У війні з росіянами кожен день Україна втрачає найкращих. Із п’яти років Сергій Телушков з Чернігова мріяв бути офіцером, а у 23 роки він став командиром механізованої роти. 18 березня 2022 року у них із коханою Христиною мало відбутись заплановане весілля, проте всьому завадила повномасштабна війна. У другий день після вторгнення в бою з російськими окупантами поміж селами Рівнопілля та Халявин на Чернігівщині старший лейтенант з позивним «Кріпиш» загинув. Наречена на той час перебувала на перших місяцях вагітності і тепер виховує свого синочка сама, назвавши його на честь тата. За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, Сергій Телушков нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня посмертно.
- Сергій виріс у звичайній родині, мав молодшого брата. У них серед рідних не було військовослужбовців, то ж для всіх було дивним, що ще у дитячому садочку він точно знав, що присвятить своє життя армії. І був настільки наполегливим, що зі школи йшов до своєї мети, бо потрібно було й добре навчатись, й мати фізичну підготовку. Сергій займався легкою атлетикою, хортингом (один із видів спортивних єдиноборств, що був створений в Україні — Авт.), вільною боротьбою, гопаком (українське бойове мистецтво, розроблене на основі елементів традиційного козацького бою, що збереглися в народних танцях — Авт.), змішаними бойовими мистецтвами. У деяких видах мав звання кандидата у майстри спорту, — розповідає «ФАКТАМ» наречена бійця Христина Терещенко. — Що цікаво, його ніхто не змушував. Просто Сергію нецікаво було гуляти в компанії і витрачати дарма час, він прагнув досягнути своєї мети.
Читайте також: «Рашисти били мене ногами з криками: «С*ка, ты знаешь, сколько колонн наших сгорело?!»: мешканець Чернігівщини дивом вижив в окупації
Після закінчення Чернігівського вищого авіаційного училища льотчиків він вступив до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Там отримав звання офіцера та спеціальність «Управління діями механізованих підрозділів». А у 21 рік він потрапив до зони бойових дій. Ніс службу в Донецькій та Луганській областях, були в нього осколкові поранення та контузія, але підлікувавшись, він відразу повертався до побратимів, бо цінував їхні життя більше ніж своє. Сергій — єдиний командир, який дві ротації повертав своїх воїнів живими. А ми, у свою чергу, переживали за нього. Він був командиром механізованої роти 1 окремої танкової бригади з Гончарівського й у 2019 році став найкращим спортсменом бригади. Нагороджений нагрудними знаками «За досягнення у військовій службі» II ступеня", «Козацькими хрестами» ІІ та ІІІ ступеня, медаллю «Захиснику Батьківщини».
Сергій з Христиною з одного міста, познайомились ще давно на танцях, а зустрічатись почали згодом. Останні роки пара мешкала разом, навесні 2022 року мали одружитись. Незадовго до вторгнення окупантів наречені дізнались, що чекають на дитину.
- Ми подали заяву в січні, проте нам відмовили у пришвидшеному розписі шлюбу. Тому так вийшло, що одружитися ми так і не встигли, — додає співрозмовниця. — Весь лютий чоловік багато часу приділяв роботі, ймовірно, воїни розуміли, що може щось статись. Але мені про те не казав. Вранці 24 лютого, коли пролунали вибухи, він сказав виїжджати, але я лишилась, бо не могла покинути свого коханого. Ми підтримували спілкування телефоном. 25 лютого Сергій загинув в бою з російськими окупантами поміж селами Рівнопілля та Халявин на Чернігівщині, де підрозділи 1 ОТБр зустрічали колону ворожих танків. В бойову машину, на який зверху знаходився мій коханий, прийшовся удар. Вибухом його відкинуло на 30 метрів, а уламки поранили життєво важливі органи. Про загибель чоловіка дізналась із смс-повідомлення. Спочатку не вірила, шукала його по лікарням. На жаль, дива не сталось. Довгий час ми не могли забрати його тіло. Поховати вдалось його 26 березня під обстрілами, ми були в бронежилетах. Та іншого вибору не було. Потім відбулось перепоховання.
Після втрати нареченого, зізнається Христина, жити не хотілось.
- Пам’ятаю, як бомбили росіяни Чернігів з авіації, й моя мама кричала ховатись, я не хотіла цього навіть робити… Мені хотілось до нього. Лише на шостому місяці вагітності, коли в мене почав рости живіт і я чула як стукає ніжками син, я зрозуміла, що маю триматись і народити це дитя, бо то єдине, що лишилось після мого коханого. Сергію Сергійовичу у серпні виповнюється рік. Він — його копія.
За словами співрозмовниці, мрією її чоловіка-офіцера було відкрити притулок для тварин. То ж вона планує здійснити її в найближчим часом.
Раніше «ФАКТИ» писали, що через довгих півтора року герой назавжди повернувся додому — болюча історія про захисника України.