В Україні щоденно росіяни використовують стільки ж боєприпасів, скільки у найважчий період боїв у 1942 році. Щодня вони здійснюють до 800 атак, вистрілюючи до 60 000 штук боєприпасів. Таке високе споживання спричиняє логістичні та виробничі проблеми, йдеться у матеріалі польського видання:
«Донедавна обидві сторони використовували переважно техніку часів Варшавського договору. Звідси й характерні для колишнього СРСР калібри 122 мм і 152 мм. Коли на рубежі червня-липня українці почали переходити на західну техніку, набагато більш технічно досконалу, точну та менш аварійну, росіяни також втратили перевагу мобільності. Постачання польських Krabs, німецьких PzH2000 і британських AS-90 швидко ліквідували розбіжності.
Організація артилерійських груп у бригадах обох армій однакова: три батареї по 18 артилерійських установок кожна — 36 стволів і 18 ракет, оснащені установками БМ-21 «Град». Крім того, протитанкова ескадрилья з 12 гарматами калібру 100 мм, а кожен механізований батальйон також має шість мінометів калібру 120 мм. Загалом у бригаді їх 18 осіб. Проте через брак сил і запасів українці повинні дуже обережно і розумно використовувати свою артилерію. Отже, удари спрямовані на конкретні найважливіші цілі. Українці точно визначають російські бази та командні пункти та знищують їх точково. В результаті витрата боєприпасів значно менша, а ефект набагато кращий.
Росіяни використовують зовсім іншу тактику. Після поразки під Києвом вони повернулися до методів, відомих з початку 20 століття, які використовувалися під час обох світових війн, і які росіяни й досі використовують — сильну артпідготовку з подальшою атакою з передуванням вогневого валу або просто вогню по місцевих цілях: селах і садибах. Він полягає в обстрілі позицій противника, змушенні його сховатися або тимчасово відійти, потім рухаються механізовані підрозділи, попереду яких ведеться артилерійський вогонь. В результаті у захисників залишається менше часу для зміцнення оборони та відбиття атаки".
З початку серпня становище росіян досить суттєво змінилося. Поки що їм не доводилося боятися надто сильного зустрічного вогню. Українська ствольна артилерія не мала достатньої дальності. Це змінилося, коли українці отримали західну техніку з точними боєприпасами з дальністю понад 40 км. Відтепер окупанти не можуть почуватися в безпеці.
«У росіян досі є великі запаси класичних артилерійських боєприпасів. Але точність у них невисока, і щоб досягти такого ж ефекту, як українські удари, росіянам доводиться використовувати в сім-десять разів більше ракет. З більш досконалими ракетами ситуація ще гірша. Згідно з українськими джерелами, росіяни мають серйозні проблеми з точними боєприпасами, — каже доктор Міхал Пєкарський, експерт з безпеки Вроцлавського університету. - І цю інформацію можна вважати правдоподібною, оскільки для такої керованої ракети, як „Калібр“, потрібно багато компонентів. Це система наведення та комп'ютери керування польотом, які є численними точними механізмами. Можливість виробництва обмежена наявністю деталей, особливо мікропроцесорів».
Недоліки обладнання дедалі більше відчуваються на фронті. Якщо класичні некеровані ракети ще довго не вичерпаються, то такого складного ракетного озброєння у них не надто багато. Судячи з записів і звітів української армії, новітніх ракет «Кинжал» у росіян залишилося близько 40.
«Росіяни, зіткнувшись з нестачею обладнання, можуть відчайдушно намагатися обмежити параметри зброї, — додає доктор Пєкарський. — Але це означає, що, наприклад, ракета з виснаженою системою наведення або навіть без неї, як це було 60 років тому, матиме низьку точність, і вам доведеться використовувати їх десятки, щоб спробувати досягти бажаного ефекту, і так буде неможливо знищити навіть командні пункти».
Раніше відомий військовий експерт назвав зброю, яка потрібна Україні для повноцінного контрнаступу. Нагадаємо, військові спеціалісти зі США наполягли на обмеженні контрнаступальної операції ЗСУ.