Сьогодні без безпілотників на передовій взагалі неможливо обійтися. Це «очі» розвідки й Сил спеціальних операцій, коригування вогню артилерії та завдання ударів по ворогу.
Про те, що ці сучасні технічні засоби конче потрібні, військові казали ще навесні 2014 року. Тоді на допомогу ЗСУ прийшли волонтери, які займались авіамоделізмом. Вони майже на колінці робили пристрої з камерою, які літали на відстань 20−30 кілометрів і знімали відео. Поступово виробництво безпілотних авіаційних комплексів удосконалювалося. Потужним поштовхом стало повномасштабне вторгнення. Здавалося, є потреба — має бути безліч цих апаратів. Але, на жаль, це не так.
Про проблеми виробництва БПЛА «ФАКТИ» поговорили з керівником компанії UA Dynamics, яка розробила багаторазовий ударний дрон Punisher (у перекладі з англійської «каратель»), Максимом Музикою.
— Максиме, попит на дрони зараз колосальний і він постійно росте. Але чому досі не налагоджено масове виробництво цих сучасних приладів? Чому до великої війни ця галузь виявилась не готовою? В одному інтерв’ю ви сказали, що період до 24 лютого — це втрачений час. Це дуже прикро.
— На ці питання є дуже проста відповідь, але вона нікому не подобається, на жаль. Для того, щоб у нас щось з’явилося, треба, щоб воно було замовлено. Замовлення має бути сформовано. Тобто військові користувачі мають сказати: «Нам треба ось це й це. Це у нас буде в кожному взводі. Це — в кожній роті. Це — в кожному батальйоні». І прорахувати відповідно до своєї штатної чисельності так звану штатну потребу.
Але, на жаль, за весь цей час (про це говорив навіть Залужний у своїх коментарях і інтерв’ю, які я чув) не була написана програма розвитку безпілотної авіації, хоча двічі намагалися її написати. У нас як влаштована армія? Якщо написано, що кожному взводу треба квадрокоптер, порахували кількість взводів і отримали потребу. А якщо ти не написав, цього озброєння немає взагалі.
Тобто, якщо ти хочеш щось замовити, то маєш розуміти, хто цим буде користуватися, де воно має бути, і тоді формуєш замовлення. В останні два місяці вже нібито сформували цю потребу та якісь оперативно-тактичні вимоги до дронів. Зараз формують 60 ударних безпілотних рот, які будуть чимось озброєні. У мене немає доступу до інформації, чим само, хто буде виробниками, яка потреба. Це прерогатива Генштабу.
Читайте також: «Це реально третя світова війна, яка набирає обертів», — Тамара Горіха Зерня
— Тепер трохи лікнепу. Що таке сучасний безпілотник?
— Ми часто чуємо про «дрони» та «безпілотники», але це загальна назва. Дрон може бути й наземний, і підземний, і підводний, і надводний — який завгодно. Ним може бути навіть безпілотний танк — є оператор, який ним керує, але всередині нікого немає.
Видів безпілотників взагалі дуже багато, навіть кілька різних класифікацій є у світі. Але почнемо з базової термінології літаючих дронів. Є безпілотний авіаційний комплекс (БПАК), є безпілотний літальний апарат (БПЛА). Комплекс, крім самого апарату, включає й антену, і наземну станцію, і катапульту й т.д. В першу чергу БПЛА відрізняються за формфактором. Ми, наприклад, робимо БПЛА літакового типу. Це планер, він летить і щось робить. Є мультироторні, коли кілька двигунів. Ті, що мають чотири двигуни, називають квадрокоптерами, вісім — октокоптери, і т.д. Можуть бути аеростатні дрони. Багато чого є. Хоча більшість з тих, хто часто коментує цю тему в соцмережах, уявляють перед собою лише щось типу «Мавіка».
