Чи є війна в Україні жорстокою спробою реалізувати мрію про гігантську російську імперію? Неправильно, так вважає журналіст з Франції Франсуа Бонне, пише ресурс t-online. Він стверджує, що диктатора-вбивцю путіна турбує зовсім інше.
«Коли Олаф Шольц зазначив, що небезпека ядерної війни з володимиром путіним зменшилася, мало хто звернув на це увагу. Лише через кілька годин кремлівський господар довів, що канцлер помилявся. А через кілька днів після інтерв'ю, яке Шольц дав медіагрупі Funke Mediengruppe, путін навіть пофантазував про нову, ще більш радикальну можливість ескалації: превентивний ядерний удар. Пізніше в Кремлі додали, що кардинальна зміна існуючої військової доктрини не планується, але привид превентивного удару в світі існує. Все це зовсім не схоже на те, що Шольц, Макрон і Ко «збили кілочок». Це більше схоже на те, що путін діяв за власною логікою. Логіка, яка не визначається політичними конвенціями та раціональними міркуваннями. Але за законами «образного бандитизму».
Французький журналіст Франсуа Бонне детально підтримує цю тезу у нещодавно опублікованому есе. Для нього путін — це також мафіозі, готовий на все, який зацікавлений лише у збереженні своєї влади і відтворенні корупційної мережі, яку він створив протягом десятиліть. А з мафіозі не можна боротися інструментами дипломатії, вважає Бонне. Російський правитель потрапив у складну павутину особистих та економічних залежностей; його абсолютистська влада підтримується кількома людьми, які присягнули йому на беззастережну вірність. Але ця лояльність крихка і потребує постійного поновлення: через впливові посади і великі гроші.
Тому мета путіна — зберегти «сім'ю» щасливою і не дати їй втратити свої синекури. Для цього, з одного боку, громадянське суспільство з його ізольованими спробами демократії має бути придушене в зародку, а з іншого боку, необхідно забезпечити, щоб ті, хто наживався на десятиліттях фаворитизму, могли передати свої статки наступному поколінню якомога безперешкодніше. Для всього цього війна проти України є перевіреним засобом.
Журналіст-розслідувач Бонне, звісно, знає, що клептократичні владні структури в росії — не новина. Він сам зазначає, що обізнані чиновники в європейських зовнішньополітичних відомствах (наприклад, Франції) ще на початку нульових попереджали, що путін став на небезпечний шлях до автократії. Тоді путін вдало підказав Заходу, що він простягає руку допомоги. Лише для того, щоб втягнути його у фатальну залежність від російських нафти і газу.
Вже тоді, каже Бонне, путін менше переймався ідеологією чи навіть благом росії чи її громадян, ніж накопиченням влади і багатства.
«Протягом чверті століття європейські лідери завжди чинили опір визнанню цього специфічно кримінального та мафіозного виміру путінського режиму у їхньому протистоянні з росією», -пише він.
До найближчого оточення путіна входять колишні соратники з часів його становлення у спецслужбі КДБ, так звані «силовики».
«Найвизначнішим серед них є Микола Патрушев, голова Ради національної безпеки. Він, напевно, один з небагатьох людей в Кремлі, до якого путіну дійсно варто прислухатися.
Патрушев бачить у Заході загрозу, а в США — заклятого ворога. Кажуть, що саме він рішуче підштовхнув путіна до вторгнення в Україну до 24 лютого — навіть незважаючи на те, що політична і соціальна еліта країни не підтримувала це вторгнення. Він — диявол, що сидить на плечі путіна".
Бонне порівнює методи путінського клану з методами сицилійської Коза Ностри. Державні кошти розкрадаються за допомогою фіктивних фірм, великі енергетичні компанії націоналізуються та окуповуються довіреними особами, незалежних розслідувачів шантажують, а критиків змушують замовкнути. Все для того, щоб відхопити ласі шматки російської економіки і заповнити найцінніші компанії лояльними до путіна людьми.
Але це ще не все. Вже під час свого першого терміну путіну вдалося побудувати безпрецедентну вертикаль влади, підпорядкувавши собі демократичні інститути, судову систему та засоби масової інформації і запустивши всеохоплюючу кремлівську пропаганду.
Вторгнення путіна в Україну, на думку Бонне, є, таким чином, в першу чергу, не ідеологічно мотивованим, а зумовлене економічними залежностями, які він створив своєю політикою патронату. Він не переймається імперською мрією про велику російську імперію чи новий світовий порядок з росією на чолі. Не йдеться також про протистояння занепадаючому Заходу та його нібито політиці експансії у Східній Європі.
«Насправді, вторгнення в Україну є лише черговою, хоча і особливо брутальною, спробою закріпити за путіним чільне місце у внутрішній політиці. Війна як засіб утримання влади».
За словами Бонне, з путіним не будуть домовлятися. Він, напевно, зацікавлений зовсім не у швидкому переговорному вирішенні, а у продовженні війни. Тільки так безпринципний «смикач за ниточки» на кшталт довіреної особи путіна Євгена Пригожина може і надалі заробляти багатомільйонні прибутки на конфлікті зі своїми компаніями та найманцями «вагнерівців». Військовий експерт П'єр Сервент нещодавно закликав у Spiegel до переосмислення ситуації західними політиками. Необхідно визнати, що «насильство є розумним і реалістичним вибором для багатьох глав держав і їх населення». Телефонною дипломатією та поїздками до Москви з цим не впоратися.
Нагадаємо, що Альфред Кох вважає, що діалог із путіним має стільки ж сенсу, що й домовленість із трирічною дитиною.