Відомий український режисер, актор і письменник відверто розповів про дефіцит гарних українських фільмів для дітей, роботу над стрічкою «Легенди Чарівнолісся» в умовах війни та зйомки в серіалі «Зв'язок».
— Вікторе Миколайовичу, це правда, що ви повернулися до роботи над фільмом «Легенди Чарівнолісся»?
— Річ у тім, що ми фактично не припиняли роботу над цим проєктом. Останні півтора року війни нас не зупинили, хоча ми не могли знімати зрозуміло з яких причин. Плюс відсутність фінансування, оскільки Держкіно не може віддати нам ті кошти, які свого часу були виділені. Але це сталося не тому, що вони такі погані. Їм самим казначейство на кінопроєкти коштів не виділяє. Тож ми самостійно шукаємо інвесторів.
І от десь за рік після початку повномасштабного вторгнення я зрозумів, що зараз не можу зняти кіно, навіть якщо дуже захочу й у мене буде фінансування. Наразі знімати історично-містичну казку в київських лісах або на березі київського моря — нонсенс. В умовах війни це нереально. Можна було б, наприклад, фільмувати в Словаччині, де шикарна карпатська природа, яка ідеально підходить для нашої кіноказки. Але для цього необхідні чималі кошти, а також підтримка європейських партнерів, дистриб’юторів та інвесторів.
Ось тому прийняв рішення робити анімаційно-ігрове кіно, тим більше що досвід у цій сфері й, головне, професійна команда у мене є. Зараз створити анімаційний фільм реальніше. Наша попередня робота над казкою була орієнтована саме на повнометражний художній фільм, і в новому форматі ми ніяк не можемо використовувати відзняті епізоди та кадри. Відтепер необхідне повне переформатування, і не тільки у юридичній площині. Потрібно наново переробити під анімацію персонажів, локації, костюми, атрибутику і терміново випустити новий тизер. От цим зараз і займаємось. Коли створимо анімаційний тизер то, впевнений, знайдемо дистриб'юторів і фінанси на подальше виробництво кіноказки в Україні або за кордоном. Крім того, у нас вже є добрі партнери в Естонії. Це колишні наші земляки, які вже давно живуть в Європі. Ми знайомі два десятки років.
Читайте також: «Ми зараз робимо росії велику послугу — вичищаємо її генетичний непотріб», — актор Яків Ткаченко
— Сподіваюсь, що й повнометражний фільм також згодом буде знятий, бо його тизер свого часу справив на мене сильне враження.
— Так, тизер і сцена з розбійниками вийшли гарними, дуже подобаються дітям і дорослим. Однак, розумієте, тизер потрібен, щоб, перш за все, презентувати фільм потенційним партнерам та інвесторам, які мають бажання «вкластися» в проєкт. Але спочатку вони хочуть побачити, що може вийти в підсумку, мати уявлення про стилістику фільму, розуміти, які в ньому герої та антигерої, яка динаміка сюжету, щоб зробити висновки: як просувати проєкт у світі, як на ньому заробити тощо.
Саме тому разом із моїм партнером, режисером анімації Антоном Петрусевичем, ми розробляємо новий тизер вже під анімаційний фільм. Усіх акторів, яких затвердили на ролі, та створених ними персонажів стилізуємо під анімацію. Також ця акторська команда буде брати участь в озвученні.
— Є якесь фінансування цих робіт? Чи працюєте виключно на ентузіазмі?
— У нас є невеличке фінансування і великий ентузіазм команди. Сьогодні складно знайти ресурси на наш проєкт. Тому частенько подаємо заявки на міжнародні грантові конкурси. Поки що з грантами не склалося, але ми не зупиняємось. Буде тизер — з’явиться і європейське фінансування. Зараз простіше отримати грант на фільм воєнної тематики, але ж дитяче кіно теж актуальне й необхідне. Добре, що нас підтримує постійний партнер — Національний онлайн-кінотеатр «SWEET.TV». Завдяки йому свого часу побачили світ дві дитячі книжки «Легенди Чарівнолісся» та «Шалені пригоди папуги Флінта», які ми написали разом з моєю співавторкою Оленою Шульгою. Книжки можна і зараз придбати через сайт нашого другого партнера, видавництва «САМІТ КНИГА».
— Складається враження, що поява у прокаті гарних українських фільмів, орієнтованих на дитячу аудиторію, в нашій країні явище досить рідке. Хоча такі фільми безперечно потрібні — як мінімум для розваги дітей і як максимум для формування їхнього світогляду.
