В Україні триває війна та кожен день гинуть бійці й мирні люди. При кожній думці про свого 26-річного сина Андрія його мама Олена Авілова не може стримати сліз. Бо чи не найважче випробування світу — оплакувати свою дитину. Здається, що висушити ті ріки сліз нереально, й ти не знаєш, як бути далі. Але вона змогла стати на ноги й тепер робить все, аби гідно нести пам'ять про захисника.
Саме тому кілька місяців тому у рідному Харкові на проспекті Науки відкрила особливу кав'ярню «Паломник». Саме такий позивний носив її Андрій, який воював у легендарному спецпідрозділі «Кракен». Воїн загинув під Балаклією восени минулого року. За словами мами, заклад став для неї певною віддушиною, місцем збору військових, волонтерів, які можуть випити філіжанку смачного напою, підтримати один одного та задонатити на армію.
- Коли Андрію було 12 років, ми з його татом розійшлись, то ж його виховували з бабусею. Я багато часу приділяла роботі, адже займалась адвокатською діяльністю у цивільних та кримінальних справах, проте весь свій вільний час проводила із ним, своїм єдиним синочком. Але й бувало, що брала дитину із собою на судові засідання, йому це було цікаво, — розповіла «ФАКТАМ» мама воїна Олена Авілова. — Він змалечку проявляв лідерські якості, завжди був у всьому першим, мав багато друзів та не міг терпіти несправедливості.
— Наскільки мені відомо, Андрій на війну вперше потрапив у 18 років. Як так сталось?
- Так, він виховувався завжди у патріотичному дусі й понад усе любив країну, мріяв захищати слабших. Тому у випускних класах заявив, що піде по моїм стопам та вступатиме до Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. Пам’ятаю, що син вчився на першому курсі за спеціальністю «правознавство», це був 2014 рік. Революція Гідності, потім АТО. Безумовно, Андрій не міг бути осторонь. Саме тому, маючи «білий квиток», син у 18 років пішов на війну добровольцем. Так опинився у Пісках Донецької області, ставши воїном «Правого сектору». Там мій син з позивним «Паломник» отримав свій перший бойовий досвід. Як казав сам Андрій: «Паломник — тому, що мандрувати дуже люблю. А кожна подорож — це робота над собою». Побратими розповідали, що навіть на війні він був одним із кращих, завжди мав повагу і визнання серед бойових побратимів. Був вірний Україні та боровся за її незалежність.
Читайте також: «Ми весь час „на стрьомі“, весь час готові до надзвичайної ситуації»: студент медуніверситету працює медбратом у трьох операційних
Я часто питала сина навіщо у такому юному віці він пішов у те пекло. На це Андрій мав «дорослу» відповідь: «Мамо, а що я відповім дітям та онукам, коли запитають, чим займався у той час, коли вороги знищували нашу країну?». Якось я знайшла вихід на командира і зі сльозами просила відправити сина додому, бо в нього жодного досвіду. Як життєвого, так і військового. Та сталось так, що Андрій захворів і повернувся. Він став таким дорослим. Як вилікувався, знову рвався на передову. Але я вмовила лишитись.
У 2017 році Андрій закінчив університет та здобув кваліфікацію магістра права. Він дуже пишався своїм університетом та освітою, яку здобув. Поки шукав роботу за спеціальністю підробляв баристою у закладах нашого міста. Андрію подобалось пригощати кавою, й він мріяв з часом відкрити власну кав’ярню, але всьому завадила велика війна.
26 лютого 2022 року Андрій Авілов без вагань прибув до обласної адміністрації, де приступив до виконання військового та громадянського обов'язку. Після чого у складі спеціального підрозділу «Кракен» на посаді водія, а з часом і стрільця виконував бойові завдання на Харківщині та Донеччині.
Андрій планував після перемоги об'їздити всі країни світу. Із фронту син часто надсилав короткі відео, на одному із них співав «Червону калину». За кілька місяців до загибелі Андрій почав шукати заклад, де міг би отримати диплом магістра, тому що зрозумів, що хотів би працювати військовим юристом. Син ділився, що у цій сфері достатньо проблем й можна бути корисним. Я підтримала його рішення.
Читайте також: «Дуже хочу помститись путіну»: матір, яка втратила двох синів-військових, пішла служити в ЗСУ
— Що відомо про обставини загибелі сина?
- У складі штурмового підрозділу Андрій брав участь у звільненні міста Балаклія на Харківщині. Новина про те, що місто вільне, надійшла до мене раніше ніж про смерть сина. Пам’ятаю, що коли побачила в мережі цю звістку, написала знайомій, в якої там батьки сиділи у підвалі без світла та зв’язку. Потім подруга дякувала вже мені за те, що мій син віддав життя за те, аби вона могла возз'єднатися з родиною. Той бій стався 7 вересня. Російські окупанти під час свого відступу запустили ракету у склад своїх боєкомплектів. Андрій загинув на місці. Посмертно він нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню.
Загалом в ході контрнаступу на Харківщині, а саме боїв за звільнення Балаклії та Куп"янська підрозділ сина втратив 9 відважних воїнів, що пали на полі бою смертю Героїв.
Перші місяці було надзвичайно боляче. Хотілось просто кричати, потрапити туди, де твоя дитина. Кожна мама, яка пережила подібне, мене зрозуміє. Потім зрозуміла, що маю жити далі і гідно нести пам'ять про сина, бо це найважливіше та найрідніше, що я мала. Й згадала, що Андрій мріяв про кав'ярню. Тому вирішили втілити це в життя.
Знайшла приміщення, привела його до ладу і почала працювати над інтер'єром. Мій заклад — це не для заробляння коштів, тут точно не буває випадкових відвідувачів. На стінах багато світлин воїнів. Кольорові — ті, які продовжують боротьбу, чорно-білі — ті, яких уже нема з нами. Часто люди заходять не просто випити кави, а подякувати, вклонитись, підтримати. Наше меню теж особливе, є в ньому і фірмовий напій «Паломник» — міцна кава з синьо-жовтим топінгом та вершками. Саме таку обожнював мій Андрій. Я часто воджу йому та побратимам цей напій на Алею Героїв. Впевнена, що син би пишався мною. Адже я живу тепер для того, аби нести пам'ять про нього вічно.
Раніше «ФАКТИ» писали про батька загиблого героя, який віддав значну суму на облаштування комп’ютерного класу на честь сина: «Впевнений, Василь з небес радів би нашому вчинку».
На фото в заголовку Олена Авілова з сином Андрієм