У ніч проти 7 липня в Україні відзначають давнє свято Івана Купала. Його коріння сягає дохристиянських часів, коли обряди виконувались задля збереження сім’ї, створення кріпкої подружньої пари, забезпечення врожаю та добробуту родини. Про традиції святкування одного з найбільш самобутніх свят української культури «ФАКТАМ» розповіла Лариса Полуянова, етнографиня, науковий співробітник відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури и побуту України (Пирогів).
- Постійна дата свята Івана Купала пов’язана з літнім сонцестоянням (за юліанським календарем 20−22 червня), а за григоріанським — в ніч з 6 на 7 липня, — пояснює Лариса Полуянова. — Саме в цей час сонце найактивніше, і сила землі наймогутніша. Але літо повертає на осінь і зиму, поступово скорочуватиметься і світловий день. З небесним світилом люди пов’язували існування світла, тепла, самого життя, йому молилися, вшановували. Сонце якраз наповнювало сакральним змістом святкування Івана Купала.
З приходом християнства на наші землі стародавнє язичницьке свято, якому більше трьох тисяч років, не змінило традицій. В цей час відмічають визначну релігійну подію, і Івана Купала співпадає з християнським святом (але вони різні), адже 7 липня — Різдво Іоана Христителя (він пророкував пришестя Ісуса і хрестив у водах Йордану Ісуса Христа). І свято наче має дві назви — Івана Покупала (Івана Купайла, Івана Купала) та Іоана Христителя.
У зв’язку з поверненням до старого літочислення наступного року Івана Купала будуть святкувати 23−24 червня.
Головними елементами свята є прикрашання деревця «купайла» і хороводи навколо нього, плетіння вінків (пускання їх на воду), ворожіння на судженого, спалювання опудал «Марени» і «Купала», розведення магічного вогню, пошук квітки папороті.
В основі обрядів — стихії води, рослинності і вогню. Письмово про свято Купала в Україні згадується і в літописах ХІІІ, ХVII століть, а у ХVIII столітті в ряді документів знаходяться дані про намагання побороти купальські обряди. Свято намагались наповнити християнським змістом, а то і зовсім знищити заборонами (священники не заохочували звичай вірити в могутність землі і природи, лякали виходом всякої нечисті в ці дні). Але язичницькі основи свята все ж перемогли.
Тільки з початку XX століття поступово купальський обряд тьмянів і зараз існує в основному у формі відродженого інсценованого дійства, яке допомагає згадати деталі купальських ритуалів. Вже давно свято переведено в розряд розваг — на Масляну і на Івана Купала. Наприклад, у Пирогові ми завжди демонструємо, як все відбувалось в далекі часи. На території музею до великої війни збиралось багато люду — всі були нарядно вбрані у вишиванки, приходили сім’ями, щоб брати участь у святкуванні…
За традицією, зранку 6 липня дівчата йшли рвати квіти для вінків, а жінки заготовлювали лікарські трави. Саме цей період вважається апогеєм літнього травництва: заготовляли рослини, які мали цілющу силу (здебільшого звіробій брали як оберіг і для лікування). Збираючи, примовляли: «Зілля на поміч». Знахарі використовували трави, щоб захищати дім від негараздів, зміцнювати здоров’я. Збирали канупер, любисток, барвінок, васильки, руту, м’яту, боже деревце (жасмин), ці ж рослини вплітали в дівчачі вінки.
По-різному виготовляли і фігури опудал — «Купала» та «Марени»: або це було деревце — «купальниця», або дерев’яна фігура, обряжена в сорочку, або солом’яний персонаж з вінком, виплітали постать з трави або просто з вербових гілок зі стрічками. Головні дійства на Івана Купала відбувались в ніч з 6 на 7 липня. Гуляння проходили в основному біля води, використовували також купальський вогонь, якому приписували магічну силу. Десь під вечір люди збиралися за селом, де встановлювали виготовлених ляльок, а деревце вкопували в землю, обкладаючи соломою і кропивою. Дівчата стерегли «Купальницю», захищали від хлопців, щоб не викрали і не кинули у воду. Пізно вночі фігурки, які могли горіти, кидали у велике багаття. Всю ніч біля «Купала» й «Марени» водили хороводи, розважались та затівали ігри, співали пісень, основною темою яких було кохання.
На свято треба було очиститись і йти у воду (умитись і оздоровитись), бо вважалось, що земля, яка набирала силу, віддавала її воді. Практикувалось і купання в святкову ніч, бо вважалось, що літнє очищення водою допомагає набути здоров’я. Переважно лізли у воду хлопці, а дівчата вмивались.
Дівчата йшли на свято, вдягаючись тільки в нову довгу сорочку (без білизни) без жодного вузлика, розплетене волосся прикрашалось вінком (на нього пов’язували стрічку, якщо дівчина мала вільне серце). У період християнства навіть належало знімали і хрестик (до кінця свята). Якщо в селі не було ніякої водойми, то йшли святкувати до сусіднього села. Або розташовувалися у полі, на великій галявині — як домовлялись. Але вода саме тому важлива була, що, за народними віруваннями, на Трійцю в воду ще не заходили, бо боялись русалок, а з Купалова дня «сонце у воді купається», і розпочинався купальний сезон. У воду заходили з молитвою: «Водице-студенице, ти вмиваєш луги-береги, каміння-креміння, омий і моє тіло, і мою душу».
