Останнім часом вірменські медіа, особливо їхні англомовні версії, одноголосно просувають меседж про те, що саме Єреван є епіцентром демократії на Кавказі. Така теза орієнтована на західних читачів. Але реалії життя в республіці принципово інакші, і вони більш схожі на тоталітарну росію чи теократичний Іран, які є стратегічними партнерами Вірменії.
Про це пише політичний та економічний оглядач Світлана Кушнір на сайті Цензор.
«Поки вірменський прем'єр Нікол Пашинян на всі боки заявляє про те, що „демократія є головним міжнародним брендом Вірменії та ключовим фактором збереження суверенітету країни“, західні медіа вже опублікували низку матеріалів про те, як Вірменія допомагає росії обходити санкції та взагалі є для неї транспортним і військовим хабом», — пише Кушнір.
Як пише експерт, Вірменія залишається класичною східною автократією, про що свідчать і заяви окремих вірменських політиків, і численні факти.
«Так, одразу 18 неурядових організацій Вірменії у спільній заяві звинувачують владу в тому, що вона зводить нанівець позитивні тенденції у зміцненні демократичних підвалин, які зароджуються, і становленні виборчих інститутів. Співголова Координаційної ради вірменських організацій Франції Мурад Папазян заявляє, що уряд Вірменії порушує основоположні принципи правової держави, презумпцію невинуватості та свободу слова. Про політичні переслідування говорить заступник голови Республіканської партії Вірменії Рубен Мелікян, а Голова Постійної комісії парламенту Вірменії із захисту прав людини та суспільних питань Тагуї Товмасян зазначає: «Кожного дня уряд обманює міжнародну спільноту, що Вірменія є демократичною країною», — зазначила вона.
Реалії «демократії» у Вірменії, як розповідає авторка, — це утримання у в'язниці депутата від опозиції Армена Чарчана та використання хакерських програм стеження Pegasus, виявленої на смартфоні голови опозиційної парламентської фракції «Честь маю» Артура Ванецяна.
«Це утиски ЗМІ, порушення „липових“ кримінальних справ, недопуск у країну „небажаних осіб“ і арешти активістів. Саме такими є ознаки „єдиної демократії Кавказу“: класичні авторитарні методи тиску на опозицію, незалежних журналістів і правозахисників, які зокрема представляють інтереси нацменшин», — додала вона.