Навесні 2014 року росія зухвало вкрала у нас Крим, а потім влаштувала криваву бійню на Донбасі. Але цього кремлівському фюреру здалося мало — він почав велику війну, як називають її західні ЗМІ, яка стала найбільшою трагедією в історії нашого народу. Це справжній геноцид: тисячі загиблих та поранених, стерті з лиця землі міста та села, мільйони біженців, ракетні атаки, напхана снарядами земля. І жодна людина не знає, скільки цей жах триватиме.
Про ситуацію на фронті, стан ворожої армії, довгоочікуваний прийдешній наступ ВСУ та ще багато іншого «ФАКТИ» поговорили з військовим аналітиком, полковником ЗСУ в запасі, льотчиком-інструктором Романом Світаном.
— Романе Григоровичу, останнім часом українці перебувають у тривожному очікуванні, оскільки наближається річниця початку масштабного вторгнення, а всім відомо, що путін схиблений на датах. 21 лютого анонсовано його «історичний» виступ перед Федеральними зборами, 23 лютого там святкують день російської армії, 24-го шумно відзначатимуть річницю так званої спеціальної військової операції, яку вони вже вважають сакральною. Та й російські воєначальники натякають, що «справжня війна ось-ось почнеться» і «буде щось грандіозне». Проте наші аналітики впевнені, що гірше, ніж було у перші тижні після вторгнення, вже не буде. Це так?
— Гірше точно не буде. Якщо порівняти співвідношення сил та засобів (саме співвідношення, не кількість) у росіян сьогодні та рік тому, то ситуація зараз інша. Росіяни минулого року наступали 180-тисячною армією, а в Україні під рушницею було приблизно 60 тисяч. Росіяни зібрали для наступу правильну кількість — один до трьох.
Станом на 24 лютого наша армія була розгорнута за штатами мирного часу, тобто з урізаною кількістю сил і засобів. Це сталося через те, що не було введено воєнного стану. Його не ввели ні Турчинов, ні Порошенко, ні Зеленський (Зеленський запровадив його 24 лютого. — Авт.). Вони не виконали своїх конституційних обов'язків.
Армія має право охороняти кордони, розгортатися, у кілька разів збільшувати свої сили та засоби, лише якщо запроваджено воєнний стан. До цього кордон охороняли митники та прикордонники. Наразі всі потенційно небезпечні ділянки кордону обладнані як лінія фронту. Там провели серйозні інженерно-технічні роботи. За цією лінією фронту стоять готові зустріти ворога підрозділи із танками, гарматами, літаками. Загалом кількісний склад армії збільшився разів у десять. Тобто зараз у нас сил і засобів більше, ніж у росіян. Ми маємо близько 600 тисяч осіб, у них 400.
Вони навіть технічно не можуть діяти, як минулого року. Їхні 400 тисяч не можуть розтягнутися на двох з половиною тисячах кілометрів фронту і почати наступати. Тому наступальні дії будуть активізовані однозначно, але локально, на деяких ділянках фронту.
Вже приблизно місяць вони наступають на Донеччині. Можуть ще підключити східну частину Харківської області (район Куп'янська) із посиленням та підтримкою авіації. На запорізькому напрямку також проводитимуть наступальні дії, але для відволікання наших сил та засобів. А основний напрямок, скоріш за все, буде таки навіть не донецький і не луганський, а харківський — вони спробують із Куп'янська та з Кремінної дійти до Лимана.
Читайте також: «На місці російських воєначальників я б у жодному разі ніякого результату їхньому керівництву не гарантував», — Михайло Забродський
— Чи витримаємо ми тиск на Харківщині?
— У Куп'янському районі у нас невигідне географічне положення. Тому що ми перейшли на лівий (східний) берег Оскільського водосховища, а далі не просунулися. Ми там опинилися в міжріччі — між водосховищем, річкою Червоною та Сіверським Дінцем. Можна сказати, в оперативному географічному котлі. Саме цим можуть скористатися росіяни. Вони теж карту бачать.
