Бойовий медик 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені Кошового отамана Костя Гордієнка Оксана Чорна на своїй сторінці поділилась історією пошуку тіл загиблих побратимів в селі Безіменне на Херсонщині.
«Рука, зжата в кулак, стирчала з груди обгорілого мотлоха. Як останній крик про допомогу. Оглушливий шепіт мертвого бійця, останнім бажанням якого стало повернення додому. Два місяці тому з підбитої „Бредлі“ вдалося евакуювати кілька поранених офіцерів, але забрати тіло загиблого Георгійовича не було можливості. І ось через два з половиною місяці ми ходили по руїнах, що залишилися від села. Поля, переорані тисячами снарядів. Дві вулиці усіяні тоннами осколків та купами підбитої техніки. „Наприкінці села Безіменне в одному з підвалів треба забрати п'ять тіл наших бійців. І в „Бредлі“ — тіло Георгійовича“, — такий наказ було дано нам — медикам, і двом саперам, які мали розмінувати дорогу. Ідучи слідом услід, ми пройшли село і дісталися до посадки, де уткнувшись черевом у землю лежав „Бредлі“. Велике коричневе тіло залізного монстра перекривало ґрунтовку, що йшла вздовж посадки. Чорне варево з обгорілих ганчірок, іржавого заліза та попелу видавало знайомий сморід. Солодкуватий в'язкий запах гниючого тіла. І серед цього місива виднілася рука… Георгійович завжди казав, що кожен з нас має ліміт обстрілів, які ми можемо пережити. І перед тим виїздом він сказав, що його ліміт вичерпано».
Бойова медичка пригадує: боєць пройшов страшні бої на луганському напрямку. Завжди похмурий, але з доброю усмішкою. Розбирався в техніці та історії.
«Сидячи в підвалі в Тошківці, ми з ним обговорювали все на світі. Спорили та гуглили суперечливі конструкти. І ось ми його знайшли… Через два з половиною місяці. У селі лишилися ще, можливо, п’ять наших загиблих бійців. Ми їх не змогли знайти. Швидше за все, там, під завалами, лежить тіло нашого медика. Він тільки прийшов у підрозділ, і його бачило лише кілька солдатів. Він вважається безвісти зниклим. Він вступив у бій, але з нього не повернувся. Хтось бачив, як він сідав на «Беху», що їхала через переправу. Інший боєць бачив, що якийсь медик надавав допомогу пораненим в одному з підвалів Безіменного.
Ми йшли селом під виття собак. Дикі, голодні, худі, вони захищали щось. Може, руїни свого рідного будинку. А може, душі полеглих бійців. Самотня корова ходила за нами, боячись наблизитись, але й боячись знов залишитися самою. Кури в напівзруйнованому курнику… І запах мертвих тіл. Швидше за все, під тими завалами, на які перетворився двір того господарства. Без спецтехніки ми не змогли їх розібрати. І вони не змогли б вибратися, якщо ще були живі. Мені було фізично боляче йти звідти. Наче мене тримали за руки ті, хто назавжди залишився на тому дворі. А я йшла та шепотіла: «Ми повернемося за вами. Ми обов'язково повернемось. Ми вас заберемо додому…»
Раніше «ФАКТИ» повідомляли, що на Херсонщині загинув рок-музикант- 48-річний воїн з Кропивницького Сергій Лучихін.
Читайте також: «Володя просив просто вірити та молитись»: мати розповіла про сина-десантника, який загинув на півдні України