Олексій Паталах — краєзнавець, член Українського геральдичного товариства, автор багатьох книжок з історії, серед яких «Відлуння Великого Степу», «Станиці над Бугом», «Від Січі до Чорноморії». У вересні минулого року окупанти викрали його з будинку в Херсоні та місяць тримали у катівні.
— У мене навіть думки не було, щоб виїжджати з Херсону після окупації. Тим паче свого кота Кіркорова я ніколи не покинув би. Він мені дістався у спадок від матері разом із квартирою та дачею, й ми відповідаємо за тих, кого приручили. Та й люблю своє місто. Я не заробітчанин, емігрант чи гастарбайтер, розумієте?! Дотримуюсь думки, що за кордоном можна лише відпочивати, точно не жити, — розповів «ФАКТАМ» Олексій Паталах. — Насправді вже звик до обстрілів, як і більшість херсонців. Світло у нас не вимикають, їжу привозять, тож у мене певна продуктова база. Тому прорвемось, головне — мир та перемога.
— Як на вас вийшли російські окупанти?
— Здогадуюсь, що це зробив знайомий. До повномасштабного вторгнення він проводив у мене ремонтні роботи, я вчасно йому платив. Проте після окупації почалися проблеми, бо перетворити на готівку те, що надходило з українського центру зайнятості, не міг, а до російського не звертався. Цей ремонтник не раз казав, що йому потрібні гроші. Мої пояснення, що поки не маю такої можливості й у час війни та прильотів точно не до ремонту, на нього не діяли. Тим паче що при кожній зустрічі він цікавився, коли візьму російський паспорт. Мене це обурювало, доходило до матюків. Зрештою, чоловік не витримав і здав мене окупантам. За одну людину тоді платили по 10 тисяч рублів. І 6 вересня до мене увірвалось п’ятеро окупантів, озброєних до зубів. Так не брали навіть кримінальних авторитетів. Вже потім, коли мене звільняли з неволі, співкамерник жартував, що тепер точно маю право співати «блатняк».
— Що ж у вас знайшли у квартирі такого «забороненого»?
— Вони знайшли добірку емігрантських журналів «Українське козацтво», і на цій підставі зробили висновок, що я американський шпигун. Також, оглядаючи мою квартиру, росіяни побачили на стіні акварельний портрет кошового отамана Захарія Чепіги, отого, що чорноморців привів на Кубань. Один з тих, хто проводив обшук і називав себе кубанським козаком, запитав мене: «Це хто, Бандера»? Я засміявся з нього, мовляв, як це можна не знати таку постать. На що він відповів, що на Кубані не було запорожців… Ну, про що можна спілкуватись з такими людьми? Якщо чесно, я вже давно зробив висновок, що корінних козаків на Кубані не лишилося, тому що їх винищували під час Громадянської війни, Другої світової війни… Натомість росіяни переодяглися у «форму» та називають себе козаками, хоча самі є нащадками чекістів та червоноармійців, які нищили козацтво. Коли окупанти мене арештовували та мали везти до підвалу, то заявили, що один історик-письменник для них більш небезпечний, ніж рота солдатів, тому що такі, як я, отруюють голови тисячам людей своїми книгами. Й взагалі, несе небезпеку кожен, хто має освіту, вищу від восьми класів. Скажімо так, в росії бути освіченою людиною — дуже недобре.
— Де вас утримували і про що запитували на допитах?
— Тримали у колишній душовій, підстелили гофрокартон. Так і спали. Чи не щодня нам привозили нових людей. Запам’ятався один чоловік, якого настільки сильно побили, що він очі не міг розплющити. Коли він прийшов до тями, то розповів, що звичайний продавець і над ним так познущались, бо не сподобалось, як обслужив рашистів. Щодня нам давали тарілку макаронів або перловки із запахом тушкованки. Воду набирали з батареї, її пили, щоранку виводили для гігієнічних потреб. За місяць мене чотири рази допитували. Але пощастило, бо була адекватна ротація. Як це проявляється у ворога? Це коли б'ють в тих випадках, якщо можна дізнатись якусь вагому військову інформацію. А з мене що візьмеш? Циркуляри Потьомкіна чи накази Суворова? Проте в мене цікавились, кого знаю з націоналістичних активістів. Назвав цілий список, але всіх у ньому об’єднувало одне — вони померли кілька років тому. Одним словом, згадав я Павла Івановича Чичикова. Під кінець мого перебування окупанти навіть пропонували працювати в їхній адміністрації під загрозою розстрілу. Мовляв, бракує розумних…
Читайте також: Видала окупантам 23 патріотів України: зрадниці з Херсона оголошено підозру
— Але, наскільки мені відомо, одного разу вас таки зняли у відео під примусом.
— Так, вдягнув маску білогвардійця-монархіста й задавав незручні запитання окупантам, які вихваляли Сальдо, який начебто зберігав пам’ятники російської історії. Проте я назвав факти, як завдяки цій людині, навпаки, багато з них були занедбані. На це рашисти змовчали.
— Випадки катувань були?
— Якось «на підвалі» підключили до моїх ніг браслети, увімкнули машинку для катувань. Запитує мене їхній начальник: «Ну, що відчуваєш?» Я відповів, що нічого. Він знову цікавиться. Я ж те саме сказав. Кидається він до тієї машини, потім кілька хвилин ненормативної лексики, у якій єдине, що зрозумів: «Нема кому довіряти, навіть машинку зламали». Ось вам приклад того, що, якщо Господь хоче, то він вбереже. Мене у полоні врятував мій інтелект. Мене відпустили, бо зрозуміли, що нічого цікавого не витягнуть. Після пережитого загострився варикоз, є проблеми з легенями, бо раніше важко переніс коронавірус.
— Кіт Кіркоров дочекався вас?
— Так, я його влітку вивіз на дачу, й так він жив. Філіп Бедросович давав такі концерти, за що люди розраховувались з ним рибою. Не дивуйтесь через кличку, я в нього вже четвертий господар, перейменовувати було пізно. Але райдер в нього дійсно ще той — подавай лише делікатеси.
— Днями у ЗМІ з'явились повідомлення, що російські окупанти викрали з Кінбурна надгробну плиту отамана чорноморського козацтва Сидора Білого й везуть її у Краснодар. Що вам відомо про це?
— Це фейк — про надгробну плиту Сидора Білого. Історія цієї плити й розшифровка напису раніше була описана у краєзнавчому альманасі, виданому у 2020 році. Ось витяг з тексту: «До нашого часу збереглася єдина могильна плита, яка знаходиться біля причального господарства Миколаївського морпорту. На ній зберігся напис: «Здесь погребено тело командира Кинбурнской инженерной команды полевого инженера подполковника кавалера Ильи Васильевича Ижановича, умершего в январе 1833 года от рождения на 43 году». Ідіоти-росіяни не второпали, що ця плита аж ніяк не належить Сидору Білому, але ж вони просто не вміють читати. На ній неважко розібрати — 1833 рік, а кошовий, як відомо, загинув 1788 року та був похований в Кінбурнській фортечній церкві. Вона згоріла внаслідок бомбардування англо-французькою ескадрою 1855 року. За умови ґрунтовних археологічних досліджень її фундаменти можна відшукати. Тоді й з'ясується ситуація з могилою Сидора Білого. Хоча артефакт, який викрали росіяни, справді цікавий і його конче потрібно повернути до України.
Про перебування у полоні рашистів «ФАКТАМ» розповідав також директор Херсонського театру Олександр Книга.
Читайте також: Окупанти дерусифікували Херсон — викрали памʼятники Суворову та Ушакову