Влітку ми не перейшли річку Червону, тобто не пішли на Луганськ. Тепер, як один із варіантів, може, доведеться йти назад. За пів року резерви в районі Сватове — Кремінна не просунулися. Тому є це питання. Його вирішуватимуть командири на місцях залежно від сил та засобів, які їм нададуть. Якщо сил буде достатньо, ми втримаємо цю «кишеню». А якщо їх буде набагато більше у росіян, просто повернемося назад за Оскільське водосховище.
— Бахмут став для рашистів кісткою у горлі. Наші хлопці, які знаходяться у тому пеклі, кажуть, що Бахмут не віддадуть. Наскільки доцільно утримувати його за таку ціну?
— Армія ніколи не утримує та не бере місто. Її головна функція — знищувати армію супротивника. А звільнення територій — наслідок цього завдання. Якщо можна в одному місці знищити супротивника (припустимо, він весь збереться в районі Бахмута), полегшується завдання звільнення Криму, адже ворог звідти піде на Бахмут.
Ми не Бахмут тримаємо. Ми утримуємо рубіж, який проходить лівим берегом річки Бахмутки через Бахмут у тому числі. Далі лівим берегом починається піднесення — пагорбиста місцевість, так звані пагорби. Бахмут біля підніжжя цих пагорбів утримується як рубіж оборони. І його однозначно ніхто не здаватиме. Росіяни можуть дійти навіть до центру міста, але це не стане взяттям рубежу оборони, який утримуватиметься артилерією з пагорбів, як той самий Часів Яр. Нині саме так там і відбувається. Вони туди йдуть строєм, як мухи на мед. А у нас там хороший плацдарм для їхнього знищення. Тому однозначно працюватимемо.
Єдина можливість, коли наші війська можуть відійти на піднесення, якщо буде взято під вогневий контроль логістичні ланцюжки, які забезпечують армію. А до цього дуже далеко. Вони ні з півночі Бахмут не обійшли, ні з півдня — тупцюють у районі Парасковіївки та Кліщіївки. Тобто зараз взагалі немає жодних передумов відходити чи, говорячи цивільною мовою, здавати Бахмут.
Читайте також: «Ми зараз на фронті змушені працювати як величезна м'ясорубка», — журналіст Костянтин Реуцький
— Який технічний потенціал російської армії? Британський міністр оборони Бен Воллес заявив, що він за цей рік зменшився приблизно на 40%. Однак «заліза» там ще багато.
— У держави, де є оборонна промисловість, ніколи не закінчаться боєприпаси та техніка. Їх буде стільки, скільки військово-промисловий комплекс може виробляти, коли закінчаться складські запаси, накопичені для ведення бойових дій. Є три типи постачання на фронт. Перший — зі складів (спочатку десять років оборонна промисловість працює на склад, де збирає велику гору боєприпасів та техніки), другий — із коліс, коли розпочато бойові дії, а третій — це віджаті у противника боєприпаси та техніка, такий собі ленд-ліз.
Тому поки працюватимуть заводи, у росіян буде техніка. Нині у них закінчуються якраз складські запаси. Там просто не лишилося техніки, боєприпасів, ракет. Їх вистачило на рік такої війни. Вони до великої війни не готувалися. І тепер реально видихаються, тому працюють на фронті тим, що можуть виробити щодня.
У них на складах було кілька мільйонів снарядів, вони могли відстрілювати щодня по 60 тисяч. Плюс п'ять тисяч, які можуть виготовляти за добу. Тобто 65 тисяч. А от зараз можуть стріляти лише тим, що виробляють, тобто п'ятьма тисячами снарядів. Більше просто нема.
Вони можуть виготовляти дві-три сотні танків на рік — один танк на день. Нині нові танки виходять із конвеєрів і одразу ж вирушають на фронт. Щодня один новий танк плюс, припустимо, можна за місяць близько ста старих радянських брати зі складів — підняти їх, очистити від іржі, з десяти зібрати один і поставити у стрій. Більше просто нема. Але вони також закінчуються. Їх лишилося, може, ще на кілька місяців.
Те саме стосується стволів, броні, літаків, ракет і всього іншого. Ось вони можуть виробляти одну-дві ракети на добу, щомісяця запускатимуть хвилю з 50−60 ракет, або кожні десять днів по 15 ракет, або кожні два тижні по 30.
