Внаслідок ракетного удару рф по багатоповерхівці у Львові 6 липня загинуло 10 людей, 42 людини було поранено. Одними з перших з-під завалів дістали Анастасію Сенів та її маму Мирославу Садову — новина про їхню загибель з'явилася у ЗМІ через кілька годин після трагедії. Анастасія — наймолодша серед жертв, їй було 32 роки. У Львові дівчину багато хто знав та любив — вона працювала на «Укрпошті», була волонтеркою благодійного фонду, який займається допомогою дітям зі СМА, та співпрацювала з виданням Varta1. Анастасія готувалася до весілля, яке мало відбутися цього року.
Квартиру, в якій у момент ракетного удару перебували Анастасія та її мама, повністю знищила російська ракета. Першим про загибель Мирослави та Насті повідомив львівський активіст Ігор Зінкевич:
«Москальські нелюди забрали життя людини, яка працювала пліч-о-пліч у нашому медіаресурсі Varta1.com.ua. Не стало Анастасії Сенів та її мами Мирослави Садової. Вони — родина нашого Володимира Садового — рідна сестра та мама! Ворожа ракета потрапила прямо до того будинку, де вони жили…»
У коментарях журналістам Ігор розповів, що Володимир Садовий часто залишав у мами та сестри свою дитину. Міг залишити й на цей раз, але, на щастя, цього не зробив. Анастасія з початком повномасштабного вторгнення допомагала братові з роботою на медіаресурсі та напередодні трагедії якраз була на зміні. Її чергування закінчилося за кілька годин до ракетного удару.
— Ми з Настею були знайомі шість років, разом працювали на «Укрпошті», — розповіла «ФАКТАМ» колега загиблої Оксана. — Настя була провідним інженером відділу технології, наші кабінети були навпроти. Потім я запросила її до свого відділу на посаду провідного спеціаліста з відбору персоналу. Подумала, що хто як не технолог знає, які працівники нам потрібні. І я мала рацію — Настя впоралася з роботою блискуче. Як і з усім, чим вона займалася. Молода, яскрава, ініціативна, повна ідей та планів. Справжня красуня з довгою косою та неймовірними очима. Що ще мене зачаровувало в Насті, то це її голос. Дзвінкий, чіткий. Мало хто говорить так гарно, як говорила вона.
— Мені навіть складно згадати, скільки років ми з Настею один одного знали, — розповіла «ФАКТАМ» волонтерка фонду «Даймо Надію» Віта. — Наш фонд, у якому була й Настя, допомагає дітям зі СМА. Настя брала активну участь у проведенні ярмарок, організації зборів коштів, працювала на виїздах. Ми щороку намагаємося вивозити наших підопічних та їхні сім'ї на відпочинок, і Настя завжди охоче відгукувалася, щоб у цьому допомогти.
У неї було добре серце, вона завжди й всім готова була простягнути руку допомоги. Її гасло по життю було: «Якщо не ми, то хто?» Скільки добра вона зробила людям, а скільки ще могла б, якби не клята російська ракета. Мені й досі не віриться, що її більше немає. Минулого понеділка ми мали зустрітися на заході — планувалася зустріч із президентом польського фонду. На жаль, у Насті прийти не вийшло, і ми вирішили, що зустрінемося наступного разу…
У цієї красуні попереду було все життя. Останнім часом вона була зайнята дуже приємними клопотами — разом із нареченим вони готувалися до весілля. Обирали місце для проведення церемонії, складали списки гостей…
— Вже була замовлена гарна весільна сукня, — розповіла «ФАКТАМ» колега Насті на «Укрпошті» Оксана. — Вони з нареченим нещодавно заручилися. Декілька тижнів тому приїжджали його батьки, зустрічалися з мамою Насті. Настя з нетерпінням чекала на весілля. Процес затягувався, бо наречений чекав на спеціальну позначку з військкомату, без якої зараз неможливо укласти шлюб. Ми, Настині колеги, теж дуже чекали на цю подію.