Тепер по призначенню. БПЛА можуть бути: ударними — багаторазовими (щось скидають або запускають) або одноразовими (так звані дрони-камікадзе); розвідниками; корегувальниками; вести радіорозвідку і не тільки. Базове призначення це фото- і відеорозвідка. От він спокійно пролетів, сфотографував або записав відео, потім оператор ці візуальні дані розшифрував — що я тут бачу: якусь техніку, сліди від техніки, колону, яка рухається чи не рухається, склад, позицію, місце базування. Протягом кількох годин формується звіт та передається далі.
— А можна передавати дані в режимі онлайн?
— Розвідка зазвичай йде офлайн. Для того, щоб щось побачити з висоти, треба високороздільний запис. Щоб його передавати далеко — на 20−30 кілометрів, треба потужний сигнал. А він є демаскуючим фактором, бо тебе побачить станція радіоелектронної розвідки супротивника. Тому зазвичай дрони-розвідники летять в режимі радіомовчання або передають лише телеметрію, тобто показують, де вони і що з ними, та летять по заданих точках маршруту.
Наступний пункт — це спостереження і корегування. Тобто коли у тебе в ефірі є онлайн-картинка. Це або коптер десь піднявся і спостерігає за якоюсь зоною, або літачок літає, а оператори дивляться. Якщо вони бачать щось, одразу направляють туди артилерію і корегують її вогонь.
Читайте також: «На місці російських воєначальників я б в жодному разі ніякого результату їхньому керівництву не гарантував», — Михайло Забродський
— Кажуть, що російські дрони краще за наших? В чому вони нас випереджають? Цитую вас: «Ми будемо постійно наздоганяти росію».
— Поясню, що мається на увазі. Питання навіть не в конкретних моделях дронів — щось у нас краще, щось у них, питання більше в системності.
На початок вторгнення російські дрони вже були інтегровані в систему управління військами. Навесні-влітку на Херсонщині «Орлани» працювали 24/7. І це було не те, що якийсь екіпаж зібрав кошти на дрон або створив собі літачка. Вони були в промисловій кількості.
В деяких підрозділах дрони були штатною одиницею озброєння, і вони їх використовували разом з артилерією. Тобто у зв'язці працювала штатна система — артилерія плюс аеророзвідка. І це була величезна проблема, бо ти працювати не можеш. Вони літають вздовж доріг, дивляться, хто їде, і одразу наводять артилерію. Якщо ти зупинився в посадці, тебе все одно побачать, і артилерія цю посадку розбиває.
І це не через те, що «Орлан» сам по собі хороший. Він хороший, співвідношення ціна-якість у нього досить висока, він відповідає своїм функціям. Але головне, що їх було багато. Один «Орлан» збили, відправляють наступний. Збили той, дістають з ящика ще один.
Щодо нас, до недавнього часу ти «наколядував» на якийсь «Мавік», його збили — «колядуєш» на наступний. От зараз формують ударні роти. Потроху станемо дізнаватися, що там буде на озброєнні штатною одиницею. Хоча я як виробник розумію: ви прямо зараз визначите, що хочете, але отримаєте це в кращому випадку десь восени.
— Що таке сьогодні виробництво дрона? В чому складнощі?
— Я не можу сказати за всіх виробників, хоча й знаю, з якими проблемами вони стикаються.
В будь-якому разі ми, наприклад, не можемо собі дозволити працювати на склад — зробити виробничі потужності, щоб виробляти 50 комплексів в місяць, і очікувати, що хтось це замовить. Виробництво у нас на потоці. Але ми орієнтуємось на те, що можемо профінансувати або самі, або донори наших екіпажів, або зараз перші військові частини безпосередньо почали закуповувати за свої кошти. Коли кажуть: «Нам треба сто комплексів», відповідаю: «Щоб мені їх зробити, треба замовити комплектуючі, побудувати виробничу лінію, навчити людей». У мене по деяких комплектуючих логістичне плече чотири місяці.
Читайте також: «Ніхто не проявляв під час війн більшої жорстокості й садизму, ніж росіяни», — генерал Віктор Назаров
— Де ви їх купуєте?
