6 січня — напередодні Різдва Христового — наступає Святвечір і саме тоді закінчується кількатижневий піст, а до столу господині зранку готують 12 пісних страв.
У православних і греко-католиків Різдво до сих пір відмічали 7 січня, а римо-католики — 25 грудня. Здавна українці ретельно готувались до різдвяного тижня, бо вважали, що саме ці дні є початком нового господарського року. В переддень Різдва виконували ряд обов’язкових обрядів, які б, за повір’ям, мали забезпечити щастя, мир та багатство усій родині. У цьому році, коли проявилася російська агресія, тема миру звучить особливо актуальною. Багато наших співвітчизників вирішили для себе приєднатися до західного світу і святкувати Різдво 25 грудня, частина українців за звичкою відмічає свято 7 січня, а є й такі, що святкують Різдво два рази. Кожен для себе обирає свою дату.
До 1920 року українці святкували Новий рік після Різдва, яке за юліанським календарем наступало 25 грудня. А коли на державному рівні відбувся перехід на григоріанське літочислення, церква залишила все, як було. В церковному календарі свят прив’язка іде до дати Пасхи.
У давньому Римі ще Юлій Цезарь прийняв юліанський календар (з 365 днями і раз в 4 роки добавлявся один день). Поступово набігала різниця між астрономічним і календарним роками, яка згодом становила 10 днів. У ХVI столітті прийняли григоріанський календар (за 4-м числом слідувало зразу 15-е), а православні залишили юліанський календар (де 5 число йшло за 4-м), в якому різниця в 10 днів залишилась, що відчувалась і далі, а уже в 1917-му становила аж 18 днів.
На нашій території у 1918 році вийшов більшовицький декрет про перехід на григоріанське літочислення (з додаванням 13 днів), а церква зберегла старий службовий календар. Якщо до 1917 року і держава, і церква притримувались юліанського календаря (Різдво 25 грудня і Новий рік 1 січня), то тепер дата Різдва перемістилась на 7 січня. А у священників так и залишилась офіційно вирахована дата — 25 грудня, адже свого часу церква не перейшла на друге літочислення (з додаванням 10 днів). Тобто за церковним календарем значиться 25 грудня, а світський календар диктує 7 січня (і декілька поколінь уже звикли до цієї дати). Та католицьке і православне свято — все ж християнське Різдво. 25 грудня його разом з католиками святкувала і частина православного світу, яка не перейшла на григоріанський календар. Але вони вигадали новоюліанське літочислення (те ж, що і григоріанське) і додали 10 днів, щоб при співпадінні державних і церковних мірок відзначать Різдво 25 грудня. У нас же з 1918 року церква залишилась на юліанському календарі, а дата Різдва перейшла на 7 січня. Склалася парадоксальна ситуація: якщо піст раніше закінчувався на Різдво — перед Новим роком, то з накладкою календаря Новий рік зустрічали раніше.
Для нашого населення у ХХ ст. поступово Новий рік ставав важливіше Різдва. Але в наших західних регіонах все ж домінування Різдва помітніше. Про це свідчать і дослідження етнографів.
З плином часу важливі подробиці з життя наших пращурів зникають, але історики та етнографи намагаються донести до нас ці дорогоцінні крихти народних традицій. Як святкували одне з найвеличніших свят року, які обряди виконували і яких важливих правил дотримувались на Святвечір і Різдво українці, «ФАКТАМ» розповіла Олена Громова, етнографиня, завідувачка наукового відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (Пирогів).
- Люди мабуть трохи розгублені з датами, але хочуть змін, то поступово пристосуємся і все стане на місце, — вважає Олена Громова. - І справді, уявляєте, за одним календарем Різдво у нас 7 січня, а за іншим — 6 січня має бути Водохрещення. Але згодом перебудуємся на цілих два тижні, переорієнтуємося, а для цього треба час. Люди розуміють, що треба відходити від радянщини, нав’язаних правил і йти своїм шляхом. Можливо в цьому році ми і Андрія, і Миколая і навіть Різдво будемо святкувати в інші дати. Поки в застосунку Дія іде опитування щодо святкування Різдва. І багато людей в цей перехідний період святкують його два рази. До березня ідемо за юліанським календарем, а вже напевно Великдень буде раніше…
У себе в музеї поки проводимо свята за існуючим календарем. Буде і Маланка з Василем, і Водохреще плануємо, а Різдво святкуємо 7 січня. В цей день після церковної служби (церква Св. Параскеви) привітаєм Україну піснею-колядкою (12:00), можна побачити колядників із зірками та вертепами, почути різноманітні українські колядки, познайомитись з обрядом водіння Кози. Після учасники святкових дійств розійдуться по музейній Наддніпрянщині, щоб заколядувати господарям хати. В одній із хат на вас чекатимуть головні атрибути українського Різдва — дідухи та павуки. А діти із села Бобрик проведуть благодійний ярмарок, щоб виручені кошти спрямувати на допомогу землякам, які боронять країну на передовій.
