На Кременеччині в останню путь провели героя російсько-української війни — солдата Максима Кірчика. Йому було 32 роки. Стрілець військової частини А7375 загинув 13 лютого 2023 року під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Залізнянське Бахмутського району, де не припиняються жорсткі бої.
«Максим був справжнім патріотом своєї країни. Не маючи військового досвіду, без вагань він став на захист рідної землі за покликом серця. З першого дня в складі 204-го батальйону територіальної оборони захищав місто Київ. Далі звільняв від залишків російської нечисті місто Ірпінь, потім Чернігівщина, Миколаївщина, брав участь у бойових діях по звільненню Херсона. Далі — втримання кордону з Бєлгородською областю. А в останні тижні він з побратимами підсилили стримання навали на Бахмутському напрямку. Він беріг своїх рідних, ні на що не скаржився і ніколи не говорив про свою участь у важких боях, — повідомляє Кременецька державна районна адміністрація. — Патріотизм зашито в Максимові генетичним кодом. Ще прадід, Кірчик Іван Яремович, був командиром розвідки в часи Першої світової війни. Став повним Георгієвським кавалером, нагороджений двома срібними та двома золотими Георгієвськими хрестами».
Дід Максима — Кірчик Василь Іванович — з 18 років був членом ОУН, далі — УПА. За свою націоналістичну проукраїнську позицію переслідувався сталінським режимом, був політв’язнем у сибірських концтаборах понад 12 років. Діди-прадіди передали йому любов до України й патріотизм.
«Максим був неординарною особистістю, його цікавило все, що пов’язане з українською культурою, — зазначається в дописі Кременецької держадміністрації. — Був час, коли Максим за покликом серця взяв бандуру і за кілька тижнів навчився кобзарських пісень, грі на сопілці та гармоніці. Опанував гончарську справу, декілька років працював в музеї мистецтва Пирогова в місті Києві. Цікавився різними видами спорту, більярд, гребля, бодибілдинг, та багато інших захоплень. Незадовго до повномасштабної війни Максим створив власну сім’ю, будував великі плани, та війна стала перепоною на шляху до здійснення усіх мрій».
Поховали бійця на цвинтарі Кременця з військовими почестями.
Раніше «ФАКТИ» розповідали історію житомирського десантника Данила Золотухіна, якого вдалося поховати через 10 місяців після загибелі.