— Звісно. Щиро кажучи, з фільмами для дітей в Україні справи були доволі кепські й до війни. Але є і плюси: нещодавно у прокат вийшов анімаційний фільм «Мавка», і усі побачили та зрозуміли, що це не тільки цікаво та патріотично, а й дійсно подобається дітлахам. Дитячі фільми та книжки вкрай необхідні.
Але не всі знають, що «Мавку» знімали понад шість років, оскільки, на жаль, були постійні проблеми з фінансуванням.
А місяць тому відбулася ще одна прем’єра дитячого фільму «Джура-королевич». Так от, цей фільм починали знімати ще у 2015-му. І він тільки зараз дійшов до глядачів.
Дитячі фільми в Україні виходили в прокат, дай Боже, один раз на рік. А були часи, коли й зовсім не виходили. Якісні дитячі кінофільми, що були створені у нас з 2013 року, можна перерахувати по пальцях: «Іван Сила», «Трубач», «Сторожова застава», «Вкрадена принцеса», «Фокстер і Макс» і ще, можливо, парочка. І все. Це неймовірно мало, взагалі нічого.
Що стосується нашого проєкту, то ми прагнемо, щоб історія стала міжнародною, тому шукаємо підтримку не тільки в Україні. Якщо знайдемо ресурси, то зробимо фільм за півтора-два роки, і українські та європейські дітлахи отримають розкішну кіноказку.
Читайте також: Один батюшка нам сказав: «Хлопці, якщо ви принесете по парочці москалів, Господь вас благословить», — актор Роман Мацюта
— Те, що цю казку зможуть побачити за кордоном, дуже важливо. Адже наші діти, які зараз там рятуються від війни, здебільшого не мають культурного зв’язку з Україною.
— Стовідсотково згоден. І намагаюся хоча б трохи допомагати дітям переселенців, які виїхали в Європу. В бібліотеках їхніх громад не вистачає сучасної української літератури для дітей. Нещодавно разом з Національним онлайн-кінотеатром «SWEET.TV» ми випустили новий тираж книжки «Легенди Чарівнолісся» (понад 500 примірників), частину вже відвезли в українські громади Німеччини. Також видавництво «САМІТ КНИГА» подарувало бібліотеці української громади в Тюрингії дитячі книжки найкращих українських авторів, які були написані до війни. До речі, тільки у Ерфурті мешкає понад 13 тисяч наших переселенців з дітьми, які змушені були виїхати.
— Ви їздили туди лише щоб роздати книжки?
— Взагалі-то, це був лише один із заходів XXVI Міжнародного дитячого кінофестивалю «Золоте курча», який 25 років щорічно проходив у Києві, Львові, Миколаєві та Маріуполі. Зараз його проведення в Україні з відомих причин неможливе, тож місцева адміністрація землі Тюрингія, мерія міста Ерфурт та українська громада вирішили підтримати й провести фестиваль в Ерфурті. В рамках цього кінофестивалю у мене було три презентації книжки, а також ми з Риммою Зюбіною провели там творчі зустрічі. Ми домовилися з українськими громадами Європи продовжувати популяризацію української дитячої літератури, кіно, театру та естради.
А ще давно хочу зробити аудіоверсію казки «Легенди Чарівнолісся». Ми її задумали ще два роки тому для незрячих і слабозорих дітей на прохання Львівського обласного осередку Всеукраїнської громадської організації «Українська спілка інвалідів». Наразі потреба в такому форматі стала ще більш актуальною. Цей проєкт ми хотіли зробити не тільки для дітей з порушеннями зору, але й для всіх українських дітлахів. Уявляєте, як малеча та їхні батьки слухатимуть аудіоказку під час перебування в бомбосховищах? Це ж краще, ніж гамселити у барабани. Таким чином діти й дорослі зможуть відволіктися та заспокоїться. А за кордоном це чудова нагода вчити та розвивати українську мову, адже без практики та ще й в іншій країні дитина поступово забуває наголоси, орфоепію, слова. Аудіоказку зробимо схожою на саундтрек повнометражного фільму: авторська музика, аудіоефекти, інтершуми. Читати її будуть 15 професійних акторів, а також хлопчик і дівчинка. Вважаю, що одноголосна дитяча казка у наш час це примітивно. Уявляєте, як дорослий народний артист буде грати десятирічного хлопчика Марека або дівчинку Олесю?
— Так, може, держава допоможе?
— Вже набридло жебрати у держави. Звертався з цією ініціативою до різних офіційних установ, пов’язаних з культурою та освітою, — марно. «Не на часі». Але діти не можуть бути не на часі! Це ж майбутнє будь-якої країни. Їх необхідно підтримувати, особливо під час воєнного стану. Ось і шукаю приватних партнерів та інвесторів. До речі, за місяць до війни разом із Львівським обласним осередком «Української спілки інвалідів» ми випустили тираж книжки «Легенди Чарівнолісся» шрифтом Брайля із рельєфними малюнками героїв казки. А це справа не з легких та дешевих — потрібен професійний перекладач на цей шрифт і не простий папір, а силіконові листи — кожен коштує один євро.
