Від самого початку повномасштабного вторгнення рф киянин Дмитро Мартиненко з побратимами воює на фронті, а під час відпусток разом з волонтерами запустив бізнес-проєкт: створює мережу кав’ярень з патріотичним оздобленням інтер’єрів «Тихе місце». Вже відкрито два заклади цієї мережі, готується приміщення для третього. Баристами там працюють дівчата, які евакуювалися до столиці з окупованих територій.
«Я воюю на фронті та продовжую очолювати громадську організацію «Київська спілка ветеранів АТО Подільського району», тож знаю, що на фінансування її потреб необхідні чималі суми, — розповів «ФАКТАМ» Дмитро Мартиненко. — Щоб не займатися «системним жебрацтвом», вирішив створити для організації джерело доходів, тому започаткував цей бізнес. Але проєкт має ще одну, певно, важливішу мету — дати можливість бійцям, які будуть повертатися з війни, відкривати свої власні кав’ярні цієї мережі на правах безплатної франшизи. Це означає, що ми будемо передавати ветеранам не тільки право користуватися торговою маркою «Тихе місце», але й поділимося нашими досвідом і напрацюваннями. Завдяки цьому вони зможуть уникнути помилок, які зробили ми, створюючи перші заклади мережі.
— Чому ви обрали саме кавовий бізнес? — запитую Дмитра Мартиненка.
— У нас є друзі, які успішно ним займаються, і вони залюбки поділилися з нами своїм досвідом. Та й у мене є власний досвід у цій сфері. До того ж кав’ярні — це публічні місця. Там є можливість розповісти відвідувачам (за допомогою тематичного оформлення інтер’єрів, фотознімків) про реалії війни, воїнів, роботу волонтерів і нашої громадської організації.
Я розумію, є люди, які думають: «А що складного в роботі кав’ярні? Прийняв замовлення, приготував каву — та й крапка». Ні, все значно складніше.
— Багато часу й зусиль знадобилося, щоб відкрити першу кав’ярню?
— Відкрили ми її швидко та без значних проблем. А ось навчання всіх нюансів роботи потребувало чимало часу, сил і фінансових витрат. Бо різних нюансів дуже багато. Передусім слід було підібрати сорт кави (а це непросто), напрацювати для себе стандарти в роботі, навчити наших барист працювати за цими стандартами. Ми вважаємо, що баристи є обличчям наших кав’ярень. До речі, за навчання кожної з них ми заплатили по 10 тисяч гривень.
На старті проєкту коштів у нас було не багато. Але ми отримали на його реалізацію грант в розмірі одного мільйона гривень від Українського ветеранського фонду Мінветеранів України. Це дуже потужна підтримка, яка дозволила нам у стислі терміни досягти рівня стандартів у роботі, які ми собі встановили.
Хоча з виплатою нам другого траншу гранту вийшла затримка (ми мали його отримати на початку нинішнього року, але його дали лише нещодавно), ми вже орендували приміщення для нашого третього закладу, зараз робимо там ремонт.
Читайте також: «Перші місяці було надзвичайно боляче»: мама загиблого бійця на його честь відкрила кав’ярню
— Ви задоволені рівнем прибутків, які приносять дві вже наявні кав’ярні?
— Прибутки непогані, інша справа, що кав’ярень треба більше, бо фінансові витрати у нас значні. Буде більше закладів — матимемо більше грошей.
— На що їх витрачаєте?
— Поки що у нас не такі заробітки, щоб купувати для ЗСУ автомобілі. Коли мережа наших закладів збільшиться, то зможемо виділяти кошти й на це. А сьогодні витрачаємо, наприклад, на оплату оренди приміщення нашої громадської організації. Між іншим, минулого року я зі своєї зарплати військового заплатив понад 100 тисяч гривень за комунальні послуги, нараховані на це приміщення. Тільки за опалення цих 72 квадратних метрів довелося віддати майже 50 тисяч гривень. На що ще витрачаємо? На матеріали для плетіння маскувальних сіток, пальне для машин, залучених до нашої волонтерської роботи, послуги відправлення «Новою поштою» посилок військовим підрозділам. Ми відправляли їм продукти, коптери, різні технічні засоби, багато чого іншого.
— Тобто вашим волонтерам, як і раніше, доводиться звертатися до свідомих людей та організацій, щоб зібрати на придбання необхідних речей для військових?
— Так, для купівлі деяких речей продовжують проводити такі збори.