— Щось в Австралії, щось в Європі, щось в Китаї. В Україні роблять планери, жгути, деякі плати. А компонентну базу у нас не виготовляють — немає виробників, які пропонують певний модуль. Є талановиті команди, які вже зробили деякі розробки для виробництва компонентів. Вони досить якісні, дешевші, ніж аналоги за кордоном, але це штучна історія. Їх розробники не мають можливості робити ці компоненти сотнями.
Поки що нам треба брати компоненти, які доступні на ринку. А вони сьогодні доступні, а завтра їх немає. Ти хочеш щось замінити, але для того, щоб переконатися, що цей конкретний компонент (щось з електроніки, автопілот або модуль зв’язку) буде працювати у твоєму комплексі, тобі треба взяти кілька екземплярів, перевірити, що вони працюють належно, і тоді вже запускати серію. А це теж час.
Тобто неможливо клацнути пальцями — й завтра у нас буде 100 500 комплексів. Такого не буває. Компоненти на світовому ринку вже зараз дефіцитні. Той двигун, який ми замовляли, вже недоступний. Автопілот ти чекаєш в черзі. І так далі. Треба розуміти, що дрон не випилюють з дерева, яке ти зрубав у дворі. Ти його робиш з компонентів, які треба збирати по всьому світу.
— Дрони це ж коштовна річ. Де берете гроші?
— Наша історія досить специфічна. Перші прототипи нинішнього комплексу Punisher наша команда розробила ще у 2016 році. Хлопцям, які воювали безпосередньо на фронті, треба було виконати задачу, і вони вирішили: «А спробуймо це зробити літаком». Зробили, по суті, простий та доступний багаторазовий ударний дрон.
З 2018 року було дуже багато підтверджених результатів. Військові бачили цей комплекс і під час бойових дій, і на виставках «Зброя і безпека», і на полігонах. Про нього знали всі, включаючи заступника міністра оборони. Ми їм завжди казали: «Підтримайте це. Війна не закінчиться завтра, нам треба буде багато дронів. Уявіть, що таких комплексів, як наш, буде двадцять, двісті, це призведе до зовсім іншого ефекту».
Читайте також: «Росіяни ще навіть не показали всього, на що реально здатні», — Роман Костенко
І всі кивали головами: «Для того, щоб ми замовили, треба пройти процедуру допуску до експлуатації й стати на озброєння. А це півтора-два роки й кілька мільйонів доларів витрат». Бо та процедура була ускладнена, з великими корупційними ризиками. Зрозуміло, що у нас таких грошей не було. Один чиновник прямо сказав: «Хлопці, вам простіше стати на озброєння в країнах НАТО, ніж у нас». А інший запропонував: «Ви можете передати права компанії, яка афілійована зі мною, і ми вам будемо якісь роялті платити. А якщо ні, то ні». Він зараз під слідством, сподіваюся, що сяде. Не за цей епізод, але у таких людей подібних епізодів дуже багато.
Щодо мене, я повноцінно приєднався до цього проєкту лише восени позаминулого року, бо у хлопців закінчилися гроші. Були прототипи з підтвердженими результатами, але для того, щоб їх вивести на ринок, треба інвестиції. Знайшов інвестора, організували компанію. Ідея була проста: ми робимо перші повноцінні товарні зразки (не прототипи), які не соромно показувати, і пропонуємо їх на експорт. Якщо нам вдасться отримати контракт, потім за прибуток зможемо допомагати Збройним Силам. Якось так.
Але ескалація почалася трохи раніше, ніж ми були б готові. Як тільки евакуювали виробництво, долучилися до одного підрозділу і брали активну участь в обороні Києва. Але біля столиці знаходилося стільки ворожої техніки, що один літачок нормальної шкоди б не наробив. Треба було швидше розвідувати. Цим і займалися, поки не відігнали росіян.
Після цього вже зайнялися виробництвом. Знову показали Punisher військовим, ті сказали: «Треба». Знайшли кошти — фонд «Коло» нас підтримав і замовив перші чотири комплекси (до цього за свої гроші купували комплектуючі). І почалося. На кінець року вже працювали 37 екіпажів.
