Весною минулого року молода дівчина Ірина Навальна дивом вирвалась з окупованого Маріуполя, де рашисти влаштували справжнє пекло, на підконтрольну українській владі територію. Але потім вирішила з’їздити в рідне місто, щоб провідати самотню бабусю, якій вже понад 70 років (літня жінка дуже хотіла побачитись з онучкою), та спробувати розшукати своїх котів. На превеликий жаль, це обернулося для Ірини арештом по сфабрикованому окупантами звинуваченню. Про цей та майже 600 інших випадків насильницьких зникнень та безпідставних арештів цивільних на окупованих територіях йдеться в дослідженні Центру прав людини «Зміна», презентація якого днями відбулася в Києві. Кореспондент «ФАКТІВ» попросив маму Ірини Навальної Олександру Столяр розповісти, що відомо про становище, в якому опинилась її 25-річна донька.
— Іра знаходиться в Донецькому СІЗО, — розповіла «ФАКТАМ» Олександра Столяр. — На сьогодні доньці заборонено передачі, побачення, жодного зв’язку з нею немає. Не вдається отримати інформацію й через місцевого адвоката — по його поведінці видно, що він боїться репресій з боку окупантів, тому навмисно бреше.
— Хтось з жінок, які сиділи разом з Іриною в Донецькому СІЗО, повернулися в рамках обміну полоненими?
— Так, минулої весни повернулись дівчата з «Азову», які перебували в одній камері з моєю донькою. За їхніми словами, Іра відносно здорова. Спочатку її тримали в одиночній камері. Згодом перевели в камеру до кримінальних зечок — щоб «навчили мою дитину, як поводитись в тюрмі». Коли нарешті доньку перевели в загальну камеру до дівчат з «Азову», все тіло в неї було навіть не синє, а чорне від побоїв — суцільна гематома.
Тривалий час в камері дівчат з «Азову», розрахованій на десятьох, утримували 21 людину. Їм доводилося спати по двоє на одних нарах. Зараз хоч їх розвели по двох камерах, тож у кожної свої нари. Прогулянок вони не мають — весь час в чотирьох стінах без свіжого повітря і нормального фізичного навантаження. Хворіють — якийсь висип на тілі то з’являється, то зникає. Дівчата, яких обміняли, проходили обстеження. Наші лікарі, на жаль, поки що не можуть поставити діагноз, що то за висип.
Що ще? У дівчат, ув’язнених в Донецькому СІЗО, проблеми з гігієнічними засобами — їх (цих засобів) просто немає. Коли дозволяли передавати посилки (їх возила в Донецьк бабуся), ми забезпечували Іру всім необхідним. Але вже шість місяців посилки заборонені. Один єдиний раз Ірі дозволили побачення з бабусею. Донька сказала тоді їй, що доводиться відривати шматки тканини від матраців, щоб використовувати їх для гігієнічних потреб. Воду невільницям видають раз на три дні — наливають в пляшки. Щось з того дівчата п’ють, щось використовують для миття. Вони сплять з цими пляшками — щоб вода була хоча б кімнатної температури для миття.
Коли це було дозволено, ми передавали по 5−6 п’ятилітрових баклажок. Як я вже казала, тоді (це було ще минулої осені) ми передали Ірі буквально все, що їй потрібно — теплий одяг, подушки, ковдри, предмети гігієни тощо. Все це лишилося у зечок — в камеру до дівчат з «Азову» Іру перевели з тим, що було на ній.
Читайте також: «Били струмом, підвішували за руки, обливали окропом»: моторошна історія бойової медички, яка пів року перебувала в полоні у росіян
— Тюремники б’ють дівчат?
— Так, б’ють. Приводів для цього багато. Наприклад, хтось в камері пожартував і невільниці засміялися. Це вважається порушенням. Їх виводять в коридор і б’ють. Б’ють за те, що вони інколи з’ясовують між собою стосунки — нерви у всіх розхитані через таке життя. За будь-яке висловлювання невдоволення на адресу адміністрації (наприклад, через погане харчування) карають таким же самим чином — ударами. Особлива тема — це заборона лягати чи сидіти від підйому до відбою. За порушення цієї заборони також луплять. Причому екзекуції влаштовують всім без розбору.
