В середині березня президент України Володимир Зеленський відреагував на електронну петицію, яка набрала понад 25 тисяч підписів, про перейменування росії в Московію. За ініціативи президента прем’єр-міністр України Денис Шмигаль має організувати, залучивши науковців, детальне вивчення питання про можливе перейменування рф. Чи мала колишня Московія історичні підстави вважати себе спадкоємицею середньовічної Русі та поміняти свою назву на Російська імперія? Ці та інші запитання «ФАКТИ» поставили завідувачу відділу Інституту української археографії та джерелознавства імені Грушевського НАНУ доктору історичних наук, професору Віктору Брехуненку. Він по старовинних документах вивчив історію самоназв України та росії, виклав результати цих досліджень в книзі «Україна і українці. Ім’я як поле битви».
— Чи є науково обґрунтовані підстави стверджувати, що Московія вкрала назви «Русь» і «росія»?
— Так, вона дійсно привласнила ці назви. Задля чого? Причин принаймні дві. Перша — щоб задавнити історію державності Московії. Адже великі князі (а згодом царі) молодої московської держави не могли претендувати на те, щоб їх вважали рівними собі монархи європейських країн та правителі Кримського ханату, Османської імперії, Персії тощо. Тому володарям Московії й кортіло виводити історію своєї держави від Русі, щоб у такий спосіб поставити себе на один щабель з ними.
Друга причина їхнього прагнення привласнити назву Русь випливала зі спроб обґрунтувати свої претензії на «київську спадщину», тобто на українські та білоруські землі.
— В Європі визнавали московські претензії на ці землі?
— Однозначно, ні. Адже в ранньомодерні часи (XVI-XVIII століттях) еліти європейських держав чітко усвідомлювали, що Московія — це уламок Золотої Орди, який не являється спадкоємцем держави Русь.
Лише в ХІХ столітті росії все ж вдалося нав’язати новим поколінням європейської верхівки міф про те, що Московія, а значить і Російська імперія, є спадкоємицями середньовічної Русі. Завдяки чому це вдалося у ХІХ сторіччі? Після ліквідації в 1764 році ранньомодерної Української держави (Гетьманщини) Україна втратила політичну суб’єктність. Відтак уявлення про нас і наше минуле формували не українські історичні тексти, а їх московські інтерпретації.
— Чому Московія і її нинішнє продовження — російська федерація — не мають права на спадщину Русі?
— Бо держава Русь виникла як мінімум у IX столітті, а етнічний субстрат московитів утворився значно пізніше — на зламі XI-XII століть.
— Цікаво, чи була конкретна подія, з якою можна пов’язати виникнення держави Русь?
— Щодо цього існують різні точки зору. Принаймні до появи, якщо вірити літопису, в Києві у 882 році варягів на чолі з майбутнім князем Русі Олегом вже існувала держава Аскольда і Діра.
На землях майбутнього територіального ядра Московії в той період жили фіно-угорські племена, які не мали ані державності, ані стосунку до Руси. Тільки в XI столітті слов’яни почали колонізувати ті землі й, змішуючись з тубільним населенням, дали старт формуванню московського етносу, який зараз називає себе «російським народом».
— Ще за часів Русі, в 1169 році, Володимиро-Суздальський князь Андрій Боголюбський організував похід на Київ, результатом якого стало жорстока розправа над киянами, масові пограбування і підпал міста. Російський імперський історик Васілій Ключевський прокоментував це так: «Великоросс (то есть московит) впервые вышел на историческую сцену». Боголюбського, дійсно, можна вважати першим лідером московської нації?
— Стосовно Андрія Боголюбського треба розуміти важливу річ: до нього руські князі, які претендували на статус правителя Русі, прагнули зайняти великокняжий престол в Києві й завдяки цьому володарювати у всій державі. Боголюбський же спробував перетворити своє Володимиро-Суздальське князівство в самодостатній державний організм, щобільше, намагався зробити свою столицю Володимир-на-Клязьмі, умовно кажучи, новим Києвом.
Андрій Боголюбський в буквальному сенсі копіював Київ. Про що йде мова? Свій Суздаль побудував на такій самій відстані від Володимира-на-Клязьмі, що й Вишгород (заміська резиденція великого князя) від Києва. Звів у Володимирі-на-Клязьмі Золоті ворота, вивіз з Вишгорода чудотворну Вишгородську ікону Божої Матері (зараз її називають Володимирською). Нині вона зберігається в Третьяковській галереї, вважається однією з найцінніших російських святинь.
Те, що Боголюбський зі шкіри ліз, щоб перетворити Володимир-на-Клязьмі на новий Київ, лише підкреслює те, що пращури московитів не мають відношення до Русі як держави — їхній перший лідер відверто намагався започаткувати власну державу на новому пні. Зусилля Боголюбського продовжили в наступні століття інші північно-східні князі. Московське князівство успадкувало саме цю традицію, а не київську.
— Чим великі московські князі обґрунтовували свої претензії на спадщину Русі?
— Династичними аргументами. Мовляв, якщо московські князі ведуть свій родовід від Рюриковичів, які були династією правителів у Русі, то руська історія продовжилася в історії московській.
