Головним героєм 12-го сезону романтичного реаліті «Холостяк» (СТБ) став бізнесмен Алекс Топольський. Відомо, що він народився у Львові, але вже 11 років живе в Америці. Зйомки проєкту розпочалися рівно рік тому й закінчилися до початку повномасштабного вторгнення рф в Україну. Прем’єра «Холостяка» планувалася на початок березня, але відбулася тільки у листопаді.
В ексклюзивному інтерв’ю «ФАКТАМ» Алекс Топольський розказав, чим займався останні дев’ять місяців, чому хотів покинути реаліті й чи знайшов своє кохання на «Холостяку».
— Алексе, як ви зараз сприймаєте все, що відбувається на «Холостяку»?
— Переглядаючи побачення, я наче переживаю їх знову. Не буду брехати, мені дуже цікаво спостерігати за тим, що відбувається у будинку дівчат. Іноді здається, що ще трохи — і вони почнуть називати одна одну Хуанітою, а мене Педро (сміється). Справжня бразильська мелодрама 2.0, тільки без сценаріїв та сюжетів, в рази крутіша. Іноді, сам того не усвідомлюючи, зовсім забуваю, що все це відбувалося зі мною. Настільки захоплює перегляд. І переклад українською, до речі, зроблено реально круто. Запевняю, що дубляж підкреслює всі емоції, передає особистість кожної дівчини, її характер та стан у моменті. Глядачеві просто потрібно забути про те, що це переклад, і насолоджуватися переглядом. На жаль, до 24 лютого ставлення до мови було дещо іншим. Якби зйомки відбувались зараз, я впевнений, що всі учасниці, та я в тому числі, спілкувалися б українською.
— Ви вважаєте доречним показ «Холостяка» під час війни?
— Як на мене, час для показу проєкту доречний. Ми всі маємо усвідомлювати, що рішення СТБ випустити сезон — це глобальна емоційна та психологічна підтримка жінок не тільки в Україні, а й тих, хто виїхав. Людям зараз, як ніколи, потрібно відволіктися, згадати, що є добро, кохання та позитивні емоції. Кількість переглядів на ютубі свідчить про те, що історія відгукнулася в серцях мільйонів. Якщо вдалося хоча б одній людині подарувати надію на те, що любов у світі залишилася, це гріє душу. Кохання завжди виправдане.
— Рік тому стартували зйомки цього сезону, що ви тоді відчували?
— Можливо, це банально, але було приємне хвилювання та передчуття нових емоцій, пригод, почуттів та можливості закохатися. Що менше дівчат залишалось у проєкті, то сильнішими ставали емоції, починали виникати почуття.
— Що стало для вас несподіваним за час проєкту?
— Зміни в мені. Гостре співпереживання та проникнення людським болем, адже учасниці відкривались та ділились дуже особистими історіями. Раніше я не помічав у собі таких емоцій. Я став пізнавати себе краще: свої сильні та слабкі сторони. Я настільки був поглинутий кожним моментом на проєкті, що під кінець мені здалося, що я встиг прожити 10 життів. І все це завдяки дівчатам та тому, що ми разом пережили. Таке буває один раз у житті, і я можу тільки сподіватися, що скуштував цей досвід на повну, але, на жаль, цього ніколи не дізнаюсь.
— Кажуть, у кожного Холостяка настає момент, коли бажаєш все кинути та поїхати. З вами таке трапилось?
— Не поїхати, а пригальмувати все на кілька днів. Декілька разів таке було. Вперше — у третьому епізоді через проблеми, що виникли з бізнесом і моєю неможливістю вирішити важливі питання на відстані. І вдруге — у п’ятому випуску, коли дізнався, що дівчата одна про одну почали пліткувати та обливати брудом. Я терпіти не можу плітки та «злі язики».
— Чому вирішили шукати кохання саме в Україні?
— Я відвідав близько 30 країн за своє життя, але українців ніхто не перевершить. Ми справді щирий, вільний і миролюбний народ. Весь час за кордоном мені дуже не вистачало цієї глибини та душевності у стосунках, які можливі тільки з українською дівчиною.
— Згадайте ваше 24 лютого. Які почуття переповнювали?
— Невіра та неприйняття. Я не живу в Україні вже 11 років, але ці почуття виникли, адже я народився в цій країні.
Читайте також: Відверті фото та інтриги: всі подробиці третього випуску «Холостяка-12»
— Ви думали, що росія може напасти на Україну?
— Ніколи! Звісно, моїм найгострішим бажанням з початку війни було допомагати Україні. Коли знаходився у Молдові, я познайомився з представниками організації Hope та власниками готелів, які надають житло для розміщення біженців. Зібравши всю необхідну інформацію про легітимність та ефективність їхньої роботи, внутрішню структуру, поспілкувавшись з українськими сім'ями, я задіяв свої контакти в Маямі у сфері благодійності з метою залучення потенційних донорів для Hope.
Також переймаюсь долею безпритульних тварин, які загубилися або лишилися без власників через війну. Я залучив свою аудиторію, щоб фінансово підтримати кілька притулків в Україні, та був зворушений тим, наскільки люди чуйні та небайдужі.
— Який період за ці дев’ять місяців став для вас найважчим?
— Червень. Спостерігати за найскладнішими боями та постійними бомбардуваннями на відстані було складно. Безсонні ночі… Навіть не можу уявити, що відчували люди, які там знаходились. Захоплююсь героїзмом та згуртованістю українців. «Це щось надприродне», — подумало НАТО й сховалося за спини наших героїв.
— Ви підтримували весь цей час стосунки з дівчатами з проєкту? Може, хтось приїхав під захист до Америки?
— Залишимо це поки що в таємниці (посміхається). Дізнаєтеся пізніше.
— Але нарешті: ви знайшли своє кохання?
— Поки можу сказати, що на проєкті народилися справжні почуття, відбувся неймовірний вир емоцій. А чи сталося кохання та що було далі, ви обов'язково скоро дізнаєтесь.
Раніше «ФАКТИ» розповідали про всі подробиці шостого випуску «Холостяк-12».