Тренерка з йоги Ірина Ковальчук простояла у планці 2 години та 2 хвилини, встановивши національний рекорд України. За словами столичної спортсменки, вона тренувалася щодня й планувала виконувати вправу ще довше, проте під час реєстрації рекорду в неї виникли проблеми зі здоров'ям…
— Із йогою понад десять років тому мене познайомила подруга, й вже на першому занятті я відчула, що це те, чим би мені хотілось займатись, — розповіла «ФАКТАМ» Ірина Ковальчук. — Впевнена, що йога приходить в життя саме в той час, коли ви цього потребуєте, коли ви прагнете змін. Йога — це не віра й не релігія, це цілісна система самопізнання. Ціль йоги — навчитись існувати сам на сам із собою, вийти за рамки зовнішнього й зосередитись на внутрішньому.
З часом я стала сама тренувати. У 2018 році завдяки мотивації учнів наважилась на тривале утримання планки. На заняттях ми виконували цю вправу, тому я розуміла, що кожному то не під силу. Хтось може хвилинку простояти, хтось і 15 хвилин. Спочатку в мене виходило 25 хвилин, потім дійшла до 32. Коли ж вийшло простояти годину, виникла ідея подати заявку до Національного реєстру рекордів України. В результаті на даху Центрального універмагу пробула у планці 101 хвилину. Після того пообіцяла собі, що більше планки в моєму житті не буде. Далі були карантин і повномасштабна війна, яка, чесно кажучи, сильно позначилась на моєму ментальному здоров'ї. Я, як і мільйони українців, була у стресі. Розуміючи, що сльозами не допоможеш, повернулась потроху до тренувань. А наприкінці зими до мене звернувся мій учень — адвокат та військовослужбовець Збройних Сил України Масі Найєм. Всі знають, що на війні він отримав важке поранення, втративши око. Але духом не зламався. Він хотів до річниці поранення простояти у планці 108 хвилин і просив мене допомогти підготувати його до такої події. Залюбки дала згоду. Єдине, що у планці сама давно не стояла. Тому вперше за довгий час вирішила спробувати. Почала з десяти хвилин, було вкрай важко. Через три тижні, коли я прийшла на прийом до свого реабілітолога, простояла в нього 2 години 12 хвилин. Подумала: «Нічого собі. Це ж я перевершила свій попередній рекорд». Після того пару тижнів нічого не робила. Одного ранку прокинулась з думкою, що я можу простояти в планці довше. Того ж дня вже було три години! Й так у мене виникло бажання спробувати побити світовий рекорд.
Читайте також: «Таких малюків ще не бачили»: 9-місячний Данило з Вінниці став рекордсменом України
— Як готувались і що вийшло в результаті?
— Додам, що у Книзі рекордів Гіннеса серед жінок такий рекорд належить жительці Канади. Вона три роки тому змогла простояти 4 години 20 хвилин. Я тренувалася практично щодня, була під наглядом лікарів, відвідувала масажі, харчувалась, як завжди, — максимум зелені, овочів і фруктів. Крім того, я не вживаю довгий час молочні продукти, тому що вони дають моєму організму відчуття важкості, замінюю молоко рослинним.
Цього разу рекорд встановлювала без групи вболівальників, як то було попереднього разу. Підтримувала лише подруга. Так було легше сконцентруватись та ні на що не відволікатись. Проте на десятій хвилині виконання планки сталась неприємність: у мене злізла шкіра на правому лікті, то ж вийшла відкрита рана, з якої точились кров та сукровиця… Очевидно було, що світового рекорду вже не буде, але здаватись не хотілось. Так, мені боліло, було некомфортно, в ці хвилини я весь час думала, що це не настільки критично. Адже наші бійці терплять набагато важчі випробування. Дехто не може навіть голови підняти, бо весь час літають кулі.
Я зрозуміла, що навряд чи вдасться побити світовий рекорд з такою травмою, проте поставила собі за мету стояти стільки, скільки зможу. І далі я вже стояла на витримці, а не в медитації, як завжди. Так, було нестерпно боляче, проте на те не зважала. В голові весь час була думка: а як наші воїни та цивільні, які потерпають від обстрілів та знущань окупантів? Їм же в рази важче. Й мій біль у порівнянні з їхнім — це ніщо. Я живу у комфорті та відносній безпеці завдяки ЗСУ. Простояла в результаті в планці 2 години й 2 хвилини. Це національний рекорд. Присвячую його ЗСУ.
— Не розчаровані?
— Я все одно щаслива, що новий рекорд України теж за мною. Я щаслива, що не здалась в моменті. Бо, як то кажуть, якщо життя підкидує тобі лимони, чави їх в лимонад. Тож з посмішкою, тремтячими руками, красивим пресом і новим рекордом я вхожу в новий етап. Подивимось, куди далі приведе мене життя. Зараз у мене знайомі цікавляться, чи намагатимусь все-таки побити світовий рекорд трохи згодом. Важко сказати, поки про це ще не замислювалась. Можливо, й наважуся на це після нашої перемоги над ворогом.
— Що перше зробили, як повернулись додому після рекорду?
— Дозволила собі поїсти хліба, бо просто обожнюю його, але відмовляю собі у випічці задля ідеальної форми.
— В чому секрет вашої ідеальної форми та витримки?
— Я скажу так: просто робіть і не думайте про результат. Вірте у свої сили, ніколи нікого не слухайте. Бо можливо все, якщо є бажання. Ну й звісно, завжди розвивайтеся та прокачуйтесь фізично, психологічно й морально.
Раніше «ФАКТИ» розповідали історію про унікального спортсмена з ДЦП, який встановив рекорд України.