Світові ЗМІ продовжують публікувати дедалі нові подробиці звільнення з російського полону 10 іноземних громадян, які воювали на боці України. Як уже повідомляли «ФАКТИ», їх вдалося вирвати із застінок в один день із наймасштабнішим за весь час війни обміном полоненими між Україною та росією.
Серед звільнених іноземців виявився і 28-річний британець Ейдан Аслін, якого маріонетковий суд «ДНР» засудив навесні до страти. У неділю, 25 вересня, британська газета The Sun on Sunday опублікувала інтерв'ю з Ейданом. Днем раніше він возз'єднався зі своєю матір'ю та українкою Діаною Оковитою, з якою у 2018 році почав будувати сімейне життя в Україні.
«Я не вірив, що зможу вирватися звідти живим», — такими були перші слова, які Ейдан сказав журналісту британського видання.
У лютому 2022 року Аслін пішов воювати проти російських окупантів. У квітні його батальйон був оточений у Маріуполі. Бійцям довелося здатися. Ейдан встиг зателефонувати додому і сказав матері: «Щоб не трапилося, ми побачимось знову!»
Ця обіцянка, каже Аслін, допомогла йому витримати жахи полону.
«Вони перегорнули мій паспорт і швидко зрозуміли, що я не українець», — згадує Ейдан.
«Один із солдатів запитав мене російською мовою: „Звідки ти?“ Я відповів, що із Великобританії. Він одразу вдарив мене кулаком у обличчя… Мене відокремили від інших і почали допитувати прямо в БМП. Коли мені дозволили повернутися до моїх товаришів по службі, я сказав нашому командиру, що мене вочевидь триматимуть окремо. І швидше за все вб'ють. Я попросив його, якщо він виживе, повідомити мою сім'ю про те, що зі мною сталося», — продовжує свою розповідь Аслін.
Його привезли до так званої Донецької Народної Республіки. Спочатку тримали у центрі для полонених. На голові весь час був каптур, який не можна було знімати. Під час кожного допиту британця били битою. Били після кожної його відповіді. Йому загрожував відрізати вухо. Часто били по голові.
Потім ним зайнявся офіцер. Він увесь час курив. «Знаєш, хто я?» — запитав він Асліна. Ейдан відповів, що не знає. «Я твоя смерть!» — сказав офіцер і засміявся. Після цих слів британець відчув гострий біль у спині. «Ти зрозумів, що я зараз зробив?» — спитав офіцер і показав Аслінові закривавлений ніж.
«Я зрозумів, що він проткнув мені спину цим ножем…» — згадує Ейдан.
«Як ти хочеш померти? Швидко чи красиво?» — запитав офіцер. Аслін відповів йому російською: «Швидко».
«Ні!» — засміявся його мучитель. «Я подбаю, щоб твоя смерть була красивою!» — сказав офіцер.
Наступні п'ять місяців Ейдан провів у камері розміром 1,2 м на 1,8 м. Його тримали там 24 години на добу. Він не бачив сонячного світла. По ньому повзали таргани та воші. Його виводили лише на допити та… на перегляд пропагандистських фільмів. У камері регулярно вмикали на повну гучність російський гімн. Коли відкривалося віконце, Аслін мав голосно вигукувати: «Слава росії!»
Йому не давали спілкуватися із близькими. Щоправда, дозволяли говорити телефоном із співробітниками британського Міністерства закордонних справ, коли ті дзвонили, щоб дізнатися про його фізичний стан.
У травні йому ухвалили смертний вирок. «Я хотів заплакати, але не міг. Це було питання виживання…» — зізнається Аслін.
На початку цього тижня йому надягли на голову мішок, вивели з камери та посадили у вантажівку. Там йому заклеїли очі скотчем і обмотали такою ж плівкою руки. Наказали сидіти зігнувшись, притиснувши голову до колін. Ейдан не знав, куди його везуть. Він випадково почув, як один із конвоїрів вимовив слово «обмін».
«Я збожеволів від радості, але змусив себе заспокоїтися. «Ти міг помилитися, тобі почулося», — повторював я.
Виявилося, його доставили до аеропорту в Ростові-на-Дону. Коли Асліна вивели з вантажівки, один із конвоїрів запитав: «Про вашу королеву чув?».
«Я знав, що королева померла. Чув по радіо. Але це питання було настільки несподіваним у той ситуації…» — згадує Ейдан.
Йому дозволили зняти скотч. І тут, коли очі звикли до освітлення, Аслін побачив кілька людей. То були саудити. А з ними чоловік, схожий на Романа Абрамовича. Абрамович підійшов до Ейдана і подав йому руку. «Добре, що ви тут, з нами» , — сказав бізнесмен.
«Це було неймовірне почуття. Менше 48 годин тому я сидів в одиночній камері і чекав на страту. Зі мною поводилися гірше, ніж із собакою. І ось я на борту приватного літака серед людей, які не збираються завдавати мені болю», — каже Аслін.