— Ми з Настею пропрацювали разом на «Укрпошті» понад п'ять років, — продовжує Оксана. - Спочатку у різних відділах, потім в одному. З початком війни вона на волонтерських засадах приєдналася до медіаресурсу, де працював її брат. Її зміна на «Укрпошті» закінчувалась о п'ятій годині вечора, після чого вона йшла додому, і там до ночі працювала на сайт. Вона була на роботі напередодні трагедії 5 липня. Ми разом закінчили зміну, разом дійшли до перехрестя, сказали одна одній: «До завтра». Нам і на думку не могло спасти, що у Насті цього «завтра» вже не буде…
Цей обстріл Львова був наймасштабнішим із початку повномасштабного вторгнення. Вибухи були дуже сильні, я такого ще не чула… Побачивши заграву, одразу подумала, що це десь в стороні Настиного дому. Вирішила їй написати. Запитала, чи все гаразд. Настя була у мережі, але мого повідомлення не прочитала. Через деякий час я написала ще раз. Знову без відповіді. Настя кілька разів пропадала з мережі, але потім знову з'являлася онлайн. Зараз я вже розумію, що це тому, що її телефон уцілів. Не знаючи, що відбувається, я вирішила зателефонувати. Але слухавку вже взяла не Настя, а її брат. Я спочатку не зрозуміла, що він каже. Тому що він сказав: «Насті більше немає». Я спитала, де її мама, адже вони мали бути у квартирі разом. «Мами теж немає» — відповів брат. «Ти жартуєш?» — запитую. — «Ні. Їх більше немає». Я відмовлялася у це вірити. Поїхала до їхнього будинку. І все зрозуміла, коли побачила на власні очі… Насті з мамою там уже не було — їх відвезли до моргу.
— Сьогодні ми ходили з ними попрощатися…- продовжує Оксана. — У церкві зібралося дуже багато людей. Друзі, знайомі, колишні однокласники, одногрупники, співробітники. Ми згадували, якою доброю та безвідмовною людиною була Настя, як вона намагалася робити людям добро. Коли хтось звертався за допомогою (чи то клієнти, чи співробітники з інших відділів), Настя завжди була першою, хто поспішав на допомогу. Їй до всіх вдавалося знайти підхід, вона допомогла з працевлаштуванням багатьом людям з інвалідністю.
5 липня до нас у відділення прийшла листоноша, яка хотіла звільнятися. Настя запропонувала їй іншу вакансію, але жінка була розгублена, говорила, що в неї нічого не вийде, що вона не зможе доїхати на нове місце у незнайомий район. Настя підійшла до неї, поговорила, потім особисто посадила її на маршрутку, дала свій номер телефону та домовилась зі співробітниками іншого відділу, щоб вони цю жінку зустріли. І ось зараз ця жінка приходила до нас у відділення. Повідомила, що її взяли на нове місце, і хотіла особисто подякувати Насті. Ми сказали їй, що, на жаль, дякувати вже нема кому…
Настя допомагала людям і через свій Instagram. Там можна знайти багато постів із закликом про допомогу недоношеним дітям і дітям зі СМА. А ще багато гарних Настиних фотографій, під однією з яких — вірш Анни Савчук, що закінчується рядками:
«Хочу їсти солодощі.
Задихатись від гордощів.
І любов'ю ділитися.
Ні на кого не злитися.
Так, див не чекаючи.
І на нервах не граючи.
Ще й впадаючи у крайності.
Хочу жити до старості…"
Для тих, хто може допомогти Володимиру Садовому, який втратив відразу маму і сестру, повідомляємо його банківські реквізити:
https://send.monobank.ua/jar/8M5Yt2myaY
Номер картки банка
5375 4112 0735 0252
5 168 742 244 440 867 ПриватБанк
5 375 411 409 707 481 Моно Банк
Нагадаємо, в результаті ракетного удару рф по піцерії у Краматорську 27 червня загинуло 13 людей, ще понад 60 отримали поранення. «ФАКТИ» розповідали історію української письменниці Вікторії Амеліної, яка була у піцерії разом із делегацією колумбійських журналістів, зазнала тяжких поранень і за кілька днів померла у лікарні у Дніпрі.