До того ж вони втратили професійну армію. Оскільки за рік загинули усі професіонали, яких готують десятиліттями, нині воюють «мобіками». Вони можуть збирати щомісяця по сто тисяч людей. Це не воїни, це просто «м'ясо». Проте його багато. Цьому «м'ясу» можна поставити завдання одягтися-взутися своїм коштом (купити обмундирування на AliExpress), вручити йому іржавий автомат (іржу можна відтерти, і він працюватиме ще тисячу років), дати до нього боєприпаси, яких виробляють п'ять тисяч штук на день. І все.
Начебто це армія. Але вона не може виконати якихось великих завдань. Широкомасштабний наступ з рухом корпусів просто неможливий, оскільки до такого готуються роками. А ось набіги великою ордою з автоматами, плюс хтось рушить на нових танках, хтось на старих — цілком. Можуть таким чином локально наступати на Соледар, Бахмут. Але на двісті, на тисячу кілометрів фронту точно не будуть. Для цього потрібна професійна армія, потрібні частини, які пройшли бойове злагодження, а на це йде не один рік.
Загалом, дуже багато різних складових. Їхня армія видихнулася як армія. Залишилась орда. Можуть заходити по сто тисяч щомісяця. У нас руки втомляться кулемет тримати.
Також читайте: «Ми не повинні брехати собі про ціну, яку заплатимо за Перемогу», — генерал Сергій Кривоніс
— Росія стягує до українських кордонів авіацію. У якому стані їх воєнно-повітряні сили? Скільки там залишилося літаків та гелікоптерів, адже ми часто їх збиваємо? Ви кажете, що тактика з авіанальотом для росіян стане квитком в один кінець. Але якщо, умовно кажучи, одночасно злетить півсотні літаків, наше ППО не впорається з такою кількістю.
— Літаків залишилося близько півтори тисячі. А льотчиків, які здатні виконувати бойові завдання, напевно, дві сотні, не більше. Ми їх минулого року добре «відмінусували», як і решту армії. Льотчика, який може виконувати бойові завдання (не просто зліт-посадка, цьому за три місяці можна навчити), потрібно готувати з десяток років.
Сто відсотків вони будуть використовувати літаки. Буде певна атака, яка підтримуватиме наступальні війська. Але заходити на територію України без масового наступу по землі вони точно не будуть. Тому що ми маємо дуже сильну систему протиповітряної оборони. Половину першої хвилі ми точно зіб'ємо. Після цього льотні командири другу хвилю не відправлять. Вони не втрачатимуть льотчиків і літаки.
Скоріш за все, вони діятимуть так, як зараз: підтримуватимуть війська, що наступають, якимись маневрами, не потрапляючи під нашу систему ППО. Тобто намагатимуться якось відбомбитись, не виходячи на лінію фронту, на гранично малих висотах. Що дуже складно, оскільки саме на цих маневрах наша ППО їх відпрацює. Тому повітряна атака буде точно, але така ж кволенька, як і ракетна. Зараз 70−80 зі 100 ракет ми можемо збити. Щодо авіації теж великих проблем не буде.
— А що з нашою авіацією?
— У нас льотчиків багато, літаків мало. Ті, що є, не можуть виконувати бойові завдання у повному обсязі.
Ударною силою є не сам літак. Літак — це платформа, яка несе техніку, ракети, бомби. У нас бомби, які вільно падають, ракети не з активними головками самонаведення, а з напівактивними, з малою дальністю. Вони технологічно старі, з минулого тисячоліття. Нам потрібна нова техніка, потрібні нові літаки типу F-16, Typhoon, Rafale. Та хоч Tornado, хоч Mirage — по любому вони кращі, бо можуть нести натовську техніку — оновлені ракети з великими дальностями та активними головками самонаведення.
— Яка кваліфікація наших льотчиків?
— Вони красені. І їх багато. Якщо їм дати нові літаки, вони протягом трьох місяців перевчаться і виконуватимуть те, чому навчилися раніше на старих, але без апгрейду. Саме з льотчиками взагалі проблем немає. Сьогодні там конкуренція, щоб полетіти. Викладачі Харківського національного університету Повітряних Сил молодці, добре кадри підготували. Просто літаків ніхто цим льотчикам не дав.