— Але ж в Україні поступово починають знімати якісь проєкти. Ви також, наскільки мені відомо, зараз знімаєтесь у серіалі «Зв'язок». Тобто гроші, хоч якісь, на це все ж таки є.
— На нові проєкти держава наразі фінанси не виділяє. Тому свіжі ідеї можуть собі дозволити лише телеканали. Але тут пріоритет віддається актуальній тематиці.
Що стосується серіалу «Зв'язок», прем’єра якого відбудеться восени на «Новому каналі», нам було складно працювати над ним. Треба було поєднати іронію і суворе сьогодення, в якому ми живемо. Це історія чотирьох сімей — люди через війну розкидані по всьому світу: одні лишилися у Харкові, Полтаві, Одесі, Києві, а інші виїхали в Берлін, Варшаву та Рим. Вони всі тепер спілкуються телефоном. Хтось пішов воювати, хтось займається волонтерством. Таким чином, крізь життя цих родин ми розповідаємо історію війни впродовж року після початку повномасштабного вторгнення. Щодо іронії, ми, звісно, не єхидствуємо на тему війни. Вона стосується особистих взаємин по лінії теща — зять, чоловік — жінка, тобто класика жанру.
Читайте також: «Ми зараз воюємо з біомусором», — киянин Костянтин Хімчак
— Як я зрозумів, цей серіал зняли у форматі screen life. Начебто глядач спостерігає за головними героями на екрані комп’ютера або смартфона.
— Ваша думка вірна, але це було б нудно та невигадливо, тому в нас більш розширена версія. Герої не сидять барельєфами перед екраном із великим планом обличчя. Глядач побачить ще й загальні плани.
У нас дуже талановита режисерка Міла Погребиська, яка, до речі, зняла непогане кіно про підлітків «Кошмарний директор, або Школа № 5». У нас гарна знімальна група й зіркова акторська команда. Ми знімаємо не «ширвжиток-галантерею». Іноді вже прийнятий готовий сценарій корегували прямо на знімальному майданчику — з урахуванням того специфічного досвіду, який отримали за цей рік. Наприклад, Римма Зюбіна багато спілкується і співпрацює з волонтерами та військовими, навіть з тими, хто повернувся з полону. Вона в певний момент може сказати, що це слово неправильне, бо військові такі слова не вживають, або що варто внести деякі корективи у сцену, тому що волонтери так зазвичай не роблять.
— Повертаючись до теми кіно для дітей, спитаю: чи доречно в умовах війни проводити в Україні прем’єри того ж «Джури королевича» у київському «Будинку кіно»?
— Звісно, доречно. На такі заходи приходять діти. А у них зараз канікули та повітряні тривоги. Будь-який захід для дітлахів показує, що життя продовжується. І це саме те, що їм тепер необхідно. Ще рік тому я показував кіно й презентував книжки дітям з центру «ЯМаріуполь», багато з ними спілкувався і бачив, як вони уважно дивляться, слухають, що це їм цікаво. Всі діти України відчувають тривогу і бентежаться так само, як їхні батьки та рідні. Діти чують, про що розмовляють дорослі, про що розказують з екранів телевізорів. Під час війни діти страждають більше, ніж дорослі.
Тому всілякий позитив, який відволікає їх від суворого сьогодення це велика справа для майбутнього. Це може бути творча зустріч у бібліотеці, похід з батьками на кінофестиваль, перегляд нового українського фільму, показ мультфільму «Микита Кожум’яка» або приїзд до дитячого табору з подальшим неформальним спілкуванням. Це своєрідна форма психологічної реабілітації для дітей. Пам’ятаю, як рік тому ми їздили до Житомира роздавати книжки у школах. Коли приїхали, діти якраз виходили з бомбосховища після тривоги. Роздали книжки, поспілкувались, посміялись — і тут знову тривога. Діти побігли до бомбосховища. Але вже з нашими книжками. Отаке в них сьогодні життя.
А скільки таких дітей по всій Україні… Але вірю, що все найкраще попереду, вірю у майбутнє, а особливо вірю в дітей! Тому й слоган нашої книжки й фільму «Легенди Чарівнолісся»: «Навіть маленька людина може врятувати великий світ!»
Читайте також: «Росіяни впевнені, що їх колись несправедливо образили і вони тепер мають взяти реванш»: Генрі Лайон Олді про війну в Україні