Ветеран АТО з Житомира Олександр Швецов, який минулого року зібрав для армії 3 млн гривень і за них купив понад 10 машин на фронт, разом з побратимом Сергієм Храпко здолали марафон «Із полум'я зродились». А все для того, щоб придбати обладнання для Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військово-медичний госпіталь». Пішки на протезах вони пройшли від Житомира до Києва, на двох це 120 кілометрів. По завершенні пішого благодійного марафону Олександр та Сергій отримали ще й відзнаку Національного реєстру рекордів України.
— Все почалося з того, що до мене зателефонував побратим з Києва Сергій Храпко, який втратив ногу та руку у 2015 році під час боїв на Світлодарській дузі. Він попросив про допомогу столичному шпиталю. Мовляв, планують відкрити нове приймальне відділення й необхідно придбати гастроскоп. Коли я почув від товариша, що ціна приладу — 3 мільйони 633 тисячі 420 гривень, то аж рота роззявив. Адже не міг уявити, яким чином ми зможемо заробити ці гроші. Сергій запропонував влаштувати благодійний марафон — йти на протезах один до одного. Я з Житомира, а Сергій, відповідно, з Києва. Й таким чином збирати кошти на нашу «банку», — розповів «ФАКТАМ» Олександр Швецов. — Звісно, я погодився, бо колись лежав у цьому шпиталі, мені там врятували праву ногу після поранення. А скільки медики тієї установи підняли на ноги наших хлопців та дівчат, то це не злічити. Я просто не мав морального права відмовити… Активно підтримали нас волонтерка Ірина Солошенко та продюсер проєкту Володимир Нечипорук, який йшов поруч зі мною.
— Звідки ви стартували та з якими складнощами під час марафону стикнулися?
— Я йшов від таблички, де закінчувався Житомир, а Сергій від такої ж таблички зі столиці. Ми мали здолати на двох 120 кілометрів, але я розумів, що маю пройти більше, бо в мене немає ноги, а у товариша — й ноги, й руки. Він міг рухатись лише з однією палицею, а я — з двома. Тому я рухався досить активно. Вразили наші люди. Чимало з них вигукували «Слава Україні!», водії зупинялися та клали у кишені кошти, хтось на місці донатив на картку. Діти давали воду та морозиво, спілкуючись з ними, я відчував, що ростуть справжні патріоти. Одна бабуся бігла до мене з двома банками компоту, на яких закручені жовто-блакитні кришки.
Першого та другого дня я проходив по 17 кілометрів, на третій день — 14, четвертий — 17, на п’ятий — 13. В четвер було надзвичайно спекотно, й місце, на яке я одягаю протез, потіло, відповідно, він перевертався. Тому я змушений був часто його знімати, протирати. Це був найважчий день для нас обох. Щовечора побратим мені підганяв автівку, в якій я ночував. Відкидав сидіння, намощував матраци, подушки, щоб було зручно. Вдень товариш пригощав мене під час ходи надзвичайно смачною вермішеллю з тушкованкою. Крім того, я пив багато води, інколи чай.
— Чи очікували, що вдасться так швидко зібрати кошти?
— Ми взагалі розраховували на те, що будемо йти вісім днів. Але вдалося здолати відстань за 5 днів. Ми зробили понад 171 тисячу кроків. Зустрілись 19 травня у селі Юрів на Київщині. Відчуття неймовірні, в очах Сергія я бачив блиск, він був радий бути корисним.
Ми закрили збір на гастроскоп у Київський військовий шпиталь. А японська компанія Olympus вирішила подарувати до гастроскопа ще потрібних відеогаджетів більш ніж на 3 000 000 грн. Почуваюсь після марафону добре. Відпочив, ось вже й до роботи повертаюсь. Планую днями побратимів завезти до Ісландії, щоби вони могли трішки морально відпочити. Група зібрана, це буде реабілітолог та протезовані, тож збираємось в дорогу.
— Ви не лише кошти зібрали, а й рекорд встановили. Неочікувано?
— Так, це був сюрприз. Ми встановили національний рекорд у номінації «Найбільша кількість кроків, зроблених двома протезованими людьми назустріч один одному». Коли я вже доходив до Сергія, звідкись з'явився чоловік у жилетці з написом «Рекорди». Це був Віталій Зорін, він вручив нам табличку. Безумовно, було приємно. Вважаю, що всі наші герої та героїні, які пережили ампутації, вже всі рекордсмени, варті поваги та захоплення.