Ця жахлива історія свого часу вразила Україну. На Житомирщині батьки вбили та спалили у печі свою п'ятирічну доньку. Попри те, що всі у селі знали цю родину як неблагополучну, вбивцям вдавалося приховувати зникнення дівчинки довгих дев'ять місяців — вони просто не пускали представників соцслужб до себе додому. А останні особливо й не прагнули туди потрапити.
Не менше вражає в цій історії те, що одного разу дівчинку вже забирали у батьків-нелюдей. Майже три роки вона прожила у дитячому будинку сімейного типу. За цей час стан її здоров'я помітно покращився (маленька Даша мала ДЦП та низку інших важких діагнозів). Але коли біологічні батьки раптово захотіли повернути дочку, соцслужби беззастережно стали на їхній бік. Закінчилося тим, що батьки дівчинку вбили.
Зараз, майже чотири роки потому, вбивцям було винесено вирок: батько отримав 15 років позбавлення волі, мати — 7 років. Але дехто в цій історії так і залишився безкарним.
Слідство встановило, що батьки вбили маленьку Дашу у серпні 2018 року. Як потім розповіла сама мати дівчинки, під час чергової сімейної сварки її співмешканець штовхнув Дашу. Дівчинка впала, вдарилася головою і знепритомніла. «Після невдалих спроб зробити їй штучне дихання співмешканець жінки розпалив у печі вогонь і спалив тіло дівчинки, а кістки виніс на вулицю», — повідомили в обласному управлінні поліції Житомирської області.
Зникнення дівчинки довго залишалося непоміченим. Інформація про те, що Дашу, можливо, було вбито, надійшла до поліції лише у травні 2019 року. Коли правоохоронці прийшли до її батьків, мати заявила, що з її дочкою все гаразд, і показала дитину, одягнену в дівчачі речі. Але виявилося, що це її син, якого вона намагалася видати за зниклу дочку.
Загибель маленької Даші стала особистою трагедією для Наталії Коберник — прийомної мами, в родині якої дівчинка прожила три роки. Розповідаючи «ФАКТАМ» про Дашу, Наталя називала її донькою. І розповіла про свою довгу та марну боротьбу з соцслужбами, представники яких чомусь вирішили, що у батьків-алкоголіків дівчинці буде краще.
У родину Наталії Даша потрапила, коли їй було лише півтора року. Дівчинка тоді потрапила до лікарні зі страшними побоями.
— На ній не було живого місця, — розповіла «ФАКТАМ» Наталія Коберник. — Її били батьки. Я дізналася про Дашу від начальника Служби у справах дітей у Житомирі. Чиновниця сказала мені, що є дівчинка, якій зараз шукають прийомну сім'ю. Це було у травні 2015 року. Виявилося, що ще у жовтні 2014-го Дашу забрали у батьків. Ті були п'яні. А дівчинка була така побита, що навіть не могла сидіти.
Сім місяців Даша жила у лікарні. Її долею ніхто не цікавився, а батьки продовжували вести звичний спосіб життя. В результаті Даші дали статус дитини, позбавленої батьківського піклування. Але її мати при цьому батьківських прав не позбавили, це мав бути наступний етап.
Як тільки я побачила Дашу, одразу зрозуміла, що ми її заберемо. Діагнози мене не лякали, хоча до неї в нас не було діток із подібними проблемами зі здоров'ям. Медсестра казала, що Даша ні до кого не йде на руки. А до мене вона одразу простягла ручки й сказала: «Мама».
У свої півтора року вона важила лише сім кілограмів. Це була виснажена хвора дитина. Ми одразу почали з нею працювати. Стали водити її до фахівців, пройшли 12 курсів реабілітації. І досягли гарного результату. Розробили Даші ручку, вона вже могла брати цією рукою предмети. У нашій родині Даша зростала у любові та турботі.
Чому ж дівчинку повернули біологічним батькам? За словами Наталії, почалося все з того, що раптом з'явилася її рідна бабуся. Сказала, що хоче побачити онуку, чому Наталя із чоловіком не перешкоджали.
— Бабуся розповіла, що її доньку (матір Даші) постійно бив співмешканець, знущався, ламав їй руки, — каже Наталія Коберник. - Бив, і коли та була вагітна. До речі, тому Дашенька й народилася із паралічем. Мати Даші мала ще двох дітей, але їх у неї забрали, а її саму позбавили батьківських прав.
Спочатку до нас приїхала лише бабуся. Наступного разу вона привезла й доньку — маму Даші, а потім її співмешканця. На цих людей було боляче дивитися. Відразу стало зрозуміло, хто вони й що являють собою. Дашенька їх боялася. Я розуміла, що ці зустрічі лише травмують дитину. Але тільки-но спробувала щось про це сказати, в ситуацію втрутилися незнайомі люди, які назвали себе активістами.
