Гинуть наші захисники, поповнюючи лави світлого Небесного війська. У Слободо-Підлісівському старостинському окрузі на Вінниччині в останню путь провели Володимира Колодніцького. Молодший сержант, заступник командира бойової машини загинув 1 липня у результаті мінометного обстрілу поблизу населеного пункту Невське Луганської області. Наздоганяла смерть воїна не раз. Контузії, поранення, осколки в тілі не зупиняли військового, який сміливо дивився у вічі кістлявій. Він продовжував думати про своїх побратимів та утримувати позиції, повідомляє видання «Ямпільські вісті».
«Ми колись було так вдало пожартували, що я остання вийду заміж, а він ожениться. Так і сталося. Одружився у 1996−97 рр. Пізніше всіх, але дуже гарно і славно жив зі своєю дружиною. Разом виховували сина Ярослава. Для життя обрав собі професію ветеринара, закінчивши Новгородський сільськогосподарський технікум. Повернувшись у рідне село, влаштувався на роботу у місцевий колгосп ім. Котовського. Був там ветеринаром-фельдшером та завідуючим свинофермою. Після розпаду господарства не опустив рук та зайнявся власним господарством — доглядав корів і свиней, вирощував городину. Всі домашні справи чи то на городі, чи на людях з дружиною вони завжди робили разом. У Володимира було підвищене відчуття відповідальності», — розповідає однокласниця Володимира і староста округу Аліса Барновега.
Володимир з першого дня повномасштабного вторгнення став у стрій.
«Він разом із двома односельчанами буквально прибіг під старостат і казав: „Я піду…“. Ми тоді ще самі не знали, що і як робити. До вечора він уже стояв у строю місцевої роти охорони. Згодом служив на Донецькому напрямку. За всі ці 16 місяців війни мав лише 3 дні відпустки. Було якось трішки стало краще на серці, коли дізналась, що він на посаді інструктора в Одесі. Адже під час служби отримував контузії і поранення. Ніяк не хотів залишатись у госпіталі. Повитягували осколки і знову до служби. Потім після навчань була сформована нова бригада, яка відправилась на Луганський напрям».
У родині Колодніцьких було троє братів. Менший Анатолій теж боронить кордони України. Військовий саме їхав у відпустку, як у дорозі дізнався трагічну звістку — загибель брата на війні.
Була надія у всіх, що це не Володимир, думалося про хороше, але впізнання рідних підтвердило найстрашніше для всієї родини — при загиблому були документи, улюблена синя футболка та ремінь, яким знімав біль у спині загиблий. Живим коридором люди провели його в останню путь.
Раніше «ФАКТИ» писали, що на Луганщині загинув 46-річний воїн Руслан Тимощук, який все життя віддав службі в армії та поліції.