— За інформацію, яку ми маємо, мешканка Херсона Ольга Черняк нічим не завинила перед російськими загарбниками — звичайна цивільна жінка, яка до повномасштабного вторгнення працювала у виконавчих органах, здається, Корабельного району міста, займалась там питаннями соціального захисту, — розповіла «ФАКТАМ» розслідувачка Медійної ініціативи за права людини Анастасія Пантелєєва. — Під час окупації Херсона фсб арештувала Ольгу разом з чоловіком і дорослим сином. Її катували струмом, в неї ще в тюрмі в Херсоні стався серцевий напад. Чоловіка й сина врешті відпустили, а жінку досі тримають в полоні (під час втечі з Херсону окупанти забрали її на лівий берег Дніпра). Маємо відомості про те, що Ольгу разом з іншими арештованими жінками зараз тримають в селищі міського типу Новотроїцьке в жахливих умовах.
Чоловік Ольги Черняк Ігор розповів «ФАКТАМ», що є вагомі підстави вважати, що його, дружину й сина росіяни арештували за доносом.
— Я поки що не хочу публічно оголошувати, хто саме та з яких мотивів написав донос на мою дружину, але можу сказати, що ця людина (донощик) сама розповіла про свій ганебний вчинок, — сказав «ФАКТАМ» Ігор Черняк. — Хай спершу в цій історії розберуться українські правоохоронні органи.
«ФАКТИ» зв’язалися з мешканкою Херсона Людмилою Шумковою, якій випало пережити російську неволю та сидіти в одній камері з Ольгою Черняк під час окупації міста — до втечі загарбників на лівий берег Дніпра.
— Росіяни привезли Ольгу в херсонський ізолятор тимчасового утримання (вулиця Теплоенергетиків) вночі 11 серпня, кинули у 21-у камеру, в якій я разом з іншими ув’язненими знаходилась тоді вже шосту добу, — розповіла «ФАКТАМ» Людмила Шумкова. — Ольга сказала нам, що разом з нею арештували її чоловіка й 19-річного сина Степана.
Через два дні Ольгу вперше повели на допит. Ми її заспокоювали, казали, що жінок не б’ють, не катують. Виявилось, що це не так. Коли Оля повернулася після допиту, вона була біла, мов крейда. Розповіла, що в кабінет слідчого завели її 19-річного сина Степана. Як я розумію, ефесбешники намагалися вплинути на Ольгу, катуючи в її присутності сина. Хлопця били електрошокером. Через нестерпний біль юнак просив: «Мамо, скажи їм все!» Ефесбешники погрожували «отдать Степана солдатам», щоб ті його зґвалтували… До того ж струмом катували й саму Ольгу. Вона сина не бачила — тільки чула його голос, бо їй закрили очі шапкою.
— Ольга розповідала, в чому її звинувачували окупанти?
— Оскільки її племінник служить в ЗСУ, вони вважали, що вона передає нашим місце розташування російських військових, повідомляє про рух їхньої техніки, коригує вогонь. Коли Ольга повернулася з першого допиту, розповіла: ефесбешники пригрозили, що її справу передадуть у «днр» і щоб вона звикала до вічних катувань — до кінця свого життя. Її лякали тяжкими кримінальними статтями — за шпіонаж, за тероризм. До речі, в іншій в’язниці, в якій мене з сестрою Ларисою тримали зразу ж після арешту, ефесбешники називали українських патріотів «секта 1488».
— Що це за секта?
— Це «структура», певно, народжена у хворобливій уяві російських спецслужбістів. Принаймні, до того я про таку «секту» нічого не чула. Окупанти кажуть, що число 1488 є якимсь сакральним для нацистської ідеології. Словом, дурня у квадраті.
— Ольга Черняк визнала, що допомагала ЗСУ?
— Ні, не визнала. Сказала на допиті, що вони з чоловіком і сином готувалися евакуюватися, бо жили недалеко від Чорнобаївки, де наші успішно нищили військову техніку ворога. Наскільки я розумію, в Олі проблеми зі здоров’ям — через нездорове серце, занизький тиск. Вона казала, що пережила два передінсультних стани.
— В тюрмі їй надали медичну допомогу?