- Під час свята перевірялась міцність сформованих пар, а обряд закладав їх майбутнє, — продовжує Лариса Полуянова. — Ні в якому разі не можна було кому попало брати участь у дійстві (вдівцям, одиноким парубкам або дівчатам). Тобто і назва свята відповідала спрямуванню дійства — «Купайла» від слова «купа» — з’єднати у парі, в купі. Дозволялось для очищення від негараздів стрибати подружній парі (навіть з дітками на руках). Молоді люди бралися за руки і перестрибували через вогнище, яке мало ще захистити від всього поганого. Пари випробували силу почуттів, загадували на долю. Якщо закохані, взявшись за руки, долали вогонь, не розмикаючи рук, то вважалось, що вони пройшли іспит на майбутнє щасливе подружжя. Якщо руки разом не втримають, то парі не бути разом. Традиція купальських вогнищ була поширена по всій Україні. Вогнища цієї ночі палили ще й тому, що вважалося, що так можна відлякати нечисть. А попіл від купальського багаття всі потроху брали з собою (трусили ним на подвір’ї, на городину). Особливо попелом користувались відуни (для лікування, заговорів). Взагалі на свято ворожили на родину, на сімейне життя, хто на чому міг: на свічках, на виливанні воску, на картах.
На свято традиційно спалювали чи топили «Марену» (чи «Купала»). За народними уявленнями, вода в день Івана Купала потребувала жертв, а людську жертву замінило її символічне зображення.
І тоді на заході сонця наступав час гадання — віночки пускали по воді. На прикрашеному віночку дівчата часто закріплювали свічку, яку було добре видно здалеку. Дівчина могла загадати на себе і свого судженого обидва віночки. Якщо вони сходились, то це був гарний знак, якщо вінок прибився до берега, то не світить заміжжя в цьому році. Якщо, не дай Боже, якийсь тонув, то вважали, що все складеться погано, навіть трагічно. Якщо вінок підхопила вода і понесла далеко, то і дівчині судилось відірватись від дому. Якщо свічка згасла, то це вважалось поганою прикметою. Хлопці намагались виловити вінок своєї коханої, щоб все було в злагоді.
На Київщині в давнину ворожили на вінках, які напередодні скидали (приносили в різний час) дівчата в одному місці. Обрану дівчину (так звану «Купальницю») вели до лісу, де вона з зав’язаними очима один за одним брала в руки чийсь вінок. Якщо підносили свіжий, то це пророкувало власниці вдалий шлюб, а якщо пов’ялий — на бідну долю.
Одна з купальських пісень звучала так:
Гей, на Івана, гей на Купала красна дівчина долю шукала:
Квітки збирала, віночки вила, долі водою його пустила.
Полинь, віночку, по бистрій хвилі, поплинь під хату, де живе милий.
Поплив віночок долі водою, серце дівчини забрав з собою…
Йшли на свято сім’ями на всю ніч та з дітьми, тому приносили їжу. І ніхто не залишався голодний, хоча частування припадало на період Петрового посту (тривав до дня Петра і Павла — 12 липня). Раніше люди і без посту вживали м’ясні страви раз на тиждень, а пісна їжа була настільки смачна і поживна і в піст, і в звичайні дні. В літній період готували зазвичай вареники з вишнею, чорницею і медом, голубці з пшона і моркви, пиріжки, іноді подавали і сирні продукти для дітей і літніх.
Господині до свята робили основну роботу по хазяйству, готували їжу, щоб на Купала святкувати без обмежень. Але намагались дотримуватись деяких засторог: не сваритись, не давати і не брати в борг грощі або речі. Єдине що було в забороні — не спати в ніч з 6 на 7 липня, щоб нечисть не причепилась. Вважалось, що вночі не тільки лиха сила активізується, а й тварини, рослини набувають магічних якостей і ознак. В цей день мав би з’явитись цвіт папороті — за легендою, це відбувалось раз на рік. Сміливці у купальську ніч завжди шукали чарівну квітку щастя в лісі, адже за повір’ям, хто її побачить, зможе розуміти мову тварин, птахів, дерев, завоює найвродливішу і розумнішу дівчину, а ще йому відкриються заховані в землі скарби. Папороть з таємничим цвітом мала дістатися найсміливішому. В уявленні народу ця квітка була в червоних кольорах, художники бачили її білою на зеленому фоні.
На Івана Купала люди намагались викупатись ще й у росі. До схід сонця 7 липня жінки, дівчата брали білий головний убір «намітку», або «обрус» (це головний убір з рушника) і волочили по росі, потім викручували. Так черпали росу, якою треба було умитися, щоб бути здоровим і красивим.
Івана Купала — свята очікування на шляху пошуку щастя. І не тільки життя в парі, а в побутовому сенсі. Тому ще звертали увагу на прикмети: як зоряна ніч на святкову ніч, то й гриби вродять, велика роса зранку — до врожаю горіхів і огірків. В народі казали: «Догодуй бджолу до Івана, то нарядить тебе як пана». А дівчину, яка народилася 6 липня, зазвичай нарікали Купавою.
В цей час робили лікувальний засіб: треба назбирати «молочні» горіхи, нарізати в банку і залити горілкою, поставити в темне місце і вживати тим, в кого проблеми зі щитовидною залозою (дефіцит йоду).
Люди настільки любили свято і вірили, що рослини відкриють чарівні особливості, вінок вкаже на долю, вода поділиться цілющою силою і станеться те, чого чекають. Адже Івана Купала — свято магії і див.
7 липня віряни вже прямували в святкових вишиванках до церкви — богослужіння присвячувалось дню Іоана Хрестителя.
Нагадаємо, що незабаром День Петра і Павла: що не можна робити в цей день та традиції святкування.
Фото з фондів музея в Пирогові