Воскресіння Господнє — найвеличніше релігійне свято, яке символізує воскресіння Ісуса Христа після розп’яття на горі Голгофі. Багато християнських свят прив’язані до Великодня, яке цього року у православних і греко-католиків припадає на 16 квітня.
Назва православної Пасхи походить від юдейської Песах
Великдень поєднав як язичницькі вірування, так і християнські традиції, і в народі сформувались певні традиції святкування, про які «ФАКТАМ» розповіли співробітники Національного музею народної архітектури і побуту України (Пирогів).
— Світле Христове Воскресіння дарує віру в продовження життя, — розповідає Лариса Полуянова,
етнографиня, науковий співробітник відділу виставкової роботи Національного музею
народної архітектури и побуту України (Пирогів). — Багато християнських свят прив’язані саме до дати Великодня. Дві системи вірувань сплелися разом, тому ще з язичницьких часів в назві Великдень збереглося уявлення про весняне оновлення світу, перемогу світла над темрявою, перехід до нового хліборобського циклу, поклоніння природним стихіям. В християнську епоху свято стали називати Світлим Христовим Воскресінням, бо засноване на честь Воскресіння Ісуса Христа, а це вже символізує дарування і ствердження вічного життя, перемогу добра над злом.
Назва православної Пасхи походить від юдейської Песах (проходження повз — в пам'ять про те, що Всевишній минув єврейські будинки, знищуючи первістків Єгипту, і який святкується на згадку про вихід з Єгипту).
В Центральних регіонах підготовка до Пасхи розпочиналась з посту, який віряни витримували протягом семи тижнів. Основне робилось на Страсному тижні. Господині клопотали біля пасок, готували ковбаси, писанки і крашанки, прали святковий одяг, складали пасхальний кошик — ці правила диктували народні традиції.
Вважалось, що не можна спати в сакральну ніч
В суботу ввечері святково одягнені віряни йшли на службу — на всеношну. Вважалось, що не можна спати в сакральну ніч. Традиційно святили пасхальний кошик після нічної великодньої літургії: біля 3―4-ї години ранку відбувається пасхальна хресна хода, після якої священники змінюють темне вбрання на світле, святкове. І тоді настає час, коли можна освячувати великодній кошик.
Також могли йти до храму з ранку і до обіду. А дома вже їли освячене яйце (дрібненько нарізали на всю сім’ю), м’ясо, а потім паску. Крихти з паски не викидали, змітали і з лушпинням від яєць закопували в городі, пускали за водою (щоб відігнати хвороби), кісточки закопували в окремому місці. Топтати шкаралупи від писанок вважалось гріхом. Люди вірили, якщо відьма вколе шкаралупою, то можна померти.
Як розговілася родина, то старші відпочивали, а молодь йшла розважатися. Хлопці утворювали своєрідні «вежі»: парубки робили три «поверхи» кіл (ставали один одному на плечі, змикаючи кола руками за плечі), демонстрували силу і спритність. Дівчата хороводили, співали веснянки коло церкви (могли заходити і на цвинтар, виконуючи пісні для померлих).
Святкування відбувалось біля храму, де в зручному місці заздалегідь вкопували невелике прикрашене деревце життя, яке наче об’єднувало три світи: коріння — предки, стовбур — хто живий зараз і гілля — наступні покоління. По селах могли гуляти з тиждень, ходити в гості, а потім поминали померлих — крашанки, писанки та пасочки несли на могилки.
На свята зазвичай лише доглядали худобу, а іншу домашню роботу відкладали. Не готували їжу декілька днів, поки святкували. Не шили, не рубали, не вишивали, не прали, та й намагалися не сваритися, не бажати поганого.
В піст було не тільки тілесне очищення, а й духовне, тож на велике торжество продовжували дотримуватись добрих правил.
Освячені паски, пиріжки, писанки роздавали бідним, нужденним, щоб вони пом’янули померлих
— На Великдень в західних регіонах, коли святково вдягнені родини направлялись до служби зранку, кожний ніс святити свою паску, — доповнює розповідь Олена Громова, етнографиня, завідувачки наукового відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (Пирогів). — Але головну здобу, якою сім’я і розговлялась, ніс все ж господар. Впродовж пасхальної церемонії звучали слова: «Христос воскрес!» А віряни відповідали: «Воістину воскрес!», тихенько загадуючи своє бажання.
Освячені паски, пиріжки, писанки роздавали бідним, нужденним, щоб вони пом’янули померлих (та багато хто з вірян йшли самі на цвинтар провідати померлих родичів і похристосуватись з ними). Вдома спершу з повним кошиком хазяїн тричі обходив хату (по ходу сонця), заходив у стайні з худобою, пригощаючи її крихтами від паски. Хазяїн в хліву крашанкою проводив по спині худоби, «щоб здорова була», а потім крошив яйце у корм скотині.
