Про те, що вдалось пережити 35-річному Олегу Панчосі із Ріпок, що на Чернігівщині, де певний час хазяйнували російські дикуни-окупанти, можна знімати кіно. Ще на початку березня його із автомата розстріляли рашисти, а після того своєю бронемашиною роздавили «Мазду» чоловіка, яка перетворилась на купу металу. На щастя, за хвилину до цього поранений чоловік зумів переповзти у парк та сховатись, тим самим врятувавши собі життя…
— Чесно кажучи, досі боляче згадувати все… Але світ повинен знати правду про звірства окупантів, — каже «ФАКТАМ» Олег Панчоха. — До війни я працював у сусідньому селі оператором елеватора, насолоджувався життям зі своєю коханою Юлією. Коли ж на Чернігівщину зайшли вороги, почали з сусідами виготовляти протитанкові «їжаки» — так готувались до зустрічі з армією рф. Патрулювали вулиці рідного села.
2 березня я з односельчанами заступив на чергування, яке відбувалось з восьмої ранку до десятої вечора. До обіду нам стало відомо, що колоною їде рашистська техніка. Ми сіли із сусідом в машину та поїхали їх зустрічати. Оскільки був поганий зв'язок, на місці з'ясувалось, що приїхали лише ми. Біля центрального парку помітили понад 15 бойових машин ворога, які нас зупинили та почали оглядати автівку мого сусіда Вови. Шукали «коктейлі Молотова», але не знайшли, і чоловіка відпустили.
Потім почали огляд вже моєї «Мазди», де в ящику лежали ті самі протитанкові «їжаки». Я побачив як у рашистів в очах просто кипіла злість! Вони кинули мене обличчям вниз на землю та відразу стали лупцювати ногами з криками: «С*ка, ты знаєшь, сколько колонн наших из-за этого сгорело?!» Після того забрали мій телефон та цигарки і почали допит. Я намагався пояснити, що ми ні на кого не нападали, не хочемо цієї війни. Просив відпустити. Але невдовзі приїхала БМП і один з екіпажу без жодного слова став у мене стріляти. Одна куля зачепила таз, інша перебила кістку на нозі. Цілили на ураження! Я лежав за машиною, ноги знаходились на асфальті, а тулуб на бордюрі. Вирішив прикинутись мертвим, аби не добили. Витягнувся, застогнав та замовк. Окупанти наче від'їхали.
Втім, за словами співрозмовника, видихати з полегшенням ще було рано. Коли він відкрив очі, помітив ще три бойових машини ворога.
— Я розумів, що вони не зупиняться, — розповідає Олег. — Вирішив повзти у парк, але ногу не відчував, на ній висів якийсь шматок м'яса. Попри страшенний біль та втрату сил, мені вдалось відповзти 15−20 метрів за дерево. Дивлюсь з-за нього — а моя машина роздавлена і валяється там, де ще пару хвилин тому був я.
— Вже стемніло, раптом я почув розмови українською мовою, — продовжує співрозмовник. - На свій страх та ризик вирішив кликати на допомогу. Слава Богу, виявились місцеві. Вони допомогли мене занести до карети швидкої допомоги, у місцевій лікарні мені надали допомогу — зробили рентген, після того під час операції склали роздроблену руку. Розірвало нерви, м’язи, вену…
Мене витягнули з того світу, адже отримав велику крововтрату. Втручання тривало чотири години. Наступного дня почувався в рази гірше, почали переливати кров — знайшли її в мого односельця, який тільки переніс операцію. Медикаменти везли з Гомеля, тому що інші шляхи були окуповані.
Так я лежав у Ріпкинській лікарні два місяці. Коли відбулась деокупація, мене перевезли у Чернігів в обласний медичний заклад. Зняли гіпс, але рука зрослась криво, бо не було де знайти тоді пластину. Тому ламали її та заново складали.
— Далі почав боліти живіт — з'ясувалось, що через той обстріл рашистами в мене всередині на кишківнику утворилась бульбашка з гноєм, яка лопнула, — продовжує Олег. — Діагностували перитоніт, екстрено прооперували. Двічі лікарі розкривали абсцеси черевної порожнини через ці гнійники.
Через стан здоров'я, каже Олег Панчоха, його звільнили із роботи, тому залишився без заробітку. Але головне тепер — одужання та реабілітація:
— Хочу стати на ноги, але поки лише підіймаюсь на милицях. Нога болить постійно. Днями мають робити вже шосту операцію. Не шкодую про те, що сталось, бо я захищав свій рідний край від ворога. Шкода, що не зміг спинити їх. Але головне — живий, бо машина — це лише купа металу.
Раніше «ФАКТИ» розповідали про мужнього пенсіонера з села Рудка на Чернігівщині, який дав бій рашистам.
Читайте також: «Вихопив з рук рашиста гранату та підірвав її»: про подвиг керівника товариства мисливців на Чернігівщині розповіли його друзі