Уже майже два місяці життя Тетяни Тернавської з Нової Ушиці, що на Хмельниччині, сповнене болем, розпачем та разом з тим боротьбою за справедливість. 3 листопада її чоловік Сергій, який служив на посаді командира інженерно-саперного взводу однієї з військових частин, загинув внаслідок вогнепального поранення. Як заявили жінці правоохоронці, 43-річний захисник скоїв самогубство. Проте вона категорично у цю версію не вірить, адже всього за кілька годин до смерті чоловіка розмовляла з ним і той точно не мав намірів звести рахунки із життям. Ба більше, додає дружина, чоловік, якого всі пам’ятають як патріота, офіцера, прекрасного батька, скаржився на погрози, бо відмовлявся підписувати документи, за які у майбутньому поніс би кримінальну відповідальність.
— У нас була неймовірно щаслива родина. Сину вже 18 років, донечці — 12. Ми обожнювали мандрувати… Влітку постійно на море, на Дністер, взимку — на лижі. Сергій свого часу закінчував військову кафедру та в молодості працював дільничним офіцером. Попри те, що мав впертий характер, серце чоловіка було добрим, м'яким, тому він звідти пішов. Останні 12 років був водієм маршрутки у районі. А які золоті руки мав! І так поспішав жити, наче відчував, що коротким буде його земний шлях, — розповіла «ФАКТАМ» дружина загиблого Тетяна Тернавська. — Коли почалась повномасштабна війна, Сергій заявив, що піде боронити країну. Він був дійсно патріотом України. Мобілізували чоловіка 28 червня з Нової Ушиці. Близько місяця чоловік був на навчаннях у Львові. Оскільки він був офіцером запасу інженерно-саперних військ, ця спеціальність і залишилась в нього. Невдовзі чоловіка забрали воювати на донецький напрямок. Точної адреси не давав, десь біля Покровська. Двічі на день ми підтримували спілкування. Я сама ніколи його не турбувала, бо розуміла, що Сергій зайнятий. Служив чоловік там три місяці. Напередодні 26 жовтня стало відомо, що військові мали їхати в Київ відновлювати документи, бо раніше взвод знаходився у Маріуполі й під час бомбардувань все було втрачено. Про що саме йде мова, він не ділився. Ймовірно те, що стосувалось зброї. Наступного дня Сергій випадково під час розмови обмовився, що йому почали погрожувати розправою.
— Що саме стало причиною тих погроз?
— Ми завжди завуальовано розмовляли, бо ж телефони прослуховувались. Наприклад, на міни казали «буханки». Якось я спитала чоловіка, що вони із ними роблять. Він відповів, що ховають, але дуже багато їх немає. Й це зізнався у нестачі. Коли поцікавилась, про яку кількість йде мова, Сергій з усмішкою відповів: «Всього-навсього 900 штук». В мене всередині все похололо… Чоловік додав, що його примушують підписати документи, що ця зброя насправді є. Та з'ясувалось, що він вже три місяці не погоджувався. Покійний чоловік казав: «Після завершення війни вони мене вб'ють або відправлять за ґрати за відмову у співучасті в незаконних діях». Під час подальших розмов я запитувала в чоловіка, чи не передумав він, чи не дотиснули. Він казав, що ні. А останні два тижні перед смертю вже нічого не запитувала, бо вважала, що дістану його цією темою. Та й взагалі я розуміла, що Сергій на таке не піде, бо був занадто правильний, любив порядок, всьому мав лік… Але потім я дізналась, що за два дні до смерті Сергій таки підписав ті документи. Потім військових перевели у Горішні Плавні. Мовляв, у них відбулась ротація.
— Пригадайте день загибелі Сергія. Чи передчували лихо? Як дізнались страшну звістку?
— Третього листопада вранці ми з Сергієм розмовляли, і все було добре, розмова не передбачала нічого поганого, він був у хорошому настрої. Потім телефонувала, йшли гудки, але слухавку ніхто не брав… 7 листопада 2022 року я отримала сповіщення про смерть від третього відділу Кам`янець-Подільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Хоча, згідно з Інструкцією про організацію поховання військовослужбовців, які загинули (померли) під час проходження військової служби, командир військової частини зобов'язаний у той самий день особисто по телефону та телеграмою сповістити про загибель (смерть) військовослужбовця відповідного військового комісара та надіслати йому поштою письмове повідомлення.