Читайте також: «Наприкінці літа росіяни можуть зважитися на фінальну спробу взяття Києва», — американський військовий експерт Філіп Карбер.
— Зараз багато чуток про ворожі повітряні кулі, які з'явилися нещодавно в нашому небі. Наскільки вони небезпечні? Про них пишуть бозна-що.
— Не звертайте уваги на ці кулі. Це проба пера. На них повісили титульні відбивачі, щоб подивитися, чи працюватиме по них наша система ППО, і якось постаратися виявити нові точки розміщення зенітно-ракетних комплексів і локаторів. А байки, які пишуть у соцмережах, не читайте. Там стільки маячні. Слід дотримуватись інформаційної гігієни.
— Тішить, що західні партнери активізували постачання танків. Військові кажуть: щойно у нас з'явиться броньований кулак, ми одразу підемо вперед.
— Армія сильна технологічною складовою. Чим вона вища, тим армія потужніша і тим менше втрат при виконанні наступальних завдань. Тяжка техніка та легка броня виконають завдання прориву будь-якої ділянки фронту та прикриють живу силу, тобто врятують життя нашим бійцям. Є формули розрахунку кількості необхідних сил при наступальних діях, зокрема броні. Нам її дають. Як тільки буде досягнуто потрібної кількості, ситуація може змінитися.
Але це не броньований кулак. Просто виконуватимуть наступальні дії не за допомогою автоматів, а за допомогою важких танків, які дуже складно знищити. І ці наступальні дії призведуть до деокупації територій.
— Усі очікують на контрнаступ ЗСУ. Якими можуть бути сценарії? Аж до деокупації Криму?
— Однозначно військовим шляхом виходитимемо на кордони 1991 року. Крим набагато легше звільняти, ніж Донбас. Тож послідовність буде саме такою. Інакше не можна. Якщо почнемо возитися з Донбасом, то повториться те, що було рік тому. Ми утримували ворога на Донбасі, а з Криму вийшли їхні підрозділи та вдарили у тил. Щоб це не сталося вдруге, треба спочатку задавити їх у Криму, а потім рухатися вже фронтально Донбасом у бік росії.
— ЗСУ потрібен резерв, оскільки за цей рік у нас було багато загиблих та поранених. Зараз усюди масово роздають повістки. Але для підготовки людей потрібен час.
— Ті, хто віддає команду роздавати повістки, малахольні або дебіли. Річ у тому, що літати може один із тисячі, а воювати — один зі ста. При відборі майбутнього льотчика враховують багато важливих критеріїв — швидкість реакції, швидкість проходження імпульсу, обсяг уваги тощо. 999 людей не підходять. Лише одному природа це дає. Якщо посадити в літак інших, вони просто розіб'ються, та ще й уламки літака можуть убити ще когось. Приклад — трагедія у Броварах. Тому людей, які не можуть літати, не можна близько підпускати до літаків. І не можна давати автомат та й взагалі будь-яку техніку тому, хто не може воювати. З тих самих причин — швидкість реакції, психологічний стан і т.д. Нині роздають повістки від безвиході. Ми ж дороги будували, а не армію.
— Це була доленосна помилка.
— … українського народу, який обирає непрофесіоналів. Люди обирають верховного головнокомандувача — людину, яка командує всіма силами та засобами армії, а наш президент поганий військовий, м'яко кажучи. Він майстер розмовного жанру. Тож це питання до самих себе.
Наразі верховний головнокомандувач почав роздавати повістки народу, який його обрав. Зрозуміло, що цивільні не можуть виконувати бойове завдання. Вони не знають, як поводитись зі зброєю, можуть поранити своїх товаришів, відстрілити собі палець або голову, зазирнувши в дуло (звідки там куля летить?), або дуже швидко стати жертвою ворожого вогню. Тому ідіотизм повний із цими повістками.
Що зараз було б правильно зробити, зважаючи на ситуацію, в яку всі наші уряди за тридцять років незалежності загнали Україну? В армії мають служити люди мотивовані та профпридатні. Потрібно закликати лише таких. В нас вони є. Візьміть систему МВС. Ці хлопці готові ідеологічно, мотивовані та профпридатні, вміють поводитися зі зброєю. Тому треба однозначно забути про повістки, йти до районних відділень внутрішніх справ та їх закликати. Але відправляти не цілою ротою, а обов'язково розосередити по військових частинах. Це дуже важливо.
