Четверо дітей (двоє хлопчиків і дві сестрички) гралися на подвір’ї дому, коли почався обстріл і туди влучив російський снаряд. Ця трагічна історія сталася минулого літа біля Лисичанська під час запеклих боїв за це місто. Обидва хлопчики загинули одразу. Старшу з сестричок дуже важко поранило. Молодша встигла заскочити в підвал, але все одно поранило і її. «На превеликий жаль, старша померла в лікарні в Бахмуті, а молодшу ми мали доставити на одному зі своїх реанімобілів у Дніпро, в лікарню Мечникова, — розповів „ФАКТАМ“ Геннадій Друзенко, керівник Першого добровольчого мобільного шпиталю (ПДМШ) імені Пирогова. — Стан дівчинки був важкий. Медичну бригаду, яка везла її в Дніпро, очолював реаніматолог з позивним „Німець“ (він українець, який живе в Німеччині і приєднався до нас, щоб рятувати життя поранених). Дівчинку вдалося благополучно доставити в лікарню Мечникова. Незабаром звідти „Німцю“ прийшла есемеска: ви справжні чудодії, бо стан пацієнтки такий, що шансів довезти її живою майже не було. Врешті у стаціонарі лікарі зуміли врятувати дівчинку. Це одна з найзворушливіших історій у практиці ПДМШ від початку повномасштабного вторгнення».
— Всі наші мікроавтобуси (близько 30 «швидких» і стільки ж просто евакуаційних машин), образно кажучи, дуже й дуже «втомлені», бо ще до початку великої війни вони мали суттєвий пробіг, а за останні майже півтора року намотали ще сотні тисяч кілометрів, — - продовжує Геннадій Друзенко. — Якщо у машин по 900 і більше тисяч кілометрів пробігу, то вони весь час ламаються. Показово, що найбільша стаття наших витрат — це ремонт «швидких» (приблизно 1,5 мільйона гривень щомісяця). Хоча хотілося б, щоб ці кошти йшли на закупівлі ліків та медичної техніки.
Тож ми вирішили зібрати гроші на нову «швидку» на базі новенького Volkswagen Crafter 4Х4 (підвищеної прохідності). Це врешті дозволить заощадити суттєві суми: не буде потреби витрачати щомісяця (або навіть щотижня) на ремонт цієї машини.
— Відомий термін «золота година» — час, за який пораненого слід доставити до стабілізаційного пункту або шпиталю, щоб він мав максимальні шанси вижити. Вашим медичним бригадам вдається вкладатися в «золоту годину»?
— Як правило, вдається, і це наочно видно за статистикою: за 14 місяців, які минули після того, як ПДМШ повернувся на фронт на Донбасі, ми доставили живими у стабілізаційні пункти та шпиталі понад 23 тисячі поранених. Це феноменальний результат.
— Траплялися смертельні випадки?
— На жаль, траплялися — без цього на війні не буває. Але летальних випадків у нас було лише близько десяти. Тож рятуємо майже всіх, бо у нас працюють (до речі, без оплати та страховки) висококваліфіковані лікарі-добровольці, а машини обладнані класною сучасною медичною технікою (німецькою, швейцарською, канадською), мають всі необхідні ліки. Тобто з медобладнанням і ліками у нас все добре.
— За рахунок чого?
— Завдяки пожертвуванням небайдужих людей.
— Який у вас бюджет?
— Щомісяця витрачаємо на потреби ПДМШ в середньому 100 тисяч доларів. Але грошей на все не вистачає, тому, як я вже сказав, оголосили збір на купівлю нової «швидкої».
— Цікаво, за потреби скільки пацієнтів максимально за раз може перевезти «швидка»?
— Це залежить від їхнього стану. Одного разу в наш мікроавтобус сіли 16 хлопців, які отримали контузії. Я навіть не уявляв, що туди поміститься так багато людей.
— Ви сказали, що 14 місяців тому ПДМШ повернувся на Донбас. Де працювали до того?
— Перший місяць великої війни ми евакуювали поранених у битві за Київ. Після того повернулися на Донбас. Кажу повернулися, бо наша добровольче формування було організовано у 2014 році, коли російські найманці захопили частину українського Донбасу і почалася АТО. До речі, ПДМШ — це одне з найбільших медичних формувань на нинішній війні.
— Яким вимогам мають відповідати лікарі, які виявляють бажання приєднатися до команди ПДМШ?