— Якою Іру побачила бабуся?
— Дуже схудлу і бліду, всю в прищах. Донька тихенько розповіла бабусі, що до неї приїздили представники російських ЗМІ. Щоб вона говорила їм те, що треба окупантам, Ірочку сильно били по голові.
— Коли минулого року Іра евакуйовувалась з Маріуполя, вона проходила процедуру так званої фільтрації?
— Проходила, і це було жахливо.
— Тобто?
— Перевірка проводилась, як то кажуть російською мовою, «с пристрастием». В наметі, в якому вона проводилась, Ірину поставили обличчям до стінки, один з окупантів приставив їй до голови пістолет і зазивав таких же, як сам, нелюдів: «Кто хочет посмотреть на дочку Навального?!» Її змусили стояти обличчям до стіни аж дві години.
Іру жорстко допитували: «А теперь рассказывай, кто у тебя в „Азове“ служит?», «Кого ты там знаешь?» Для них «Азов» і зараз як червона ганчірка для бика. А тоді, весною минулого року, росіяни просто таки полювали на всіх, хто хоч якось пов’язаний з цим полком. На жаль, виродкам вдавалося виявити сім’ї деяких з азовців. Ці родини розстрілювали.
Читайте також: «Найбільше росіян дратувало, що ми такі красиві»: жителька Маріуполя про пережите з шестимісячним сином у фільтраційних таборах
— Ви намагалися переконати окупантів не знущатися з Ірини?
— Тоді мене не було поруч. Вона евакуйовувалася разом з нашими сусідами. Вони виїхали з міста і вісім днів простояли в черзі на проходження фільтрації в селі Безіменному. Як раз тоді окупанти вивозили цивільних з «Азовсталі». Їх також пропускали через процедуру фільтрації. Тому для решти людей перевірка призупинилася. Спочатку фільтрацію проходили евакуйовані з «Азовсталі» (їх вивозили в росію), а потім відновили для решти, тому довелося чекати так довго.
Після пережитого в фільтраційному таборі Іра повернулася до мене в Маріуполь, сказала: «Мамо, ти фільтрацію не пройдеш, бо ти дружина військового».
— Як же вам вдалося вирватися з окупованого міста?
— За гроші — це не таємниця, там корупція. В Донецьку ми купили для мене довідку про проходження фільтрації й встигли виїхати до того, як окупанти з’ясували, що мій чоловік військовий.
Читайте також: При словах про Нацгвардію у рашистів округлилися очі: дружина захисника «Азовсталі» розповіла про окупацію та допити
— Можете назвати ціну, якщо це можливо?
- Тільки перевезення обійшлося у 52 тисячі гривень. Дві тисячі — довідка про фільтрацію. Плюс ще 5 тисяч гривень — витрати на триденне проживання в Донецьку, бо тоді там були вихідні у зв’язку зі святами.
У перевізників ціла конспіративна система: на кожному кордоні ти виходиш з одного автобусу, пересаджуєшся в інший. Слід розуміти, що все ж таки — це свого роду рулетка: ніхто не дає тобі жодних гарантій.
— Як я розумію, ви їхали через росію?
— Так, поїхали з Донецька на рф. Звідти кружним шляхом — через країни Прибалтики, Польщу — повернулися в Україну.
— Як після пережитого під час фільтрації Ірина наважилась поїхати в окупований Маріуполь?
— Бабуся, якій вже понад 70 років, лишилася там сама. Іринка — її єдина онука. Бабусиного сина (батька моєї доньки) вже немає серед живих. Бабуся чи не щовечора писала по Телеграм: «Ирочка, может ты приедешь. Нам уже дали свет, подключают воду. Приедь, проведай меня». Все в такому дусі. Ірина навіть просила, щоб я поговорила з бабусею, бо та занадто настирно вимагала до себе уваги.
