У соцмережах останні дні привертає увагу танець жінки у військовій формі Збройних Сил України під азербайджанську музику. Тож «ФАКТИ» дізналися, хто вона й чому танцює у військовій формі.
«Жінку на відео, яка танцює під азербайджанську пісню Bəri bax, звуть Саміра Мороз Відаді кизи. Вона з Миколаєва. За походженням — азербайджанка. Її родина переїхала в Україну, коли Самірі було 4 рочки», — розповів активіст азербайджанської діаспори Анар Ахундов.
Як розповіла «ФАКТАМ» Саміра, її батьки родом із села Басаркечарського району, який пізніше дістав назву Варденіський район, що нині знаходиться у Вірменії. У 1987 році вони переїхали до Азербайджану під час останньої хвилі етнічних чисток, яку проводили вірмени за підтримки росіян, а вже звідти переїхали в Україну.
— Чому ваше прізвище Мороз?
— Мені 40 років. 22 роки тому я вийшла заміж за українця Олександра Вікторовича Мороза і взяла його прізвище. Нашому старшому синові Руслану 20 років, середньому Теймуру 16 років, а молодшій доньці Ясміні 4 роки.
— Зазвичай азербайджанські хлопці одружуються з українками.
— Іноді буває (сміється).
— Як ви вирішили релігійні розбіжності?
— Я сказала, що було б добре, аби він прийняв нашу релігію. Олександр теж обрав іслам. Ми 22 роки разом.
— Давайте поговоримо про ваш танець під азербайджанську музику у військовій формі.
— Насамперед хочу зазначити, що в армії я з 2014 року як волонтерка, а з 2022 року — як військовослужбовиця. Я зв’язківець морської піхоти ЗСУ. Мій чоловік теж служить в армії. Щодо танців: хоча я більшу частину свого життя провела в Україні, я ніколи не забувала свою Батьківщину. Азербайджан завжди в моєму серці, я не можу передати цю любов і почуття словами. Я вважаю себе представницею обох народів і впевнена, що й азербайджанський, й український народи заслуговують на перемогу та любов. Тобто, по-перше, я азербайджанка, по-друге, я люблю азербайджанську музику. Так й з’явилося це відео.
— Що ще ви можете сказати про Азербайджан?
— Я знаю, що у 1990 році, вигнавши нас з Батьківщини, вірмени за підтримки росіян почали сепаратистські дії в Нагірному Карабаху. Ця війна призвела до втрати цієї колишньої автономної області та наших 7 районів. Вірмени вбивали, брали в полон і катували дітей, жінок і старих. Вони вчинили Ходжалинську різанину.
На щастя, 3 роки тому азербайджанська армія перемогла загарбників і звільнила від окупації Шушу, Фізулі, Джебраїл, Зангелан, Губадли, Агдам, Кельбаджар, Лачин. На жаль, це коштувало крові наших мучеників. Нехай спочивають із миром. А нашим ветеранам бажаю здоров’я.
— Як складаються відносини з земляками, які проживають в Україні, з діаспорою?
— Звісно, у мене багато знайомих і друзів. Особливо було перед війною. Я знайома з Анаром Ахундовим — активістом діаспори в Миколаєві.
— Що ви можете сказати про азербайджанців, які борються за свободу України?
— Я знаю, що тут воюють сотні наших хоробрих людей, є й загиблі. Нехай Бог милує їх усіх. Ця справа — справа закону. росія — агресор, вони — іноземні загарбники. Немає їм прощення ні в цьому, ні в тому світі за їхні злодіяння.
На мій погляд, без росії багато країн, особливо ті, що на території колишнього Радянського Союзу, не знали б, що таке війна. Тому я вітаю своїх азербайджанських братів, які воюють в Україні. Здається, я єдина азербайджанська жінка-воїн (сміється).
— Чим плануєте займатися після війни? Вже думали про це?
— За фахом я економіст. Маю вищу управлінську освіту. Звичайно, є певні плани після перемоги. Але насамперед я, як мати, думаю про те, що можу зробити, щоб мої діти росли здоровими, здобували гарну освіту і жили щасливим життям.