Обставини та час смерті мені ніхто не повідомив, в зв’язку з чим мені довелось усіма можливими шляхами самостійно дізнаватись їх, бо все від мене було приховано. Насамперед я зателефонувала в лікарню, куди було екстрено доставлено мого чоловіка. Там мені повідомили, що Сергія у стані клінічної смерті привезли двоє цивільних. Після настання смерті тіло мого чоловіка відправили в Кременчуцьке міжрайонне судово-медичне відділення. Мною власними силами було знайдено контакти інших військовослужбовців, з якими вдалось провести телефонні розмови. Вони стверджують що 3 листопада приблизно о 10 годині ранку почули два постріли, які пролунали із вбиральні, після чого там знайшли тіло мого чоловіка Сергія. Військовий Ігор П. сказав що він особисто з колегою завіз мого чоловіка, командира інженерно-саперного взводу Сергія, в лікарню. Військовослужбовці мене запевняли, що це було самогубство. Але я не вірю у це, і не лише я. Сергій був свідомою та адекватною людиною, не пив, не курив. Він любив спорт, життя, не міг піти на суїцид. Всі, хто його знали й пересікались з чоловіком на службі, не вірять у це. Коли чоловіка привезли хоронити, я зробила фотографії його тіла. Було дві кулі: одна в серце навиліт, інша — у живіт з автомата Калашникова. Люди добрі, скажіть, як людина може фізично так вчинити? Тут навіть одного поранення у живіт достатньо, щоб втратити свідомість! Про це вам скаже будь-який військовий. Ховали Сергія з військовими почестями. Приїхали сотні людей, навіть його пасажири, бо любили та цінували. Море квітів, сліз… У доньки стався нервовий зрив. Що ми пережили тоді, ворогу не побажаєш.
— Що вам наразі відомо про розслідування загибелі чоловіка?
— У поліції мені повідомили, що, згідно з рапортом працівника поліції, що прибув за викликом на місце смерті мого чоловіка, відкрито кримінальне провадження за номером 12 022 170 520 000 632. Також звертаю увагу, що у витязі з єдиного реєстру досудових розслідувань зазначено, що мій чоловік покінчив із життям шляхом самогубства. Мною був найнятий адвокат, написано скарги до прокуратури. Нещодавно отримала відповідь від військової прокуратури, що слідство триває та мої свідчення будуть враховані. Та на допит мене ще не викликали.
— Чому ви вважаєте, що Сергія могли вбити?
— В мене є підстави вважати, що смерть мого чоловіка Сергія не випадкова, це було вбивство або примушування до самогубства. Знаєте, навіть на похорон ніхто з побратимів та командування Сергія не приїхав. Ще раз нагадую — «товариші» по службі, зі слів мого покійного чоловіка, примушували його підписувати документи проти його волі та вчиняти дії, які прямо порушують законодавство України, від чого він категорично відмовлявся. 13 листопада 2022 року я зателефонувала до командира військової частини та начальника штабу й запитала: чи ця ситуація має значення і причетна до смерті Сергія? На що вони відповіли: «Ми цю ситуацію вирішили за два дні до смерті Сергія. Міни списали».
В телефонній розмові Сергій повідомляв, що особовим складом переїхали у місто Горішні Плавні Полтавської області, де повинні були одягати лише цивільний, а не військовий одяг і, відповідно, не носити з собою зброю. Третього листопада, за 1−2 години до смерті, мій чоловік із побратимами ходив пити каву та в магазин, тому в нього не було того ранку з собою зброї, але його товариші по службі стверджують, що два постріли були зроблені з автомата. Відповідно, виникає декілька питань. Кому належала насправді зброя? Як фізично людина може вистрелити в себе з автомата два рази? Мій адвокат поїхала на місце події, де їй сказали, що зброю не знайшли й насправді був один постріл (хоча в Сергія два кульових поранення). Чому в лікарському свідоцтві про смерть написано: «Травми органів грудної клітини поєднані з травмами органів черевної порожнини. Навмисне самоушкодження пострілом з іншої та неуточненої зброї»? Як один постріл може спричинити два кульових наскрізних поранення в різні органи? Чому в документах відрізняється час смерті? У скані алгоритму до заповнення у випадках смерті військовослужбовців, який є в документах кримінального провадження, зазначено 11:04, а в документі, який я отримала від військової частини, — 12:30. Також в першому документі зазначено, що його доставлено до лікарні особистим транспортом юриста у стані клінічної смерті. А в другому документі: «Встановлено,
Також є питання щодо місцезнаходження телефону Сергія. Спершу його побратим сказав, що телефон знаходиться у військовій частині. Пізніше заявив, що насправді — у поліції. Але нам вдалося відстежити, де знаходиться мобільний телефон Сергія, і адреса не співпадає з адресою відділу поліції та з адресою військової частини.
За даними частини та свідків, постріл пролунав
Оскільки триває розслідування справи, у військовій прокуратурі наразі утримуються від коментарів. Своєю чергою адвокат Олександр Гінгуляк радить родичам загиблого для уточнень даних щодо смерті проводити повторну судово-медичну експертизу: «Але для цього потрібна ексгумація. Можливо, перша експертиза була „не зовсім“ достовірна».
Раніше «ФАКТИ» повідомляли, що у Кропивницькому знайшли мертвим начальника СБУ у Кіровоградській області підполковника Олександра Наконечного. Вважається, що він міг вчинити самогубство.
Читайте також: У Києві від вогнепального поранення помер ректор Київського університету імені Грінченка