Зимові свята вже не за горами. Звичайно ж, найбільше на них чекають діти, мріючи про чудеса та подарунки.
Авторські ляльки, які створює чернігівська майстриня Олена Смаль, дарують радість дітям не лише в Україні, а й у багатьох країнах світу: Польщі, Словаччині, Німеччині, Італії, Франції, США…
В інтерв'ю «ФАКТАМ» вона розповіла про свої роботи та про те, що її надихає у такий складний час.
— Створення ляльок для мене не лише хобі, — каже Олена Смаль. — Може, скажу надто пишномовно, але ляльки — це моє життя. Адже це і моє найкраще дозвы, і моя психотерапія, і на сьогодні єдиний заробіток. Напередодні Нового року також створюю янголят і фей. Адже діти, як і дорослі, мріють про диво. А чудеса трапляються, це правда. Якось я зробила двох фей в однакових вбраннях, але різного кольору. У мене одразу їх купили для двох сестричок. Феї виявились дуже схожими на дівчаток. Збіглися колір очей, волосся і навіть схожими виявилися деякі риси обличчя, наче я робила цих ляльок спеціально для цих дівчаток.
— З чого почалася ваша творчість?
— Це сталося випадково. Я працювала перукарем і якось зламала ногу. В результаті — півтора місяця в гіпсі, вимушене неробство та розуміння, що працювати у найближчому майбутньому буде дуже важко. І ось в один з днів в інтернеті я знайшла майстер-клас і загорілася ідеєю створити ляльку.
Шиттям я захоплювалася з самого дитинства, навчилася всього сама, більшість мого одягу були пошиті власноруч. Ось так і з'явилася перша лялечка — і я була в захваті. Зараз я дивлюся на фото перших ляльок, які вони смішні та дивні! Але мені вони здавались чудовими. Спочатку я повернулася на роботу в салон, але продовжувала робити ляльок — переважно їх дарувала близьким і друзям. Однак після перерви в роботі перукарем щось у мене не склалося, а ляльки виходили все краще, з'явилися перші замовлення. А через рік мені довелося піти із салону. Я думала, що, можливо, знайду інше місце, але почалася пандемія, і я продовжувала робити ляльок.
— Ви десь навчалися майстерності?
— Насправді я самоучка. Звісно, я дивилася, як роблять інші, чомусь навчалася, винаходила свої способи, все це було інтуїтивно. Мої ляльки повністю мною вигадані та створені. Нині це основний мій рід діяльності. Зізнаюся, я не вважаю це роботою, можна сказати, я щаслива людина, якби не війна. Знаєте, у лютому я створювала ляльку на замовлення — для дівчинки, у якої день народження у березні. І ось я закінчила роботу, милувалася нею — адже прямо принцеса вийшла, думала, що наступного ранку прокинуся і зроблю фотосесію. Але 24 лютого я прокинулася від сирен та вибухів у рідному Чернігові. Я дивилася на цю ляльку і розуміла, що таке, як раніше, життя вже не буде, і взагалі кому потрібні мої ляльки… А потім почалися бомбардування, у будинку були розбиті вікна, швейна машинка пролетіла через усю кімнату, ляльки опинилися на підлозі… А моє місто опинилося в облозі: ні електрики, ні води, ні тепла, ні зв'язку… І виїхати не вийшло, бо не могла залишити маму. Тож жити довелося у підвалі. Весь цей страшний березень залишився в минулому. Але я познайомилася з дуже добрими людьми, біда зближує. І мої лялечки стали у пригоді.
Одна жінка йшла вітати з днем народження своїх маленьких племінниць, які практично весь цей час мешкали у підвалі. Я пішла додому, принесла їй ляльок, бо просто страшно уявити таке дитинство, такий день народження дітей, подумала: нехай хоч трохи радості їм буде… А для мене справжнім щастям було виявити, що швейна машинка працює, попри те, що з нею сталося. Я, як і раніше, думала, що мої ляльки не потрібні нікому, але знала, що, якщо почну їх робити знову, мені це психологічно допоможе — адже завжди допомагало.
— Коли я малюю обличчя ляльки, ніби йду в інший світ, — продовжує розповідь Олена. — Завжди починаю лише у спокійному настрої, вимикаю звук у телефоні, мені потрібна тиша. Звичайно, новини та повітряні тривоги не додають спокою, але шиття та ручна робота надають мені внутрішніх сил. І я вкладаю у своїх ляльок всю любов і силу, які в мені є. До речі, а та лялечка, яка була зроблена 23-го лютого, на щастя, все ж таки потрапила до своєї маленької господині.
— Як ви створюєте ляльок?
— Шию їх із трикотажу, продубльованого бяззю, наповнення — синтепух, обличчя малюю акриловими фарбами. Весь одяг знімний, можна змінювати образи. Вбрання не повторюються. Наприклад, ось лялька в червоній сукні з атласу, розшитому намистинками. А поруч — у сукні з фатину на підкладці з мережива, зверху болеро зі штучного хутра. Особливу увагу приділяю взуття — створюю його з різних фактур: тканини, штучної шкіри. Звичайно, повинні бути красивими і шкарпетки, і прикраси у волоссі. Зазвичай, для створення ляльки мені потрібно близько тижня.
— Чи правда, що багато ваших ляльок схожі на дівчаток, яким адресовані?
— Справді, часто я намагаюся відтворити образ. Колір очей, волосся, зачіска, стиль — це важливі моменти. Дивлюся на фотографії, уявляю собі дитину, якій адресовано подарунок. Причому мені потрібна не одна фотографія, а кілька. Це багато в чому дає можливість скласти уявлення про дитину, її характер. І як же було приємно, коли, побачивши ляльку, одна дівчинка вигукнула: «То це ж я!»
— Олено, що найскладніше у вашій роботі?
— Робити те, чого раніше я ще не робила. Кожне нове завдання та задум — свого роду виклик. Мої ляльки мене багато чого навчили.
— Яку ляльку мрієте створити?
— Щоразу у мене нові мрії, і я їх втілюю. Іноді хочеться зробити милу крихітку, щоб поміщалася в кишеню чи сумочку, іноді — велику та м'яку ляльку. Я згадую себе у дитинстві, свої мрії про іграшки… Кожна лялька — політ фантазії. І яким він буде наступного разу, складно передбачати. Часто лялька сама вибирає, якою їй бути. Я малюю її обличчя — у неї з'являється душа, вдача. А потім приходить розуміння, як вона має бути одягнена, якими будуть взуття та аксесуари.
— Що вас надихає сьогодні, у такий складний час?
— Теплі відгуки поціновувачів моїх робіт. Коли я опублікувала фото ляльки, що була створена вже під час війни, скільки приємних слів мені написали люди, скільки в них було підтримки! Вразила одна історія. Дівчинка з моєю лялькою спускалася у сховище і не хотіла з нею розлучатися! Мене це зворушило до сліз. А ще мене надихає те, що люди тягнуться до прекрасного, дарують близьким подарунки. Не знаю, чи врятує краса світ, але точно зробить його кращим.
Раніше майстер Наталія Кириленко з Макарова Київської області, яка створює свічки з морозним візерунком та потріскуванням під час горіння, розповіла, як виготовити цікаві подарунки своїми руками.
Читайте також: Декоратор Інна Морозинська: «Іграшки, в'язані гачком, можна поєднувати з дерев'яним декором, шишками, горішками»
Фото з альбому Олени Смаль