В домі, поки господиня налаштовувала на стіл сніданок, дівчата клали три крашанки в миску з водою, і вся родина по черзі вмивалась (всякий раз воду оновлювали), щоб бути здоровими і гарними: спочатку дівчата, потім хлопці, а на останок — мати з батьком. Вся сім’я молилася перед образами, батько брав миску зі свяченими яйцями і паскою, обходив стіл тричі, розрізав на шматочки їжу і нею пригощав родину, примовляючи: «Дай, Боже, ще на той рік дочекатися світлого свята Воскресіння Христового в щасті, здоров’ї та багатстві». Такий обряд застосовують на Волині, Поділлі, Галичині. Потім приступали до трапези за святково вбраним столом. Дозволялось випити 1−2 чарки алкоголю, але без фанатизму, бо «Бог покарає і весь рік будеш ходити напівсонний». Освячена в церкві їжа вважалась магічною і її не можна було викидати. А на Чернігівщині збережені шкаралупки підсипали під огірки, цибулю, часник. На Слобожанщині відламаний шматок паски служив для корів оберегом від відьми. Сіль використовували від пристріту, мишей, комах, маком посипали хату від нечистої сили, а якщо освячували пшоно, то давали його курчатам, щоб швидше росли. Крашанки з’їдали, писанки зберігали або дарували як символ Пасхи. Крашанок готували багатенько і разом з пирогами, пасками їх як гостинці декілька днів розносили родичам, кумам, сусідам.
Як родини розговілися дома, то в західних регіонах починалися «гаївки», співали веснянки, а на Херсонщині, Лівобережжі, Слобожанщині, Київщині молодь каталась на гойдалках, грала «навбитки» крашанками (надбивали їх за виграш), в «котка» (котили яйця з похилої поверхні, щоб влучити в крашанку партнера), відгадки, тощо. А переможці отримували бажаний приз — великоднє яйце…
Що не можна робити на Великдень та як святкують «поливаний» понеділок
…Люди вірили, що на Великодні свята небесна брама відкрита, і хто помре в цей час, той потрапить до раю, а от дитині, яка народиться на Пасху, не пощастить. З Великоднем пов’язані традиційні застороги: три дні не можна шити, білити, вишивати, прясти, рубати та виконувати іншу важку роботу. В деяких селах на Івано-Франківщині діяли заборони на городні роботи як на Пасху, так і у вівторок-середу після свята.
Намагались не сварились, і гріхом було навіть не привітатись і не похристосуватися з незнайомцем. До речі, після свята Воскресіння Господнього ще довго могли христосуватися.
В народі з покоління в покоління передавались прислів’я, пов’язані зі святом: «Не кожен день Великдень, а хліб — не паска», «Дороге яєчко до Великодня».
Весною селяни робили прогнози на врожай, тому слідкували весь час за погодою. Примітили здавна: яка погода стоїть на Благовіщення, такої очікувати і на Великдень.
Як розповіла Лариса Полуянова, після Пасхи наступав великий світлий тиждень. В цей період м’ясо на столі було щодня. Нічого не робили в цей час. А в церкві в цю седьмицю йшли богослужіння: ранкові і вечірні молитви замінювались співами пасхальних годин. Весь тиждень після літургії відбувались хресні ходи біля храму.
— За Христовим Воскресінням слідував «поливаний понеділок» — так називали його в центральних регіонах, — уточнює Лариса Полуянова. — І саме тоді молоді люди приглядались один до одного. Хлопці трошки обливали дівчат (подекуди робили це ще і у вівторок) — в основному це був спосіб продемонструвати свої симпатії, тож і від дівчат парубки отримували писанки в подарунок. Для хлопців було важливо визначити свій статус, зібравши найбільше таких знаків уваги. Писанки, в яких втілювали уявлені образи, молитви і сподівання на краще майбутнє, зберігали як оберіг. В народі існували перестороги. Наприклад, хлопці не квапилися їсти писанки, подаровані дівчатами, щоб ті не приворожили. Були випадки, коли яйце, отримане від нелюбої дівчини, одразу розбивали.
— В західних регіонах також зберігався звичай, пов’язаний з веселим «поливаним», чи «волочильним», понеділком, — розповідає Сергій Кузь, співробітник відділу «Карпати» Національного музею народної архітектури та побуту України (Пирогів). — В основному його суть зводилась до полювання за писанками, якими дівчата обдаровували хлопців. На Гуцульщині зараховувалися навіть писанки від дівчат, які не подобалися. А ще проходило веселе дійство, в якому дівчата рідко приймали участь, а от молодиці — залюбки. Хлопці обливали тих молодиць, які добровільно не дарували писанки, а ховали їх під одежею, тож парубкам треба було обшукувати
молодих жінок, щоб знайти приз. І ця гра визивала багато сміху і жартів.
А ще на Гуцульщині вірили, що існує десь Рахманський Великдень, який наступав через чотири тижні від «живної» (страсної) середи. Гуцули уявляли, наче в далекій Рахманії жили святі люди, які не мали календаря і не знали, коли наступить їх Великдень, ось тому чекали знаку з землі. Після розговіння шкарлупки і крихти не викидали, а кидали у Черемош, тоді вони допливали до Рахманії — так там дізнавалися про Великдень на землі, а залишки від яєць годували святих ще рік…
А коли самі гуцули вставали зранку на Великдень, то щось клали під ноги, щоб не ставати на голу підлогу — вірили, що так можна уникнути забоїв на ногах. Як вмивалися, то клали золоту монету, крашанку у воду (на здоров’я і багатство). Від Пасхи до зелених свят не можна було білити полотно (щоб град не бив посіви) і прати (щоб дощі не залили городи).
Раніше повідомлялося, що у Великодню ніч (на 16 квітня) комендантську годину не будуть скасовувати (з 0.00 до 5.00), але священнослужителі проведуть святкові служби, які можна буде подивитись по телевізору та в мережі інтернет. Піти до церкви і освятити великодній кошик можна буде після завершення комендантської години.
Фото з Вікіпедії