Чим більше людей залучається, чим більше нас знають, тим більше потреба. Є гарний приклад. Соліст гурту «Бумбокс» Андрій Хливнюк з засновником Pizza Veterano Леонідом Остальцевим дуже захотіли навчитися використовувати цей комплекс. Ми спочатку сперечалися: «Хлопці, ви патрульна поліція. Які ударні дрони? Зараз все трохи затихне, будете займатися своїми справами, а ніяк не ними». Але начальник Департаменту патрульної поліції Євген Жуков теж дуже хотів цей дрон. У Андрія були кошти, щоб це профінансувати. Вони замовили комплекс, ми їх навчили. Думали: пограються і кинуть. Але так не сталося, чого я не очікував взагалі. Вони дуже ефективно та результативно працюють. А зараз навіть проводять польовий коучінг для нових екіпажів — безпосередньо на фронті допомагають їм «вкотитися».
Крім того, Андрій Хливнюк після першої ротації, коли вони поїхали й два тижні бомбили цим Punisher, повернувся і сказав: «Я дуже хочу, щоб їх було більше. Що треба зробити?» Зрозуміло, що фінанси. Він організував фонд Андрія Хливнюка і почав збирати кошти. Зібрав на десять комплексів. Десятий екіпаж нещодавно почав навчання.
Ми робимо все — виробництво, навчання, супровід, сервіс, заміни, ремонт. Це постійний процес.
Читайте також: «Ми маємо не брехати собі про ціну, яку заплатимо за Перемогу», — генерал Сергій Кривонос
— Скільки треба часу, щоб навчилася працювати з цим комплексом?
— Були б бажання і мотивація, як то кажуть. Єдине, що мова йде не про одну людину, а про екіпаж. Для цього комплексу він складається з трьох осіб.
Наші інструктори з кінця квітня працюють щоденно. Навчання займає 15 навчальних днів. Але останні місяці минулого року воно розтягувалося через погодні умови, через ракетні атаки (коли працюють наша авіація й ППО, польоти взагалі забороняють) на чотири тижні, а в січні — на п’ять, бо півтора тижня міняли систему надання дозволів на польоти. Довелося чекати, що нам знову його дадуть. І це при повному сприянні всіх — і Генштабу, і інших структур.
— ЗМІ пишуть, що «дрон Punisher не має аналогів у світі». Чим він відрізняється від інших?
— Насправді станом на сьогодні це твердження вже не зовсім відповідає дійсності. Зараз в Україні дуже багато чого зроблено, як жартують, за технологією дендрофекальних композитів, тобто з лайна та палиць. Але воно якось працює. Може гірше, ніж наш комплекс, але працює. Тобто сьогодні казати, що у нас найдешевший багаторазовий ударний дрон в світі, вже, мабуть, не зовсім коректно, бо є дешевші, а деякі навіть допущені до експлуатації Міністерством оборони. І це добре. Чим більше працюючих дронів, тим краще.
Коли ми починали, на світовому ринку взагалі не було досвіду використання маленьких літаків (саме літаків) як багаторазових ударних комплексів. У нас ціна місії це просто ціна боєприпасу, який використовуєш. На відміну від дрона-камікадзе, де при успішній місії й навіть неуспішній ти втрачаєш все, що там є: модулі зв’язку, автопілоти, камери. Як би ти не робив його дешевим, все одно це витрати, бо електроніки вистачає на один удар. В нашому варіанті літак повертається, вся електроніка залишається на борту. Умовно кажучи, ціна однієї місії до ста доларів. Коли вдається знешкодити техніку на кілька мільйонів доларів, це ефективно, я вважаю.
— Скільки польотів Punisher витримує?
— Нема обмеження. У нас є літаки-«ветерани», які зробили більше сотні місій. Зазвичай екіпажі роблять максимум шість місій за один день. Екіпаж Остальцева якось зробив вісім. Він рекордсмен.
Сам літак достатньо міцний. Але буває жорстка посадка і щось ламається. Буває, доводиться садити літак, коли йде обстріл, він може отримати пошкодження. Буває, його намагаються збити. Але жодного разу його не збили якоюсь стрілецькою зброєю. Зазвичай його не видно і не чутно, бо він летить на висоті 400−600 метрів.