До цієї категорії потенційних мобілізованих входять працівники МВС, прокуратури, СБУ, охоронних фірм тощо. У нас десь пів мільйона силовиків. А всі інші — це просто зібрати людей з вулиці, повбивати їх і ще дати їм зброю, щоб вони повбивали тих, хто стояв поруч.
Читайте також: «Це реально третя світова війна, яка набирає обертів», — Тамара Горіха Зерня
— Вранці 24 лютого кремлівський фюрер заявив: «Мета спеціальної військової операції — захист людей, які вісім років зазнають геноциду з боку київського режиму. І для цього ми прагнутимемо демілітаризації та денацифікації України». Потім його спільники — пєсков, лаврів, захарова, шойгу — багато разів змінювали версії про цілі війни. Чого добився путін? Які підсумки року для нього, його армії та «глибинного російського народу»?
— Путін досяг навіть більшого, ніж ставив собі завдання. Він отримав сухопутний коридор до Криму, отримав воду до Криму, вийшов на межі Луганської області. Зав'яз поки що на Донецькій, але не критично. Отже, однозначно за цей рік у нього дуже великі придбання. Щоправда, питання — якою ціною? Так, втратив 150 тисяч людей. Але це один росіянин із тисячі. Якщо чесно, ціна цілком зручна.
— Як думаєте, та сторона впевнена у перемозі? Якщо не з екрана телевізора говорити про це, звісно.
— Тут треба розуміти, що мається на увазі під перемогою, яку перемогу бачить путін. Якщо вони зараз втечуть з України, для них це теж буде перемога: «Ми втримали кордони росії 1991 року». Вони ж що завгодно можуть сказати.
Військова кампанія програна. Російські військові це достеменно розуміють. Вони не були готові до неї й про це чітко попереджали. Де ця кампанія зупиниться, то це вже питання до політичного керівництва, навіть не до військового. Де зупинять, там і зупиниться. Армія ж як машина: її завели, вона поїхала, не завели — стоїть. От і все.
Їхні генерали розуміють, що кампанію не виграють. А що з цим робити, їх взагалі не хвилює. Військових ніколи, до речі, не турбує завершення таких походів. Повторю — це машина. Їм поставили завдання — зайти, накошмарити, вони зайшли та накошмарили. А далі хай розбираються політики.
— Одні аналітики вважають, що найстрашніший період протистояння зі світовим злом ми вже пройшли, інші — що він ще має бути. Хто правий?
— Психологічно ми вже перемогли. Чудово розуміємо, що росіян розіб'ємо та однозначно повернемо свої території. Коли віриш у свої правильні дії й бачиш, як усе можна зробити, то це вже більш ніж половина перемоги.
Проте попереду тяжка боротьба. Тому що знищити 200 тисяч, які прийшли минулого року, і 400 тисяч, які прийдуть цього року, — це робота не покладаючи рук. І ми давитимемо, і нас давитимуть. Але ми все одно виконаємо завдання зі звільнення територій.
— Секретар РНБО Олексій Данилов нещодавно заявив: «Росія зараз має завдання зробити корейський варіант. У кремлі вже зрозуміли, що повністю захопити нашу країну вони не можуть, і вони робитимуть план «Б» — так звану «другу Україну». Наскільки реальний такий сценарій, якщо про нього заговорили?
— Говорять саме ті, кому важливо якось цю тему озвучити. Народ України таке взагалі не сприймає. Ми виходитимемо на межі 1991 року. Ніхто не збирається зупинятись і ні з ким ні про що домовлятися. Політики починають вкидати цю тему в інформаційне поле для того, щоб якось залишатися на плаву. Нині народ та армія займаються зачисткою територій. Коли стоїть завдання прибрати гній, людям, які це роблять, політика не потрібна, їм прибирати гній треба.
Тут та сама картина. Якщо політики десь про щось не домовлятимуться, виникне питання, чи вони потрібні. Тому вони вигадують різні вкидання, самі їх розганяють, а ЗМІ їм у цьому допомагають, що неправильно.
