МРІЯ ПРО МИР
Країна: Іспанія
Мануфактура: Lladro
Рік створення: 1995
Скульптор José Puche
Розмір: 47×33 cm
Лімітована серія
Ця притча про наших сусідів. Про дику орду людей, очолюваних божевільним тираном, що спочатку встановили у себе в домі правила буття, що не піддаються розумному поясненню, а потім вирішили напасти на сусідню державу, руйнуючи міста і вбиваючи сотні тисяч людей тільки тому, що йому так захотілося. І вся його орда підтримала свого ватажка, тому що самостійно мислити та ухвалювати рішення давно вже й безповоротно розучилася.
В одній країні правитель пошкодив собі ногу і був змушений відтепер ходити на милицях. Вони дуже допомагали йому при ходьбі, і незабаром він настільки звик до них, що коли нога зажила, все одно продовжував користуватися ними.
Згодом правитель привчив ходити за допомогою милиць всіх членів своєї сім'ї, а потім й всіх своїх придворних. Поступово жителі країни почали прагнути того, щоб придбати собі милиці. По всіх провінціях з ранку до ночі працювали майстерні з виробництва милиць. Багаті люди замовляли собі милиці зі слонової кістки, покривали їх золотом та коштовним камінням.
Для навчання ходьбі на милицях відкривалися спеціальні школи, а в університетах відомі вчені почали читати лекції про користь цієї науки.
Мало хто продовжував обходитися без милиць. Така поведінка здавалася більшості, тим, хто звик ходити на милицях, безглуздою та нерозумною.
Даремно одинаки намагалися довести, що милицями потрібно користуватися лише за потребою: «Бачите, ми спокійно можемо обходитися без милиць». На що опоненти їм відповідали: «Це не так. Все це просто плід вашої фантазії. Ваші заклики є шкідливими для нашого суспільства. І ви за це маєте відповісти». І опонентів загальних правил почали кидати до в'язниць… А всі інші, залякані системою, продовжували ходити на милицях, працювати на милицях, спати з милицями і, як барани, йти на нікому, крім правителя, непотрібну війну з сусідами, щоб потім повертатися додому в спеціальних трунах, форма яких передбачала і місце для милиць.
Чи варто говорити, що всі вони були приречені? Навряд чи. Адже це й так очевидно. Усім. Крім них. Поки що.
А сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. І вам, друзі мої, гарного дня. І всім нам — якнайшвидша перемоги над ордою, що прийшла до нас на своїх чортових милицях. Як завжди, щиро ваш.