— Передусім готовність важко, самовіддано працювати протягом місяця без жодної оплати праці. Ще одна обов’язкова вимога — наявність відкритого сертифіката лікаря, причому з однієї зі спеціальностей, які потрібні при наданні допомоги пораненим: лікаря з медицини невідкладних станів, реаніматолога, анестезіолога, хірурга, травматолога.
Зауважу, що робота у нас (важка, небезпечна, без оплати) зумовлює те, що в ПДМШ збирається товариство хороших свідомих людей. Ми просимо відповідні структури про відзначення державними нагородами найкращих з наших лікарів-волонтерів. Досі нам не відмовляли в цих клопотаннях.
— Зрозуміло, лікарі у вас працюють виключно на волонтерських засадах, термін роботи — один місяць. А як щодо витрат на харчування, проживання?
— Вони мають повний пансіон за рахунок ПДМШ. Наше добровольче формування на фронті вже 8 з половиною років. З них півтора року — на повномасштабній війні, але все ж щомісяця відгукуються десятки лікарів-добровольців, які хочуть попрацювати у нас. Вони приходять на заміну своїм попередникам і рятують тисячі життів — в середньому від 80 до понад 100 за добу.
— Пробачте, уточню: життя лікарів ПДМШ не застраховане?
— На жаль, не застраховане. Вирішення цього питання залежить від МОЗ. Колись воно видало наказ N 814, який регулював відрядження на фронт, в зону Операції об’єднаних сил. Зараз треба невідкладно внести в цей наказ зміни, бо в лютому минулого року Операція об’єднаних сил завершилась, і в Україні почалася повномасштабна війна.
— Приблизно на якій відстані від лінії фронту чергують ваші машини, щоб забирати поранених?
— Маємо три різні сценарії роботи. Перший: недалеко від лінії фронту — від 1 до 3 кілометрів від нього. Військові доставляють поранених на певні точки й передають нашим лікарям. Вони — перші медики, яких бійці бачать після поранення.
— Тобто це найнебезпечніший сценарій роботи лікарів ПДМШ?
— Так, там небезпечно. Тому при роботі за таким сценарієм використовуємо броньовані машини, залучаємо людей, які опікуються безпекою лікарів.
— Який другий сценарій?
— Робота на стабілізаційних пунктах. Там також є певні ризики, але значно менші, бо ці пункти знаходяться на відстані 15, 20, а то й 30 кілометрів від місць боїв. Третій сценарій: перевезення поранених від стабпунктів до лікарень. Тут ризик мінімальний, але на цій роботі потрібні найдосвідченіші лікарі. Адже поранених треба доставити на значну відстань, не рідко борючись в машині за їхнє життя. У нас був випадок, коли дорогою у бійця чотири рази зупинялося серце. На щастя, лікарям щоразу вдавалося його запустити. Це сталося в день народження цього хлопця на ім’я Микола. Ми потім привезли йому в лікарню в Слов’янськ торт. Він знайшов в собі сили сказати слабким голосом: «Дякую за врятоване життя».
Цей випадок не поодинокий. Не один раз траплялось, що у поранених дорогою в лікарню наставала клінічна смерть (бувало, що й по декілька разів) і наші лікарі виводили пацієнтів з цього критичного стану — рятували їх.
Читайте також: «Одного бійця привезли на евакуацію як загиблого. А медики його воскресили»: захисник України про війну «на нулі»
— Лікарі, які відпрацювали місяць в ПДМШ, повертаються до вас знову?
— Так, відсотків 60 через певний час приходять до нас знову. Я ж кажу, в нашій команді збираються дуже хороші люди. Прекрасна моральна атмосфера в колективі, бо всі ставляться один до одного людяно. Це спонукає лікарів повертатися до нас знову й знову. Дехто з них за період великої війни працювали у нас понад 10 разів.
P.S. Останні дні медики «зашиваються». Вони не бояться роботи. Вони бояться лише не встигнути врятувати життя.
Всі, хто хоче доєднатися до допомоги у придбанні швидкої для медиків-добровольців ПДМШ імені Миколи Пирогова, можуть це зробити за реквізитами:
Банка https://send.monobank.ua/jar/3iWtR8xFXz
Картка банки: 5 375 411 207 468 641
PayPal: gyrenko@gmail.com
На фото в заголовку: В ПДМШ лікарі працюють по одному місяцю. Грошей за свою роботу не отримують, але чимало з них повертаються, щоб знову рятувати поранених. На фото в центрі в нижньому ряду — керівник ПДМШ Геннадій Друзенко