Ці люди стали кричати, що я погана прийомна мати, якщо не даю Даші бачитися з її біологічною матір'ю. Потім саме ці активісти допомогли матері Даші подати до суду й повернути дитину. Коли стало зрозуміло, що біологічні батьки хочуть забрати Дашу, представники соцслужб нарешті подали до суду, щоб позбавити цю жінку батьківських прав. Не розумію, що їм заважало це зробити раніше. А тут вийшло, що мати Даші сама подала позов, щоб повернути дитину. І Житомирський обласний апеляційний суд чомусь став на її бік.
І хоча Наталя з чоловіком продовжили судитися за Дашу, дівчинку повернули її біологічним батькам.
— Дашу забрали 12 квітня 2018 року. А вже у серпні ці нелюди, виявляється, її вбили, — розповіла Наталя. — Останні дев'ять місяців ніхто не знав, де Даша і що з нею відбувається. Хоча соцслужби мали це контролювати. Вони повинні регулярно приходити до неблагополучної сім'ї та перевіряти, чи все з дитиною в порядку. Коли я їм дзвонила, соцпрацівники казали: «Не хвилюйтеся, ми все перевіряємо, тримаємо на контролі. Батьки не п'ють, дитина розвивається». А в січні 2019 року несподівано з'ясувалося, що Дашу вже кілька місяців не бачив жоден соціальний працівник. Представники соцслужби з Овруцького району тричі приходили до цієї родини й жодного разу не бачили дитину. «Як це так? — запитувала я. — А якщо вони її вбили?! «Наталю Анатоліївно, що ви таке кажете?! — відповідали мені соцпрацівники. — Хто міг її вбити?» А виявилося, нашої Дашеньки на той момент уже справді не було в живих…
Читайте також: У Дніпрі жінка-фармацевт вколола своєму 1,5-річному сину смертельну ін’єкцію
Говорячи про «активістів», не без допомоги яких Даша опинилася в руках нелюдів, Наталя припускала, що насправді цих людей цікавила зовсім не дитина, а земля, де знаходився будинок сімейного типу: «Тут хороша й дорога земля. Нам із чоловіком не раз натякали, що ми маємо звідси виселитися. А коли „активісти“ після рішення суду прийшли забирати у нас дитину, вони виламували в нашому будинку двері та вікна та кричали, щоб ми звідси забиралися».
Про те, що ця жахлива ситуація стала можливою через втручання у долю загиблої дівчинки так званих активістів, які супроводжували судові процеси та всіляко впливали на те, щоб дитину забрали з прийомної родини, у 2019 році зазначали й у поліції. Проте офіційних звинувачень цим людям ніхто так і не висунув.
Повідомляючи про вирок біологічним батькам дівчинки, у прокуратурі Житомирської області зазначили, що вбивці своєї провини так і не визнали:
«Слідством було проведено кропітку роботу. З метою пошуку слідів злочину було перекрито русло річки, де виявлено людські останки зі слідами термічного спалення. Судові експертизи встановили, що вони належать дитині. У суді фігуранти свою провину не визнали, перекладали відповідальність один на одного. У скоєному не розкаялися».
«ФАКТИ» зв'язалися з Наталією Коберник, щоб дізнатися її думку про вирок. Наталя разом зі своєю великою родиною зараз у Нідерландах, куди вони змушені були переїхати через повномасштабне вторгнення росії.
— Мені дуже шкода, що люди, з подачі яких Даша опинилась у сім'ї вбивць, так і не понесли покарання, — сказала «ФАКТАМ» Наталя. — Відносно цих «активістів» навіть не було відкрито кримінального провадження. Тому не всі винні у цій історії покарані. Ми довго боролися за нашу Дашеньку, судилися. І після її смерті Верховний суд скасував рішення Житомирського апеляційного суду щодо повернення Даші біологічним батькам. Але було вже надто пізно… Це біль, який буде зі мною все життя. Можливо, ви не повірите, але я відчуваю, що Даша поряд. 8 березня до мене підійшов хлопчик з іншої сім'ї й сказав: «Тітко Наташо, а мені сьогодні Даша наснилася. Вона сиділа тут, у вашому кріслі». Він сказав, що Даша помітно подорослішала й виглядає як ровесниця нашого прийомного сина Мирона, з яким вони були погодками. Того ж дня ми дізналися, що вбивці отримали вирок…
Ми не ходили на суди — останній рік через війну змушені перебувати за кордоном. Коли Україну почали бомбити, представники соцслужб спочатку вивезли нас в укриття — у підвал. Ми з дев'ятьма дітьми просиділи там три доби, після чого я автобусом поїхала з ними за кордон. Чоловік лишився, пішов у тероборону. Але коли там дізналися, що має дев'ятьох дітей, його відмовилися брати. Влітку він приїхав до нас… Думаю, ми не ходили б на суди, навіть якби були в Україні. Прийти подивитися на вбивць нашої Даші? Я не хочу їх бачити. Поки Дашенька була жива, ми судилися за неї та готові були гори вернути, щоб її забрати. Але після її смерті все це втратило сенс…
Нагадаємо, нещодавно Верховний суд поставив крапку в іншій гучній справі: у Кривому Розі прийомні батьки розчленували, спалили та втопили 6-річну дівчинку.