— В ідеалі зі скількох кав’ярень має складатися ваша мережа?
— Залежить від того, скільки хочемо заробити. Якщо поставимо собі за мету щомісяця купувати для армії дрон за мільйон гривень, то потрібна мережа, певно, з пів сотні кав’ярень. Якщо брати так звані дрони-трійки по 100 тисяч гривень, то вистачить і п’яти кав’ярень. А якщо говорити лише про фінансове забезпечення нашої громадської організації, то вистачить і трьох. Але трьома закладами ми обмежуватись не збираємось. Думаю, що більше їх буде, то краще.
— У вас баристами працюють дівчата, які евакуювалися з окупованих територій. Вимушено переміщені особи мають пріоритет при працевлаштуванні?
— Ми надаємо пріоритет учасникам бойових дій, волонтерам і вимушено переміщеним особам. Дівчата звернулися до нас, і ми їх взяли на роботу.
— Ви самі створили інтер’єри кав’ярень чи звернулися до професійних дизайнерів?
— У нас друзі серед професійних дизайнерів. Інтер’єри наших кав’ярень — їхня робота. Задуми дизайнерів також втілили наші друзі — майстри, які професійно виконують роботи з ремонту внутрішніх приміщень.
— Хто придумав назву мережі кав’ярень «Тихе місце»?
— Я придумав. Було декілька варіантів назви, волонтери вибрали мою. Сенс назви «Тихе місце» в тому, що в кав’ярні затишно й безпечно завдяки воїнам на фронті та волонтерам, які їм допомагають.
— Щодо передачі ветеранам франшизи на відкриття своїх кав’ярень під вашим брендом. Вже хтось з бійців, які демобілізувалися, скористався цією можливістю?
— Поки що ні. Двоє моїх побратимів виявляють таке бажання, але вони зараз на війні.
— Як на практиці буде відбуватися передача франшизи? Можливо, ветерани спочатку ставатимуть учнями баристи, попрацюють у вже наявних закладах вашої мережі, щоб навчитися справи на практиці?
— Надання франшизи я бачу так: передаватимемо ветеранам всі напрацювання, які маємо, аж до переліку постачальників кави та обладнання, з якими ми співпрацюємо. Безумовно, будемо вчити правильно варити каву, вибирати місце для розміщення кав’ярні та й взагалі всіх нюансів, а вони (нюанси) є навіть у стаканчиках. Тобто мова йде про наш супровід від першого кроку до відкриття закладу й налагодження його роботи.
— Безплатної франшизи для відкриття кав’ярні, напевно, не достатньо. Який для цього треба мати стартовий капітал?
— Десять тисяч доларів.
— У вас велика команда?
— Безпосередньо у проєкті мережі кав’ярень на постійній основі залучено п’ятеро людей. А в нашій громадській організації — понад 100. Напрямків діяльності організації декілька. Один з них — правова підтримка учасників бойових дій та волонтерів. Ми зараз маємо дуже кваліфікованого старанного адвоката, який безплатно надає бійцям правову допомогу.
До того ж ми організували три хаби, в яких близько 100 волонтерів плетуть маскувальні сітки для фронту. Також ми відкрили безкоштовні курси англійської мови для учасників бойових дій, волонтерів та їхніх дітей. Військові зараз на фронті, тож навчаються в основному волонтери та діти. Зауважу, що я очолив Київську спілку ветеранів АТО Подільського району понад три роки тому.
— Воюєте разом з хлопцями з вашої громадської організації?
— Зараз у військовому підрозділі, в якому я служу, 14 хлопців з нашої громадської організації. Решта — в інших підрозділах. Практично всі ми воюємо з самого початку відкритого вторгнення — зброю отримали вікопомного 24 лютого. Я з побратимами, в тому числі з моїм братом, брав участь в битві за Київ: в Ірпені, Мощуні, Макарівському районі. Потім — у боях в Запорізькій області та на Донбасі.
Раніше співрозмовником «ФАКТІВ» був відомий в Україні та за її межами бариста Вадим Грановський, який знайшов свій спосіб наближати Перемогу. Він заснував волонтерський проєкт Coffee Care: постачає на фронт якісну натуральну каву та спеціальні джезви для приготування кави в польових умовах.
На фото в заголовку: Дмитро Мартиненко брав участь в АТО, а коли почалося відкрите вторгнення, знову пішов на війну (Фото надано Дмитром Мартиненком)