Давні традиції Різдва
Тепер про давні традиції Різдва. Передріздвяних клопотів у наших пращурів було багато. Напередодні свята діло знаходилось для кожного в родині: хлопці з батьком поралися по хазяйству, старші діти підтримували вогонь для приготування вечері, мати готувала страви, дівчата вчились терти мак, ліпити вареники, тощо. Прибирати, білити хату можна було до 6 січня. Хату від Святвечора до Василя мели, та сміття не виносили — змітали в куток. А вже 14 січня збирали в рядно різдвяну солому і розкладали її під деревами в саду, подекуди все палили зі словами: «Не сміття сію, а уроду по городу» (на добрий врожай).
Зранку в переддень Різдва жінка брала 12 полін для печі, ще проводила магічні дії: проти різних зернин, насінин клала вуглинки і де вони довго не згасали, відповідно ту культуру і сіяли весною. Готували 12 (по числу 12 місяців і 12 апостолів) пісних страв. Тим самим вся сім’я віддає данину саду, лісу, городу, дякує природі за дари. На Святвечір з першою зіркою сім'я збиралась разом за столом. Страв могло бути і більше, бо «скільки статку на Святвечір, таким буде і цілий рік». Молочну і м’ясну їжу не вживали — готували (ковбаси, м’ясо, голубці тощо), але в Святвечір ще не подавали, тримали на Різдво. Серед пісних страв бували борщ, риба, гриби, вареники з квасолею, капустою, картоплею, соління. На Гуцульщині готували пироги, шухи, фасолю із смаженою цибулею, смажку, пшоняну кашу, пампухи смажені на олії, пісні голубці, борщ червоний з грибами, мелайний (кукурудзяний) солодкий хліб з приправами.
«Ніхто не відає, хто як обідає», — казали в народі. Якщо достаток, то можна собі дозволити і ікру червону ставити на стіл. Але я згадую розповідь жительки з Вінниччини, як була дитиною в період голоду. Люди і тоді готувались до Святвечора, але не було статків, да і їсти було нічого. Тоді дітям на городі мерзлий буряк викопували, щоб зробити «подарунок»…
Традиційно головували на столі кутя і узвар. Наприклад, в давнину в центральних регіонах готували кутю з пшениці, на Поліссі — з ячменю, в Карпатах брали обидві крупи, а у ХХ ст. на півдні використовували і рис. На Київщині кутю розводили узваром, в західних регіонах вживали круту. За смаком могли додавати родзинки, горіхи, мед, мак. Кутя — страва традиційна і готується тричі на рік: на Святий Вечір (Багата кутя чи Вігілія), перед Старим Новим роком (Щедра кутя), перед Водохрещею (Голодна кутя). А от Чорну кутю готують на поминках і розводять з коливом. Посудина с кутею мала стояти на покуті від Різдва до Старого Нового року (звідси, очевидно, й назва «кутя»).
Ось традиційні рецепти головних страв на Святвечір
1. Пшенична Кутя
- Пшениця — 1 кг
- Мак — 2 скл.
- Мед (гречаний, липовий, квітковий) — 1,5 склянка
- Горіхи (подрібнені) — 1 склянка
- Вода — 2 л, Сіль — 0,5 ч. л.
Добре промити пшеницю і звечора замочити. Зранку промити і знову залити водою, посолити й поставити варитися. Після того, як закипить, зменшити вогонь і варити до готовності. Мак залити окропом, злити воду та розтерти в макітрі. Змішати із пшеницею, підсолодити так, щоб «не передати куті меду!», додати інші інгредієнти.