Є дрони теж літакового типу, які завдають удар з 50 метрів. Вони більш ефективні вночі, бо вдень їх бачать і чують, тобто є великий ризик, що вони будуть збиті стрілецькою зброєю. В нашому випадку має бути ясне небо, ворог — чітко знати, де цей дрон летить, виглядати його, і тільки тоді будуть шанси його побачити.
Читайте також: «Ми зараз на фронті змушені працювати, як величезна м’ясорубка», — журналіст Костянтин Реуцький
— Що скажете про іранські дрони-камікадзе?
— Вони досить прості, великі і дешеві. Багато людей їх чули і бачили, тому їх назвали «літаючі мопеди».
Там нічого гіперкоштовного з електроніки немає. Вони не зовсім точні. Всі пам’ятають трагічну історію, коли дрон намагався влучили по ТЕЦ в центрі Києва, а попав у будівлю напроти.
Але основна проблема з ним інша. У нього досить велика бойова частина. І от дилема: летить приблизно сорок кілограмів вибухівки, збивати ракетою — ракета може коштувати дорожче, ніж цей дрон, але якщо він зараз прилетить на трансформаторну підстанцію, буде велика біда на багато мільйонів доларів. Іноді для збиття треба підняти літак. Добре, що зараз хлопці створили мобільні групи, які полюють на них зенітними пушками. З сорока «шахедів» долітає чотири. Але вони все одно роблять шкоду. Оце якраз використання недорогих засобів для того, щоб використовувати дорогі й чинити максимальну шкоду.
Навіть якщо жоден не долетить, це все одно виснаження. Ти відтягуєш засоби ППО від фронту, відтягуєш хлопців, які мають це збивати, іноді витрачаєш запас ракет, а він не нескінченний. Тому для росіян це має сенс. Вони будуть розвивати цей напрямок у будь-якому разі.
— Яких сюрпризів нам ще від них чекати саме в цьому сегменті?
— Як би ми знали про це, не було б сюрпризів. Але те, що буде ще щось нове, щось більш стійке, можу гарантувати на двісті відсотків. Ця війна — це перегони технологій, і не завжди ці технології високого рівня. Тобто не треба себе тішити тим, що у них немає доступу до якихось суперкрутих компонентів, які є у Сполучених Штатів.
Так, немає. Але вони зі звичайних компонентів роблять те, що виконує задачі. У нас так само. В нашому літачку немає якихось компонентів дуже високого рівня. Всі вони плюс-мінус середні. У розвинених країнах деякі компоненти військового рівня коштують сотні тисяч доларів. Антена може коштувати 150 тисяч. Я бачив камеру, яка коштувала 230 тисяч доларів.
Ми не прагнемо напхати в літак найкоштовніше. Витрати мають відповідати його місії. Їх треба аналізувати. Якщо ти можеш виконати літаком, який коштує 20 тисяч доларів, двісті місій, то немає сенсу робити літак за 200 тисяч, бо ціна втрати теж буде саме такою. Тому ми балансуємо між базовим і достатнім.
Читайте також: «З путіним все може статися. А росіян треба просто ізолювати. На жаль, це втрачена гілка розвитку цивілізації», — Сергій Гайдай
— Перевага наших розробок в тому, що одразу їх використовують на практиці. Як наші дрони виглядають на загальному фоні?
— Наш прогрес забезпечується виключно тим, що є певні окремі приватні команди, іноді приватні виробники, яким не байдужа Україна, які досліджують ринок, розбираються, шукають шляхи вирішення.
Але не можу сказати, що ми переважаємо росію у війні дронів. Вони працюють більш системно. У них є складнощі з компонентами, але те, що є, працює. Моя близька подруга зараз лікується після прильоту їхнього «Ланцета». Слава Богу, що вижила.
