18 січня у Дніпрі попрощались із випадковою жертвою ракетного удару — лікаркою Іриною Саламатенко. Того дня 38-річна жінка разом із 36-річною колегою та подругою Ольгою Усовою поспішали на заняття з пілатесу, минули той злощасний будинок, але важких травм їм не вдалось уникнути. Ірина померла у лікарні. Її чоловік Ігор на сторінці дружини повідомив, що вцілів телефон коханої. Віддали його, як тільки примчався до лікарні. За словами чоловіка, 13-річний син подружжя Ігор присвятив листа мамі та для всіх, хто зміг прийти на прощання. Його він опублікував на сторінки коханої.
«.Неможливо передати словами, наскільки це величезна трагедія для нашої сім'ї, для нашого району, для нашого міста, для мене… Моя мама була найпрекраснішою, найгарнішою, найрозумнішою і найдобрішою дівчиною, яку я коли-небудь знав. Таку людину, як моя матуся, просто неможливо описати словами, немає таких філософів, які змогли б підібрати такі слова, немає таких словників, які могли б містити ті слова, що підходять до її доброти, характеру та душі, як каже мій тато. Вона була унікальною… І вона дійсно, була просто ідеальна в усьому… Ми любили маму до нескінченності, і будемо любити, її посмішка змушувала посміхатися інших, її теплі слова змушували відчувати це саме тепло в грудях, а її краса і зовнішність заворожувала погляд… Вона була стоматологом і волонтером, яка допомагала нашим воїнам боротися за нас і за нашу свободу… Наганяє чорноти і настільки трагічна смерть, яка сталася з вини цих бункерних виродків, яких ми ніколи не пробачимо і будемо проклинати до кінця часів всією сім'єю, всією Україною…«
Проте, зізнається син у своєму щемливому листі, він щасливий за маму, що за її, на превеликий жаль, таке коротке життя, вона жила ним у всіх наявних у світі барвах.
«Ми всією сім'єю часто подорожували, любили й любитимемо одне одного, разом обіймалися, сміялися, плакали, завжди були разом, незважаючи на обставини та фізичні відстані між нами, ми завжди були, є, і будемо однією і міцною сім'єю, нехай ми тепер не можемо побачити маму в нашій квартирі, почути її прекрасний ангельський голос, не можемо поїсти мамин смачнючий борщик, якому могли позаздрити всі кухарі світу, тепер я не зможу почути її вічні „застели ліжко“ і „почисти зуби“, я не можу написати їй, що в мене болить голова, і запитати, які пігулки випити, щоб полегшало, але, тим не менш, вона залишилася з нами. Вона нікуди не пішла, я впевнений, що мама, просто зараз, у цьому залі, стоїть поруч зі мною і міцно обіймає, я відчуваю її любов, її теплоту, її турботу, я знаю, що вона пишається мною, пишається татом, пишається всіма нами. І я буду робити все, щоб, спостерігаючи з боку, Ірочка продовжувала мною пишатися, вона була моїм життям, і залишилася моїм життям, нашим життям, вона поруч із нами, і всередині нас, і ми ніколи не забудемо маму, ми будемо любити її до кінця часів, поки не возз'єднаємося знову на м'яких і пухнастих хмарках. Я люблю тебе, спи спокійно, моє янголятко..»
Нагадаємо історію сім'ї тренерки з акробатики з Дніпра Насті Ігнатенко, яка загинула під завалами багатоповерхівки разом зі своїм чоловіком Дмитром та півторарічним сином Макаром. В цей будинок вони переїхали за тиждень до трагедії.