З російського полону повернувся наймолодший боєць «Азову» — 19-річний парамедик з Вінниці Назар Гринцевич. Боєць із позивним «Грінка» рятував від смерті поранених побратимів, за що був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню. На «Азовсталі» воїн також отримав поранення. Неодноразово матір Назара брала участь у мітингах, в яких закликала світову спільноту якнайшвидше звільнити сина та інших бранців з російської катівні. А сам Назар у полоні він не піддався на інформаційну провокацію російських пропагандистів… Детальніше історію про наймолодшого полоненого «ФАКТИ» не так давно повідомляли.
Як розповідала нам тоді матір бійця Маріанна Колос, щойно синові виповнилось 18 років, як він сам поїхав до Маріуполя — призиватись до омріяного підрозділу.
«Звісно, ми підтримали вибір сина. Хоча й дуже переживали. Вже юним бійцем Назар, якого хлопці з повагою називали Грінкою, постійно брав участь у бойових діях. Зі скупих розповідей тоді ще евакуйованих з міста поранених побратимів та дівчини сина я дізналась про тисячі поранених та сотні загиблих, зруйноване дотла та спалене місто, розбомблені шпиталі із тисячами хворих та поранених, підриви побратимів на мінах та фугасах і ще багато чого жахливого. А ще про голод та спрагу, що вбивали оборонців не гірше за кулі чи снаряди.16 травня ми отримали від Назарчика «крайню» есемеску: «Люблю тебе! Чекай вдома…»
«ФАКТИ» зателефонували мамі бійця Маріанні Колос, яка повідомила, що наразі виїхала з Вінниці, аби нарешті зустрітись із Назаром й везе йому дещо особливе з дому.
- Як тільки син ступив на рідну землю, він мені відразу зателефонував зі словами «Мамо, це я, твій Назар. Я в Україні». Це перше і головне, що я почула за наші сім місяців розлуки і чесно зізнаюсь, плакали ми обидва від щастя. Й всі наші рідні, хто був поруч, теж не стримували емоцій радості. А ще син сказав, що боротьба триває й ми повернемо всіх. Наразі Назар перебуває на обстеженні, але місто я не можу назвати зі зрозумілих причин. Ось їдемо до нього з чоловіком, щоб вперше побачити та обійняти, серце вилітає з грудей. А ще дивимось із вікна й вражені — яка у нас красива Україна. Так, раніше ми мандрували нею, але чомусь не звертали якось на це увагу. А тут дивишся на це небо, квіти та поля — й якесь розуміння, що перемога вже зовсім близько.
— Уже приготували сину вдома запашний український борщ із салом, аби набирався сил?
- Все приготуємо, звичайно. Бо з цією прекрасною новиною ледь себе зібрали докупи. Але зізнаюсь, що веземо Назару смаколики, про які він нас попросив. Це молоко, кока-кола та печиво «Орео».
Читайте також: Камери для полонених, а поряд — кімната з іконами: що побачили солдати ЗСУ на звільненій Харківщині
— Як почувається син? Він встиг про це сказати?
- Він контужений був, поранений осколком в обличчя. В нього були зламані ребра, рука. Та Назар каже, що це все дрібниці у порівнянні з тим, що він пережив. Головне — живий!
— У Вас як мами було передчуття, що Назар зовсім скоро повернеться?
- Це треба розповідати не одну годину як то сталося. Я вірила завжди і були моменти, коли я відчувала, що з ним відбувається. Коли його поранили в обличчя на Паску, нічого не готувала навіть, чоловік був на війні… Просто серце розривалось і боліло. Й Слава Богу, що все закінчилось і ми матимемо час, аби просто набутись.
Нагадаємо, в результаті обміну полоненими 21 вересня звільнили військового медика Мар'яну Мамонову, яка чекає на дитину.