- Єдність, на яку ворог не очікував продовжує щодня творити диво, проте війна триває й ми маємо максимально підтримувати українських бійців та людей, що опинилися у скрутному становищі, — впевнений волонтер Всеукраїнського благодійного фонду Миру і Добра Володимир Земляков. Він розповів про волонтерство й особисті відчуття тих, хто продовжує допомагати від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну.
— Розкажіть про вашу спільну із Фондом діяльність. З чого все почалося?
— На початку березня 2022 року, коли в Києві та області масово організовувалися волонтерські центри допомоги, я познайомився із віцепрезидентом Всеукраїнського благодійного фонду Миру і Добра Олександром Цверковичем. Як ви пам’ятаєте, тоді все зупинилося: були зачинені магазини, містяни розгублені, багато літніх людей залишилися без продуктів харчування. А у Фонду було багато м’ясної продукції, яку йому надав один з відомих українських виробників, тож Олександр запропонував мені долучитися до них і допомагати. Так ми разом почали діяти.
— Розкажіть детальніше, як ви допомагали роботі Фонду.
— Спочатку в Києві з тієї м’ясної продукції ми готували їжу, робили продуктові набори й розвозили їх містом, а потім уже доставляли й в область, де була нагальна потреба. Наприклад, на вишгородському напрямку тоді стояли наші захисники, ми були на зв’язку із місцевими депутатами, отримували запити й возили туди необхідні продукти. Також доставляли в Бровари, Пристоличну ОТГ, Святошинську громаду. Всюди довкола Києва, куди ми могли дістатися — возили продукцію. Потім почали організовувати на місцях гуманітарні центри та центри перевалки. Робили їх, наприклад, на базі якогось складу чи супермаркету із холодильниками. Туди приїздила фура з продуктами, ми її розвантажували, наші волонтери розфасовували цю продукцію по 100−200 кг і роздавали вже за напрямками, де цією їжею годували тероборону, ЗСУ та людей, які потребували підтримки. Усе це ми робили за підтримки фонду Миру і Добра.
— Скільки волонтерів разом із вами працювали за весь час?
— Сотні людей, а може, й тисячі. Складно порахувати, адже ми не могли бачити усіх, це був налагоджений живий організм у дуже багатьох локаціях. Працювали всі чітко й сумлінно.
— Чим ви займалися потім, коли звільнили Київщину?
— Після звільнення Київської області, коли вже усе більш-менш запрацювало і людям стали доступні продукти, ми зосередилися на допомозі Силам оборони.
Почали активно збирати кошти на закупівлю дронів, автомобілів для військових, різні побутові речі, коліматорні приціли, прилади нічного бачення, власне, все, що було потрібно й просили військові, ми усе це знаходили й допомагали.
І тут без допомоги Фонду ми б не впоралися. Адже так швидше, і не потрібно було платити за розмитнення машин. Волонтери від фонду Миру і Добра їздили до Німеччини, Польщі, Великої Британії, шукали там необхідний транспорт, купували його та переганяли в Україну. Маючи усі необхідні документи (від Фонду і військових частин. — Ред.), жодних проблем на кордоні не виникало. Пригнали машину, зробили обслуговування, передали військовим, відзвітували і потім продовжували знову. Усі процеси були чіткими й контрольованими.
— Яка ситуація з допомогою зараз? Люди стали менше донатити?
— Багато людей теж втратили можливість заробляти, забезпечувати власні сім’ї та жертвувати кошти. Та особливо неприємно й негативно впливає на загальний стан, коли показують чи розказують про тих, хто якось виїхав за кордон і не повернувся. Або як блогер розказує, який він класний, бо звалив, а інші — дурні, що так не зробили. Це дуже демотивує. Передусім — військових, по-друге, — нас, — волонтерів. Ми їздимо, скидаємося грошима, возимо гуманітарку, витрачаємо власні кошти, які нерідко забираємо від своїх сімей, щоби щось купити хлопцям на передову.
Вважаю, що треба більше позитивної інформації показувати. Розповідати про тих, хто щось робить для країни, про наших Героїв, варто підтримувати згуртованість людей.