Вийшло так, що з Кривого Рогу в Маріуполь поїхала за документами й щасливо повернулась моя колега. Потім Ірочкина подруга також без особливих проблем побувала в Маріуполі, забрала звідти своїх тварин. Ці, а може ще й інші подібні приклади, підштовхнули Іру і самій наважитись на поїздку в рідне місто — не тільки щоб провідати бабусю, але й спробувати знайти своїх двох котів, які втекли під час бомбардувань росіянами Маріуполя в березні минулого року, а також забрати деякі свої речі.
— Подруга дала їй координати перевізника, з яким вона їздила в Маріуполь, — продовжує Олександра. — Донька з ним зв’язалась, і він взявся повезти. До того ж впевненості надавало Іринці й те, що вона все ж таки пройшла фільтрацію і має відповідну довідку. Також важливо, що ми з нею маємо різні прізвища.
— Це важливо через те, що ваш чоловік військовий?
— Саме так. Тому те, що у нас з Іринкою різні прізвище, в даній ситуації має значення.
— Ви намагалися відговорити доньку їхати на окуповану територію?
— Ще і як намагалась! Але їй тоді було вже 24 роки — вважала себе дорослою. Вона весь час була біля мене, але дуже старалася доводити, що начебто дуже самостійна (сумно посміхається).
— Коли саме Ірина поїхала провідати бабусю?
— У вересні минулого року. Арештували її 27 вересня. Тож, в полоні в жахливих умовах вона вже дев’ять місяців.
— В той день, коли її арештовували в Маріуполі, ви відчули, що донька потрапила в біду?
— Ви знаєте, нічого такого тоді не відчула. Як правило, ми зв’язувалися з нею ближче до обіду — вона починала мені фотографії надсилати, писати, що робить, радилась, які вцілілі речі забрати з нашої маріупольської квартири. А 27 вересня Іра раптом не вийшла на зв’язок. Ясна річ, я почала переживати. Звернулась до бабусі. Вона відповіла, що Іра, певно, пішла на нашу квартиру.
— Як ви дізналися, що її арештували?
— Того ж дня увечері по пропагандистському телеканалу РИА-Новости вийшов сюжет про арешт доньки з відеозаписом фрагмента допиту. Цей телесюжет десь о шостій вечора мені прислала подруга, написала: «Саша, что с Ирой?» Так я дізналася жахливу новину.
— Яке звинувачення висунули вашій донці окупанти?
— Це не звинувачення, а маячня: арештувати за «попытку совершить теракт». Як раз тоді, наприкінці вересня, на окупованих територіях України проводилися псевдореферендуми. Так Іру звинуватили в намаганні підірвати вибухівку біля якоїсь установи.
Доньку привозили до бабусі в кайданках, перевернули все у квартирі до гори дриґом — обшук зробили. Потім обшукали мою маріупольську квартиру.
— Офіційно Ірині висунуто звинувачення?
— Так, офіційне звинувачення в спробі теракту. Певно, організують судилище і використають його для пропаганди.
— Коли почалася велика війна, ваш чоловік служив в Маріуполі?
— Так, в Маріуполі. Він брав участь в обороні міста — в складі військової частини номер 3057 (12-а бригада) Національної гвардії України. З «Азовсталі» разом з побратимами потрапив у полон. За інформацією, яку маю, він зараз знаходиться в колонії в Горлівці. Тож добиваюсь звільнення зразу обох рідних мені людей. Мені в цьому допомагають всі українські державні структури, в компетенцію яких входить виконання такого роду завдань. Нам вдалося достукатись навіть до багатьох відповідних органів рф та так званої «днр», зокрема до начальника Донецького СІЗО. Хто мене найбільш дивує й обурює, так це функціонери Міжнародного Червоного Хреста: маючи чималі повноваження та можливості, вони займають напрочуд пасивну позицію, фактично порушують Статут своєї організації, яка призвана рятувати людей, а не плодити відписки.
Раніше «ФАКТИ» публікували відверту розповідь цивільного українця Романа Жугана про пережите за 11 місяців в російських в’язницях.
Читайте також: «Росіян треба забити під землю на півтора метра за все, що вони накоїли», — письменник Ян Валетов