— Лікаря в повному розумінні цього слова там не було. Його обов’язки виконував мануальний терапевт Михайло, якого арештували в Генічеську російські військові. Цю людину також безжально катували. Йому видали валізку з пігулками, тонометр для вимірювання тиску. Ліки в ту валізку збирали з передач, які приносили в’язням їхні родичі та друзі.
Ользі стало зле після катувань, вона знепритомніла. Ми почали стукати у двері, вимагати, щоб покликали лікаря. Прийшов старший з наглядачів на прізвисько Злий, він покликав Михайла й сказав: «Это у вас душно в камере. Все на прогулку». Після цього нас стали виводити на прогулянки — тільки жінок. Чоловіків на прогулянки не виводили.
Читайте також: Вирвався з катівні рашистів, пішов захищати Україну: у бою під Бахмутом загинув боєць з Херсонщини
— Серед в’язнів було багато жінок?
— Спочатку жіночих було дві камери, а згодом з’явилася ще й третя.
— Скільки людей було в вашій камері?
— Ой, чимало. Вона розрахована на двох в’язнів. Коли я туди потрапила, там вже тримали трьох дівчат, я стала четвертою. Двоє спали на нарах, двоє (в тому числі я) — на підлозі. Потім до нас посадили Ольгу Черняк. Під час мого ув’язнення зазвичай в нашій камері перебувало по 6−7 жінок.
Чоловік Ольги Черняк Ігор розповів «ФАКТАМ», що поки що росіяни звільнили трьох з ув’язнених жінок, яких вони забрали з собою під час відступу з Херсона на лівий берег Дніпра. Але до обласного центру поки що змогла дістатися лише одна зі звільнених. Її звуть Наталя. Вона розповіла Ігорю, що побутові умови в камерах на лівому березі ще гірші, ніж були в Херсоні.
— Перед тим, як вас з дружиною та сином арештували росіяни, було передчуття, що таке станеться? — запитую в Ігоря Черняка.
— Передчуття арешту не було, але я прекрасно розумів, що таке може статися будь-коли, адже в період окупації Херсону ситуація в місті ставала дедалі більш напруженою. В той роковий день дружина повернулася з Криму — їздила на півострів за ліками для мами. Не виключено, що під час тієї поїздки Ольга й потрапила в поле зору російських спецслужб і вони відстежили її місце проживання (могли це зробити, наприклад, за переміщенням її телефону). Інакше як вони дізналися, де ми живемо? Наше реальне місце проживання не було зазначене в жодних документах.
— Вас та сина росіяни врешті відпустили. Як ви дізналися, що вони вивозять дружину на лівий берег?
— Херсоном ширились чутки, що росіяни забирають з собою в’язнів. Я побачив на одній з вулиць багато автозаків. От тут, до речі, й виникло передчуття, що Ольгу можуть відправити на лівий берег. Приїхав до слідчого ізолятора на вулиці Теплоенергетиків, в якому її утримували, спробував достукатись у двері, але ніхто не відчинив. Це було в середу. Передачі приймали у п’ятницю. Тож приїхав туди в п’ятницю. Перед будівлею ізолятора зібралось багато родичів і друзів ув’язнених. Всередині будівлі не горіло світло. Двері були замкнені. Серед людей, що стояли перед тими дверима, був хлопець, який лише другий день знаходився на волі. Він і розповів, що в середу зранку в’язнів масово вивозили на лівий берег.
Важливо розуміти, як кваліфікується з точку зору законодавства ситуація, в яку потрапила Ольга Черняк та багато інших цивільних, ув’язнених загарбниками.
— Утримання і насильницьке переміщення цивільних людей є воєнним злочином, — заявила координаторка Медійної ініціативи за права людини Тетяна Катриченко під час недавньої презентації карти місць неволі, в яких російські окупанти утримують українських громадян.
Про пережите у херсонській катівні фсб «ФАКТАМ» розповідала також блогерка Олена Наумова, якій довелося імітувати власне викрадення, щоб врятувати своє життя.
На фото у заголовку: Ігор та Ольга Черняк. Чоловіка окупанти все ж відпустили, а Ольгу вже понад 8 місяців тримають в полоні (фото з відкритих джерел)