2. Вар (узвар)
- Груші сушені- 1 склянка
- Сливи сушені — 1 склянка
- Яблука сушені — 2 склянки
- Афини (чорниця) сушені — 1 склянка
- Мед — 1 склянка
- Вода — 5 л
Фрукти промити, залити водою й залишити на ніч. Зранку долити води й поставити на вогонь. Довести до кипіння, зменшити вогонь до мінімуму та варити півгодини. Суміш щільно накрити й настоювати до повного охолодження. Мед додавати тоді, коли узвар трохи охолоне.
Різдвяна прикраса оселі
- До настання Святвечора треба встигнути накрити стіл і різдвяними деталями прикрасити оселю, — продовжує Олена Громова. — На стіл ставили хліб «крайчун», закладали часник по краях під скатертиною, стелили сіно, цепом обв’язували ніжки столу і клали туди ноги, щоб бути кріпкою сім’єю. На Святвечір розвішували святкові рушники над іконами. А ще плели прикраси з соломи (на Галичині ще робили з паперу) — «павуки» під стелю (ця прикраса від повітря рухалася і потішала дітлахів). За легендою, павук «заснував світ, рятуючи Богородицю з немовлям», тому комаху вважали божественною. Коли Мати Божа з малим сином і Йосипом рятувалися від царя Ірода в печері, то павуки зразу ж заплели вхід до неї павутинням, тому воїни не шукали там втікачів.
На Святвечір вносили в хату дідух — сніп з необмолоченого колосся, бо вірили: духи пращурів, які навідуються, можуть ховатися у цьому снопі.
Дідух — це дух дідів, тобто всіх попередників роду. Дідух — це ще символ майбутнього врожаю, сподівання на те, що прийдешній рік буде краще попереднього.
До вечері зазвичай їжу не вживали, чисто вдягались і молились, на столі ставили свічку (вона горіла весь вечір, щоб на це світло злітались душі предків). Під стіл стелили сіно, клали серп, збрую, сокиру, щоб хазяйство не переводилось. Перед вечерею господар дякував худобі, виконуюючи певний обряд: брав потроху їжі зі столу і пригощав скотину, дякуючи за можливість родині існувати. Також провідував бджіл в зимовиках, а в народі казали: «Чим більше на Вігілію пасічнік віддасть меду, тим більший прибуток отримає в наступному році». Господар обкурював ладаном хату, садибу, хлів, щоб відлякнути злі сили. А ще з їжею виходив з хати і спілкувався зі злими силами, запрошуючи: «Морозе, вітре, вовче, йдіть до нас куті їсти, а як не йдете, то не приходьте зовсім». Тобто запрошував стати на захист родини і її побуту ті лихі сили, які могли зашкодити у наступному хліборобському році. Обряд не стоїть на місці, в період війни проходить певна трансформація: ми бачимо, як люди закликають духів предків допомогти долати ворога, також звертаються з надією: «де ж ти, доле України, забарилась»…
Перед вечерею старійшина, зачерпнувши ложкою куті, підкидав її до стелі декілька разів. По кількості зернин, які прилипли, передбачували у хазяйстві, «щоб так ягнята та телята стрибали, як ця пшениця скаче від землі до стелі!», «щоб бджоли роїлися» та зібрали добрий врожай зернових. Хазяїн вносив сніп під вечір і примовляв: «Злато, щоб увесь рік жили багато», «Дай, Боже, щасливий Святий вечір». Хазяйка відповідала: «Дай, Боже, усім людям і нам». Ще чоловік промовляв: «Христос рождається», а сім’я у відповідь: «Славімо його».
Святкування Різдва: ворожіння, колядки
Святвечір був початком різдвяних свят — до самого Водохрещення, а Різдво як раз починалось с появи на небі першої зірки — за столом сходяться не тільки живі, але й душі тих, хто відійшов у інші світи. На ніч на столі або на підвіконні залишали їжу і ложки для померлих родичів.
6 січня ввечері ворожили на долю. Способів знали багато. Дівчата йшли до тину і з закритими очима рахували кілки. Як попадався рівний, то й хлопець мав бути стрункий, з корою — багатий жених, а кривий — то отримає п’яницю. Також дівчата мили посуд і виносили його на вулицю, постукуючи ложками, а звідки пес загавкає, туди й заміж піде. Якщо дівчина, яку вибрав хлопець, хотіла дізнатися про сімейне життя, то підходила до хліву: тихо сплять свині — до родинного ладу, кричать — до сварок. Ворожили на речах, розкладених на столі (на чарку, гроші, сокиру, голку, тощо): зі зав’язаними очима до чого доторкнулись, то й буде вдача майбутнього чоловіка.