— Але ж, якщо не помиляюсь, з кінця XVI сторіччя на московському троні вже не було Рюриковичів?
— Так, не було. Останній з Рюриковичів — цар Федір Іванович — пішов з життя у 1598 році. Після нього царем стала людина, яка не мала відношення до роду Рюриковичів — Борис Годунов (а згодом — його син Федір II). Невдовзі в Московії почалися так звані «смутні часи», завершення яких ознаменувалося заснуванням династії Романових. Романови не мали ані найменших підстав вважати себе рівними іншим монархам. Ідеологічно Романових вважали підлеглими Чингізидів аж до 1700 року — допоки Московія платила упоминки (податок грішми, хутром. — Авт.) кримським ханам, Чингізидам за походженням. До речі, у 1646 році трапилася принизлива для Московії історія. Коли московські посли поскаржилися польському королю на те, що український князь Ярема Вишневецький претендує на Ромни, Гадяч і захоплює землі, які, за Полянівським мирним договором 1634 року, мали бути в складі Московської держави, Владислав IV уїдливо відрізав, натякаючи на «худородство» нової московської династії: «Ярема має більше прав на Москву, ніж московський цар — на Ромни».
— Певно, тому, що Вишневецькі виводили свій родовід від Рюриковичів?
— Насправді, Вишневецькі були з роду Гедиминовичів — династії великих князів Литовських. Але вважали себе Рюриковичами. Але це в даному випадку значення не мало, бо Гедиминовичі мали більше прав на Ромни, ніж якісь там Романови.
— Як з’явилась назва «росія»?
— У Візантії слово «Русь» переклали грецькою як «росія». У Русі ці два поняття вживали як синоніми й обидва не мають стосунку до Московської держави. Показово, що у московській документації XVI, XVII й навіть XVIII століть широко вживалися самоназви «Московія», «московити». А от в царських грамотах, які писалися для закордонних адресатів, старалися уникати цих понять. Натомість писали «россия», «Русь», «русские», «русский царь». Цар Петро I, який офіційно перейменував свою країну на Російську імперію, спеціальним указом заборонив вживати в письмових посланнях за кордон слова «Московія», «московити», хоча й після цього фіксуються випадки слідування старій традиції.
— Коли поняття «Україна», «український народ» стали вживатись на наших землях паралельно з «Русь», «руський народ»?
— В літописах слово «Україна» з’явилось ще за часів княжої Руси. А в другій половині XVII століття самоназви «Україна», «український народ» остаточно стали вживатися як рівнозначні поняттям «Русь», «Мала Русь», «козацький малоросійський народ», «народ руський» і «народ російський». Чому російський, я вже пояснював — слово «Русь» грецькою мовою буде «Росія». Тобто московити вкрали обидва варіанти назви Русі.
Тут слід сказати про важливий нюанс: коли в джерелах тих часів писали «український» або «руський» народ, мали на увазі еліту, підкреслюючи її особливий статус в суспільстві.
— Чому врешті на означення нашої країни та її народу стали вживати слова «Україна», «українці»?
— Як я вже казав, в ХІХ столітті московитам вдалося нав’язати Європі викривлені уявлення про Московію як начебто Русь. Через це вибір українських інтелектуалів упав на незаплямовані московськими фальсифікаторами самоназви «українського циклу».
З аналогічних міркувань я проти ідеї почати використовувати поняття «Русь» як самоназву сучасної України. Адже це призведе до плутанини в головах багатьох людей, не обтяжених історичними знаннями, а московитам дасть привід радісно волати: «Видите, они сами признали себя частью нашего народа!» Навіщо підігрувати лукавій путінській пропаганді?
В принципі самоназву «Русь» можна буде спробувати повернути додатково до назви «Україна», але в майбутньому і лише після тривалих роз’яснень широкому загалу суті справи.
Читайте також: Культурна війна деморалізує не менше, ніж ситуація на фронті: Вадим Денисенко про необхідність перейменування рф на «Московію»
— Який зміст мають поняття «Мала Русь» і «малорос»?
— Вони знову ж таки прийшли до нас з візантійської традиції, у рамках якої поняття «Мала Русь» позначало ядро держави, розширення якої дало Велику Русь. Тому, коли Богдан Хмельницький утверджував поняття «Мала Русь» для Гетьманщини, то мав на увазі, що саме вона є спадкоємицею Русі. Відповідно поняття «козацький малоросійський народ» позначає еліту держави й не має нічого спільного з сучасним смисловим наповненням слова «малорос».
Московити із другої половини XVII століття почали спотворювати це поняття у своїх інтересах, мовляв, Мала Русь — якась частина Великої Русі. Тобто поставили все з ніг на голову. З ХІХ століття вони намагались викривити й значення назви «Україна» — наполегливо нав’язували неправдиву версію про те, що «Україна» означає «окраїна».
Від часів Великого князівства Московського минуло декілька століть, але його правонаступниця, так звана росія, продовжує зазіхати на спадщину Руси. Тому вона буде триматися своєї нинішньої самоназви.
На фото в заголовку: Парк «Київська Русь»