Коли починають говорити гармати та проливається перша кров, сенсу розмовляти вже нема. Цим слід займатися до того. А після всі ці майстри розмовного жанру, якими є наш президент та його оточення, вже не потрібні. Вони це чудово розуміють. Тому якось десь хочуть вставити свої «п'ять копійок».
Таким грішать усі політики. Не лише наші, а й російські та світові, які теж хочуть домовлятися. Ось вони повністю проср… ли політичне розв'язання питання, довели до війни, а тепер хочуть помалюватися. Не даватимемо їм цього шансу.
Читайте також: «Думаю, чесно сказати, що ми не знаємо, коли закінчиться ця війна», — Павло Казарін
— Ви родом із Макіївки. Бачили на власні очі, як усе починалося на Донбасі навесні 2014 року. Що нам потім робити із колаборантами?
— Нічого не треба робити.
— Їх тисячі.
— Їх мільйони. Насправді все просто. Причому росіяни це вже показали, і неодноразово. Коли вони йшли з правого берега на Херсонщині, там багато колаборантів залишилося?
— Говорять, практично всі втекли.
— Правильно. Коли фронтально заходить армія, колаборанти потрапляють під вогонь. Вони це чудово знають. Тому не можна говорити про якесь політичне врегулювання, інакше нам потім доведеться розв'язувати питання, що робити з ними.
Вони рвонуть попереду паротягу. За Уралом виявляться швидше, ніж ми дійдемо до кордонів 1991 року. Тому не беріть поганого в голову. Це взагалі не проблема. Згадайте натовпи на пропускних пунктах, коли вони тікали із Херсонщини, з Ізюмського котла. Почне заходити фронт на Донбас, до Криму — жодного не залишиться. Тому що їх просто перемеле. Ці скоти, які притягли нам в Україну це російське лайно, виявляється, хочуть жити. Уявляєте? Тож втечуть. Ми це вже бачили та ще побачимо.
— Які епізоди з пережитого за цей рік пам'ятатимете все життя?
— Я брав участь у підготовці нашої армії до вторгнення. Всі військові знали, що воно розпочнеться о четвертій ранку 24 лютого, і діяли дуже грамотно. За кілька годин, а іноді навіть за кілька хвилин до першого удару злетіла авіація. Таким чином врятували літаки та врятували себе. Система протиповітряної оборони встигла перегрупуватись. Дуже показово, що протягом кількох днів до армії повернулися ті, хто служив останні вісім років. Люди самі без повісток і комендатур прийшли до своїх частин і стали в стрій. Армія одразу зросла у кілька разів. Та й народ знав, що робити. За лічені години у військових частинах з'явилися каримати, їжа, вода, коптери тощо. Тобто як тільки стало зрозуміло, що ці дятли полізли до нас, під'єднаилися всі, щоб дати відсіч ворогові. Ось це ніколи не забудеться.
При цьому багато політиків обіср… ся і розбіглися. Усі ці Єрмаки, Тимошенки, Баканови тупо втекли із країни. Їх не могли знайти кілька днів і навіть тижнів. А народ з армією без команди зверху виконав усі завдання. Ось це єднання реально вразило. Назавжди.
Коли ми цю заразу викинемо за територію України, думаю, розберемося з політиками. Вони не були готові до війни й взагалі не займалися своєю справою. В результаті тисячі українців було вбито.
— Наша влада активно готується до другої каденції.
— Вони підуть дуже далеко. Ми поки що займаємося росіянами, до них черга не дійшла. На запитання, чому не було введено воєнного стану, жоден не відповів. А це якраз пряма причина того, що загинуло стільки людей.
— Про що ми з вами говоритимемо через рік — про відновлення України чи війну?
— Однозначно про війну. Поки росія не розвалиться, воюватимемо. Але де, на яких рубежах — це питання. Якщо дадуть зброю — на рубежах 1991 року. Не дадуть — возитимемося з ними в Криму, на Донбасі. Тож років на десять затягуйте пояси…
Читайте також: «Ніхто не виявляв під час війн більшої жорстокості та садизму, ніж росіяни», — генерал Віктор Назаров