Не цуралися ворожіння і хлопці. Той, що хотів би посвататись до обраниці і перешкодити сватам іншого парубка, йшов увечері до млина, брав три скіпки зі шлюзів, які перетинали лотоку, загортав їх у ганчірку і таємно втикав у одвірок нареченої, приказуючи: «Як сеся застава не пущає воду на лотоки, так би (ім'я дівчини) не пускала сватів, окрім моїх». А от старі люди могли ворожити на життя: ставши між лампадкою і свічкою, дивилися, чи не буде подвійної тіні, якщо тільки одна — це на швидку смерть…
В деяких регіонах вже колядували зі Святвечора. Колядки звучали до Василя (14 січня), щедрували до самої Водохрещі і після цього ще славили Різдво по всій Україні. Коляда був бажаним гостем у всіх оселях. Подекуди колядували і навіть до Стрітення…
Зранку на Різдво люди йшли у церкву, до того нічого не їли і не пили. Служба завершувалась колядками, які співала церковна громада. А священники закликали колядників не обминати ані хворого, ані бідного, ані вдови, ані сироти. Вдома сім’ї збиралися за стіл і, помолившись, розговлялися скоромною їжею, яку приготувала напередодні хазяйка.
На Різдво важливо, щоб у хату зайшов хлопець чи чоловік — то на добро, а як завітає хтось жіночої статі — прийдуть негаразди. Коли сім’я поверталась з церкви і зустрічали колядників, то зазвичай хлопчачий гурт запрошували до себе на подвір’я.
Колядники снували від хати до хати, співали «Бог предвічний народився» і їм давали фрукти, полотно, овес, жито, тощо. А підлітки, які колядували окремо, ходили як «ангели», групи з «дідом», «пастирем» і за колядку отримували собі пряники, горіхи, яблука, а гроші віддавали на церкву.
Одна з найвідоміших українських колядок, яку співають по всій Україні, «Добрий вечір тобі, пане господарю», на Полтавщині зараз звучить трохи на новий лад:
Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Застеляйте столи та все килимами, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Та кладіть калачі з ярої пшениці, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Бо прийдуть до тебе чотири празники в гості, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
А той перший празник — Рождество Христове, радуйся!Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
А той другий празник — Святого Василя, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
А той третій празник — Святе Водохреща, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
А четвертий празник — то наша ПЕРЕМОГА!
Хай святкує з нами вся наша родина, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Вся наша родина, славна Україна, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Різдвяні прикмети та заборони
На Різдво господарі придивлялись до погоди, щоб знати, яких сюрпризів чекати в новому хліборобському році: «Якщо сонячний день — буде врожай на хліб», «Якщо іде сніг — гарно вродить озимина», «Якщо немає ні морозу, ні снігу, то Великдень може бути холодним і навіть під сніг». «На Різдво багато бурульок — вродить ярина, особливо ячмінь». «Який день на Різдво, такий і на Петра». В давнину дивились, на який день тижня випадає Різдво, в такий же треба було починати жнива в липні. По погоді на Різдво визначали, яким буде Водохрещення. Котик, який згорнувся клубком, віщував морози. Як свято випадає на молодий місяць, то чекай неврожайного року. Якщо за вікном тепло, то весна може бути холодною. Як сніг іде 7 січня, то рік буде сприятливим. Безхмарне небо і яскравий місяць на ньому — до значного похолодання.
В народі вірили, як пройде свято, таким і рік буде. Тому не можна було сваритися, ображати когось, голос не підвищували навіть на скотину. Різати худобу в свята теж не можна, як і брати в борг, давати в борг, бо буде щастя витікати з хати. Не можна бити посуд — до сварки в домі. А якщо справляли весілля саме в цей день, то це було запорукою щасливого сімейного життя. Якщо на Різдво у вікно постукав птах, то скоро дізнаєтесь про гарні новини. Куплена на Різдво річ буде служити довго.
У тексті використані матеріали з польових зошитів Олени Громової, зібрані у відрядженнях за період 2000−2020 роки
Нагадаємо про вітання з Різдвом Христовим: гарні вірші, листівки та відео.