш вразливими до невдач: плачете, замикаєтесь у собі; з’являється бажання щось змінити, бажання все кинути і поїхати світ за очі. Відчуваєте, що вигоріли. Хочеться почати життя з нового аркуша; часті зміни настрою. Помічаєте своє невдоволення у партнері, керівнику. Звертаєте увагу на те, що раніше не викликало дратування; часто згадуєте своє минуле, здається, що раніше ваше життя було більш насиченим; стали апатичні. Нічого не подобається, немає енергії та бажання щось змінювати; зміна режиму: сон до обіду, хаотичне приймання їжі, втрата інтересу до прогулянок, спорту, спілкування з друзями…"
Досить часто, за словами лікарки, на проживання екзистенційної кризи впливають інтроєкти та проєкція:
«Інтроєкція — це як би ковтання будь-якої поведінки, фраз або того, що потрібно, без належного жування та кусання. Це можуть бути «обов'язково», «повинен». Вони можуть походити з нашої родини, школи, релігії чи культури, де ми виросли. Іноді вони можуть починатися такими фразами як: «Хлопці не плачуть», «Товстих ніхто не любить», «Ти повинна бути кимось», «Ти не можеш дозволити собі робите те, що хочеться, лише те, що треба»… Інтроєкція сама по собі не є поганою. Це нормальна частина процесу навчання. Завдяки інтроєкції або серії інтроєктів, ми можемо функціонувати в суспільстві.
Потрібне скоріше усвідомлення того, чи наша система переконань, цінностей, поведінки є нашою власною чи нав’язана якимось зовнішнім прикладом. Чи це наш вибір, чи це бездумно заглиблене повідомлення від сім’ї, суспільства, гуру чи релігії. Якщо в результаті відкриття себе ви переконаєтеся, що повідомлення ваше, це добре. Якщо ні, іноді для подальшого розвитку потрібно залишити старі повідомлення, точно так само, як ми перестали носити колготки, рукавички та їсти молочний суп у певному віці. Саме це і відбувається в процесі кризи — переосмислення!
Проєкція є одним із захисних механізмів, які захищають нашу свідомість від певної інформації. Це привласнення певних поглядів, якостей і почуттів іншим людям, оскільки вони визначають наш стан. Відповідно до гештальт-терапії, проєкція — це надання оточенню відповідальності за власні бажання, почуття, судження чи імпульси. Сильно розвинена проєкція не дозволяє індивіду побачити власну поведінку і розпізнати певну частину себе. Часто ми проєктуємо на інших те, що не дозволяємо або не привласнюємо собі.
Ми боїмось відчути страх осуду, який могли відчути в дитинстві. І у дорослому житті (підсвідомо) прагнемо уникнути цього за допомогою проєкції. Механізми захисту нашої психіки формувались протягом всього нашого життя. І виконували певну функцію. Але зараз ці механізми можна помічати, якщо вони негативно впливають на ваше життя, стосунки з собою, з іншими та запитувати себе «Це те, що я обираю зараз?» чи «Це те, що зараз мені заважає?». Три головних шляхи виходу з кризи за Віктором Франклом — творчість, переформатування життєвих цінностей і усвідомлене прийняття здорового і тверезого ставлення до обставин, які людина не може змінити".
Раніше «ФАКТИ» публікували поради Національної служби здоров’я України, як вивести дитину зі стану панічної атаки і що не можна робити.
Читайте також: Тут потрібна допомога фахівця: лікарка розповіла про соціальні фобії
Фото: pixabay.com