Море квітів та вінків, море сліз у сотень містян та побратимів, знеможена горем дружина… Так днями у Бучі прощались із легендою української авіації Михайлом Матюшенком з позивним «Дід».
61-річний професіонал вищого пілотажу керував багатьма типами військових та цивільних літаків — Ан, Airbus, Boeing, Falcon, Су, МіГ, Іл, Ту… Був кращим вчителем для майбутніх асів, бойових пілотів і штурманів. Служив у різних військових частинах, а до війни працював керівником однієї з вітчизняних авіакомпаній. Багато разів він був головним пілотом «борту номер один», якому довіряли президенти України.
Великий досвід пілота найвищої категорії та непідробна любов до рідного краю переважили вік й інші фактори. Тому після 24 лютого Михайло почав виконувати бойові накази разом зі своїми учнями. Їхня 40-а бригада тактичної авіації наводила жах для ворожих літаків у небі України. Пізніше цю ескадрилью назвуть «Привид Києва». Кожним героїчним польотом буде пишатись вся країна.
Під час виконання чергового бойового завдання над Чорним морем у червні літак Су-25 полковника Михайла Матюшенка та його штурмана був збитий ворожою ПВО. Відомо, що Матюшенко зробив усе, щоб рашистські ракети не пошкодила жодного з літаків та екіпажів рідної ескадрильї, яка складалась з його учнів-пілотів. Завдяки цьому «Привиди Києва» тоді виконали доручену їм Генеральним штабом задачу.
Нещодавно, як повідомляв Telegram-канал «ФАКТІВ», було знайдено тіло полковника, тіло його побратима-штурмана продовжують шукати.
— Михайло — це людина, яка мріяла про небо… Мрія його здійснилась, адже він з відзнакою закінчив авіаційне училище, після того став винищувачем, літав на МіГ-29. Потім було навчання в академії, — розповів «ФАКТАМ» генерал-полковник Повітряних сил ЗСУ Сергій Дроздов. - Познайомились ми, коли служили у винищувальних авіаційних полках на заході України, обидва були тоді ще у званнях майор. Це справжня людина, яка робила все для того, аби Україною гордились. Напередодні 2014 року Михайло Матюшенко вже був звільнений з Повітряних сил за віком, але після початку АТО повернувся. Виконував польоти та навчав молодше покоління не тільки на винищувачах, а й на навчально-бойових літаках. Своїх хлопців називав «соколами». Це той льотчик, який сміливо йшов на завдання. У день повномасштабного вторгнення Михайло знову повернувся у стрій й почав літати. В одну із ночей «Дід» кинувся у повітряний бій на Л-39, імітуючи атаку МіГ-29, з парою ворожих Су-30. Й вороги відступили!
Потім Михайло прийняв рішення посили південний та східний фронти, адже дізнався про втрати серед підготовлених екіпажів бомбардувальників. На жаль, третій політ його завершився невдало. Але у льотчиків є такий вислів: «Вони не вмирають, а злітають та не повертаються». Саме це можна сказати про Михайла.
Військовий капелан з Бучі Анатолій Кушнірчук був один із кращих друзів «Діда». За його словами, Михайло упродовж усієї служби робив надважливі справи для безпеки країни.
— Перед масштабним вторгненням ми багато говорили, — пригадує він. — Михайло Юрійович тоді постійно палив і ми багато пили кави. Він зовсім не боявся і навіть готувався до майбутніх подій. Він був дуже радий, що устиг особисто навчити й фахово підготувати достатньо пілотів для Повітряних сил ЗСУ. Єдине, чого боявся — щоб Генеральний штаб вчасно видав бойове розпорядження для їх 40-ї бригади тактичної авіації ВПС ЗСУ та усім іншим бригадам тактичної авіації. Не хотів втрачати час, бо він безцінний. «От побачиш, Анатолій, мої учні-соколи тоді перетворяться на привидів та будуть потужно нищити ворога у небі!» — казав Михайло Юрійович.
Бойове розпорядження з Генерального штабу надійшло вчасно. Миттєво піднялися в небо його учні-соколи. Відкинувши свій поважний вік, Михайло Юрійович також піднявся на своїй «Сушці» виконувати бойові накази разом зі своїми учнями.
Військова лікарка бригади, в якій служив загиблий льотчик, пригадує — востаннє вони бачились у квітні.
— Я привезла певні медикаменти, ми домовлялись, що наступного разу під час зустрічі святкуватимемо перемогу, — каже Ольга Матюженик. — Уявіть собі, «Дід» настільки хотів наблизити її, що навіть перевівся на інший літак для того, щоб ще більше знищити рашистів.
За словами дружини загиблого, її чоловік Михайло мав можливості жити та служити за кордоном, але обрав Україну.
— Він знав, що буде її захищати як тільки можна, бо готувався до цього все життя, — розповіла «ФАКТАМ» Лариса Матюшенко. - Чоловік казав: «Я маю повернутись на фронт, адже бійці ще молоді, їм ще жити та підіймати Україну. В бій ідуть старики». Ніякі наші заперечення він не сприймав, просто мовчав і робив свою справу.
Після чергового завдання 26 червня не повернувся. Звісно, у мене були сподівання, що він у полоні, чи ще десь, але живий. Інформація про те, що тіло Михайла знайшли на території Болгарії, ми отримали 5 вересня. Вдячна небайдужим людям, які допомогли зробити всі процедурні дії, щоб доставити Михайла на рідну землю… Це і ЗСУ, і консульська служба, і дипломатична. Тепер ми хоч матимемо можливість прийти на могилу мого чоловіка. Я впевнена, що він буде янголом-охоронцем для всіх українських бійців й оберігатиме їх.
Раніше «ФАКТИ» повідомляли про загибель під час бойових дій Героя України Олександра Кукурби з Івано-Франківської області.
Читайте також: «Прапор віддали вагітній дружині»: поховали одного з найкращих пілотів України, який за день до загибелі отримав орден «За мужність»