Коли наприкінці травня не стало зв’язку з Анатолієм Перепеличним і прилетіли тривожні новини, батьки та односельці все-таки сподівалися на диво, таке, як з військовослужбовцем із Радівки Іваном Болюбашом. Але перші листопадові дні принесли найстрашнішу новину рідним, які пів року шукали Толю. Днями старшого лейтенанта, якому мало б виповнитися лише 28, провели в останню путь. Встеляли дорогу на рідній Вінниччині квітами, схиляли голову у скорботі та плакали.
«Ті, хто знав Толю, не могли повірити, що його — такого доброго, щирого, товариського — вже немає і не буде. Після школи в Городківці Толя вступив до Національного університету цивільного захисту, паралельно навчався на військовій кафедрі, — повідомляє місцеве видання „Сільські новини“. — Після закінчення університету пішов служити до лав Збройних сил України — вже тоді, коли росія розпалила вогнище війни на сході України. Був начальником служби радіологічного, хімічного та бактеріологічного захисту окремого батальйону морської піхоти. Служив гідно й сумлінно. Має нагороди — відзнаку Президента України „За зразкову службу“, медалі „Захиснику України“, „За участь в антитерористичній операції“ та інші. Але ворог обірвав молоде життя. Достойний син прекрасних батьків, батько, онук, друг — йому б жити та жити. У 2022 році випускники Толіного класу планували святкувати 10-річчя закінчення школи. Війна перекреслила і ці, й усі інші гарні плани. Замість їхнього втілення — гірка печаль».
Під скорботну «Пливе кача» йде до місця вічного спочинку тіло ще одного Героя рідної землі. На кладовищі мамі Анатолія вручили прапор — символ держави, за яку віддав своє молоде життя її син. Зціпивши зуби, тихо втирали сльози бойові побратими Толі.