У них є «Ланцети», і вони ними луплять. І взагалі використовують дуже багато техніки. І вона не на рівні волонтерських розробок з того, що було, а системна — на рівні держави. В будь-якому разі держава має свої переваги, бо вона може замовити, профінансувати й зробити одразу тисячі цих комплексів. Волонтери цього зробити не можуть.
З іншого боку, волонтери-розробники більш гнучкі й винахідливі, можуть щось розробити швидше. Але для того, щоб наші Збройні Сили мали системну перевагу на фронті, ці розробки мають системно та масово застосовуватися.
Ми часто порівнюємо одні дрони з іншими: «Цей краще, той гірше». 80% успіху використання будь-якого засобу, особливо такого, як дрон, залежить від тактики застосування, від її імплементації на рівні взводів, рот, батальйонів і координації з іншими засобами. Цього неможливо досягти, коли у тебе на фронті є якийсь одиничний екземпляр, бо їх реально треба сотні й тисячі.
Ще одна серйозна проблема в тому, що нашим екіпажам доводиться самим, вибачте, робити цю бомбу. Це, по суті, саморобний вибуховий пристрій, бо в Україні досі немає штатних боєприпасів для безпілотних літальних апаратів. Взагалі жодного. Ми зараз допомагаємо «Укроборонпрому» зробити перші зразки, але коли вони з’являться, не знаю.
Те, що використовують, це або «скиньмо міну», тобто по суті летючий міномет, або «скиньмо якусь гранату або перероблену бойову частину чогось». А на рівні війська так не має бути. Повинно бути так: є замовлення, є сто бомб, екіпаж дістає їх з ящика, приводить у бойове положення, причіпляє до дрона, відправляє і досягає результату. Тобто це знову таки системність використання. До неї, сподіваюся, ми прийдемо. Не дарма ж сформовані ті 60 ударних рот. Вони почнуть цю тактику відпрацьовувати й вона стане стандартною. Але це час. Тобто результат ми побачимо в кращому випадку восени.
Читайте також: «Думаю, чесно буде сказати, що ми не знаємо, коли закінчиться ця війна», — Павло Казарін
— Після війни Україна може стати глобальним гравцем на ринку виготовлення безпілотників?
— У нас є дуже класні розробки, які вже пройшли випробовування на єдиній у світі війні, в якій використовується все. Ті розробки, які зарекомендували себе й отримали бойове підтвердження, мають потенціал на світовому ринку. Яка історія розвитку озброєння? Воно завжди модернізується після використання в бойових умовах. Зробили БМП-1, спробували його на війні, побачили, що треба щось переробити, зробили БМП-2, спробували в іншій війні, зрозуміли, що треба щось підкорегувати, зробили БМП-3. Так воно зазвичай робиться.
Зараз дуже багато західних виробників дронів намагаються віддати військовим кілька екземплярів, щоб поставити собі галочку, що є підтвердження бойового застосування. Часто вони дають сирі розробки, які не працюють так, як мають працювати. Іноді якісні. Але все одно немає кому навчати користуватися цією технікою, обслуговувати, ремонтувати її. Умовно, Португалія дала п’ять дронів. А що далі? Хто навчить на них літати, хто розбереться з ними? Одна жорстка посадка на навчанні — і немає кому ремонтувати цей дрон, він десь валяється. Тобто логістика не встигає працювати.
А системна історія, коли у нас буде п’ять-десять видів, можливо, більше, але вони будуть масові й зрозумілі. На чому будуть літати ці ударні роти? Я, наприклад, не знаю. Чув, що це десятки найменувань. Ви для кожного будете направляти на навчання? Так хлопці будуть вчитися рік.
Треба так: от такий дрон для цього, а той для того, ми навчаємо так і так. Процес має бути уніфікованим. Якщо уніфікації немає на рівні навчання, тактики використання, сервісу, логістики, буде безлад. Просто зоопарк, з яким неможливо впоратися.
— Скільки доленосних помилок зроблено, на жаль.