— Що вас найбільше вразило у цей складний час?
— Найбільше вражає згуртованість людей. Такої єдності ніхто не очікував. Усі забули про особисті проблеми, якісь негаразди, ніхто не думав ні про що, крім того, щоб щось робити і наближати нашу Перемогу. Люди дійсно змінилися, навіть ті, хто був ворогами в мирному житті, стали плечем до плеча. Власне, розуміння: якщо ти не в окопі, не тримаєш у руках зброю, то ти мусиш обов’язково йти та робити щось на благо своєї країни, допомагати людям, військовим, теробороні тощо. Оця згуртованість найбільше вразила. І завдяки цьому ми багато чого змогли досягнути. Ворог точно на таке не розраховував.
— Розкажіть, будь ласка, про ваш досвід волонтерства у перші місяці повномасштабного вторгнення росії.
— Моя діяльність була досить широкою, якщо можна так сказати. Я командував Добровольчим формуванням Немішаївської територіальної громади та разом із фондом Миру і Добра доставляв гуманітарну допомогу — продукти харчування й медикаменти в зону бойових дій, а також у деокуповані міста й села, туди, де люди найбільше цього потребували. Інколи це були вщент розбиті села.
— А як ви знали, що і куди везти?
— Ми зв’язувалися зі старостами громад, дізнавалися про конкретні потреби, тому наша допомога була адресна. Не так, що привезли фуру з медикаментами, вивантажили — і все. Ні, у нас усе було чітко та під потреби.
— Скільком людям вдалося допомогти?
— Тисячам, без перебільшення. Тоді ніхто не рахував. На те не було часу.
— А по військовій лінії?
— Звісно, я сам командир ДФТГ, а також маємо багато контактів із різними підрозділами. До нас зверталися, ми опрацьовували запити, передавали Фонду — і вони, за можливості, максимально швидко їх виконували.
Спочатку це були продукти й медикаменти у Київському регіоні. Потім, після звільнення Київщини, разом із Фондом возили допомогу на схід, зокрема в Бахмут, Авдіївку, на Запорізький напрямок, Херсонщину, Харківщину, тощо. Згодом вже були машини, різна військова амуніція тощо.
— Чи займаєтеся волонтерством зараз?
— Війна триває. Тож допомагати треба, і ми намагаємося це роботи щодня й максимально. Закликаємо щось робити кожного, звісно, в міру сил. Волонтерство для мене стало частиною життя. Я точно знаю, що буду цим займатися до Перемоги України над російським злом.
— Що вам особисто запам’ятається назавжди?
— Неймовірні люди. Часто абсолютно незнайомі, але з першої ж хвилини роботи разом всі ми, волонтери, ставали по-особливому рідними. І відчуття. Коли в будь-який момент може прилетіти снаряд і вже немає сил, а люди працюють і посміхаються, жартують. Це було щось. Надавало сил і віри, що ми все робимо правильно й обов’язково переможемо. З таким настроєм працювали та продовжуємо.
— На вашу думку, яка роль волонтерства після Перемоги?
— Волонтерство — це серйозний досвід, який усі ми отримали. Це люди, які готові жертвувати особистим заради благородних цілей, заради допомоги ближньому. І для них після Перемоги буде дуже багато роботи. Нам усім разом відбудовувати країну, в прямому й переносному сенсі. Тисячі зруйнованих помешкань, закладів освіти, лікарень, понівечена інфраструктура. Усе це державі самостійно відновити не під силу, тут теж знадобиться волонтерське плече. Також сподіваюся, що частина волонтерів підуть у владу і виметуть залишки корупції, мародерства, кумівства і головне — радянщини з усіх рівнів. Тож працювати буде над чим!
Довідка
Всеукраїнський благодійний фонд Миру і Добра був створений у 2010 році. Тоді, коли Україні, як ніколи, була потрібна допомога. Кожен із співробітників Фонду мав досвід у різних галузях: юриспруденція, економіка, маркетинг, військова справа, банківська справа, готельний бізнес. За період своєї діяльності Фонд підтримав майже 8 млн українців.