— Вони системні. Ми знаємо, що система б’є клас. Зараз у сфері використання БПЛА система, на жаль, це росія, а клас — ми. У війні дронів ми маємо всі шанси програти росіянам. Вибачте, мені не хотілось би це казати, але воно так є. Люди, які інтегруються в цей процес, думаю, це усвідомлюють. Вони розуміють, що до всього слід системно підходити. У нас дуже багато людей займаються дронами. А хто користувач? ЗСУ, Генеральний штаб. Вони мають сказати: «Нам треба оце і оце. Якщо воно відповідає оперативно-тактичним вимогам, проведіть відкритий тендер з цими виробниками або якесь порівняння їхньої продукції й замовляйте їх сотнями або тисячами».
Для виробника головне отримати прогнозоване замовлення. Зараз ми можемо робити десять комплексів за місяць. Екіпажі самі збирають кошти — донори, волонтерські фонди їм дають. Але сто штук ми не зробимо. Де я людей візьму? Половина вже мобілізовані. Наприклад, два тижні тому мобілізували людину, яка робила нам антени. Зараз нема кому робити.
Читайте також: «Війна для нас закінчиться, коли буде повністю перезавантажений російський режим», — Павло Клімкін
Це не песимізм. Треба реально дивитися на речі й приймати їх. Все, що у мене є, йде на фронт з коліс. Буває, що екіпажі вже навчаються, а я ще не зібрав ці комплекси.
Для того, щоб прийняти замовлення, мені треба підтверджений контракт, передоплата, щоб я розумів, які кошти можу використати на закупівлю комплектуючих, і якусь бронь на людей. Я пів року намагався на свою команду отримати бронь, показуючи документи, що ми виконуємо безоплатні контракти від певних структур. Але дали лише на маленьку частину.
Це системна проблема і вона дійсно потребує системних рішень. Але людей, які бачать їх, думаю, одиниці. На жаль, не вони приймають ці рішення. А ті, хто розробляють ці програми і мають відповідати за їх реалізацію, цього просто не розуміють.
Звісно, все буде добре і ми переможемо. Просто питання в тому, що ми втратили дуже багато часу. Ще у 2015−2016 роках було зрозуміло, що нам треба коптери та ударні дрони в кожний взвод. Треба було їх розробляти й замовляти. Але цього не сталося.
Частка претензій є, наприклад, до «Укроборонпрому». Буду трошки його адвокатом. Це концерн, який виготовляє техніку на замовлення військових. Він не робить щось в ініціативному порядку. «А витратьмо кілька мільйонів на розробку, але ми не знаємо, чи хтось її купить, чи треба вона нашим військовим». А військові мовчали, вони не казали: «Це нам треба». І все. Розробки згорнули, не дали на них фінансування, команду розпустили. А потім прийшла велика війна, а робити нема кому і нема що. А цих дронів мало б вже бути сотні в Збройних Силах.
При цьому ж питання навіть не про дрони, давайте будемо об’єктивними. Дрони це новітня історія, до кінця не зрозуміла тим, хто за званням вище за капітана. Вони взагалі ніколи не бачили ці дрони в роботі. В кращому випадку десь на полігоні.
Але дрони це окрема тема. А чому ми досі не визначили, які машини треба на фронті? Чому немає закуплених штатних Toyota, Volkswagen, Hummer — неважливо що. Це ж звичайна історія. Так само з боєприпасами. Лінії по їх виробництву з’являються тільки зараз. А раніше? Ви думали, що війни більше не буде, що все просто так і лишиться?
Тим не менш наприкінці все ж таки додам трохи позитиву. Наприклад, історія з прийняттям на озброєння та допуском до експлуатації, яка раніше займала півтора-два роки в кращому випадку і вимагала багато коштів, зараз робиться дуже швидко і в декларативному порядку. Виявилося, що там нема нічого складного. Спасибі команді Лієва, якого звільнили незрозуміло за що, яка продавила ці зміни з прийманням на озброєння нових зразків. Тобто деякі речі вже робляться швидше і не потребують надзусиль. Дякуємо хоч за це.
Читайте також: «Російська армія видихнулася, залишилася орда. У нас руки втомляться кулемет тримати», — військовий експерт Роман Світан