Внаслідок ракетного удару рф по будівлі драмтеатру в центрі Чернігова загинули семеро людей, постраждали, згідно з уточненими даними медиків, 148. Російська балістична ракета вдарила по центру міста близько пів на дванадцяту ранку — в той момент, коли на вулиці було багато людей: дітей, парафіян православних храмів, які у цей день відзначали свято Преображення Господнього і йшли до церкви, та просто перехожих, які сонячного суботнього ранку вирішили прогулятися. Пізніше стало відомо, що в самій будівлі театру у той час відбувалася виставка дронів, яка, очевидно, і була головною метою ворога.
Читайте також: Тримаймося разом проти російського зла: в МВС показали відео Одеси після обстрілу
Рятувальна операція тривала до вечора — рятувальники витягували людей з-під завалів, «швидкі» та випадкові перехожі розвозили поранених по лікарнях. Тоді ж з'явилася інформація про жертви. Стало відомо, що серед загиблих є дитина — шестирічна дівчинка, яка приїхала з мамою до Чернігова з Києва лише на один день. Серед загиблих виявились і одразу дві співробітниці Національного університету «Чернігівська політехніка» — Світлана Кормільцина та Наталія Торія. Ще один загиблий — студент цього ж вишу Назар Ющенко. Всі троє були в центрі у своїх справах і за трагічним збігом обставин у момент ракетного удару опинилися приблизно в тому самому місці.
Під повідомленнями про загибель співробітниць університету — сотні коментарів зі співчуттями та спогадами. Студенти «Чернігівської політехніки» згадують Світлану та Наталію як добрих та чуйних жінок, справжніх професіоналів. Вони працювали на різних кафедрах — Світлана Кормільцина була старшим викладачем кафедри іноземної філології, а Наталія Торія — співробітницею директорату навчально-наукового інституту архітектури, дизайну та геодезії. В обох залишилися дочки. Дочка Наталії Торії в момент трагедії була поряд, і вона також постраждала — її шпиталізували.
- Світлану Юріївну Кормільцину я знаю давно — напевно, років з двадцять, — розповіла «ФАКТАМ» завідувачка кафедри іноземної філології «Чернігівської політехніки» Світлана Литвин. — Ми познайомилися ще коли я працювала у педагогічному університеті, а Світлана там навчалася. Я вчила її двоюрідну сестру. А мама Свєти, теж педагог, була моєю колегою. Дуже досвідчена, мудра жінка, яка завжди була готова допомогти. І Світлана була така сама… Пізніше, коли я прийшла в «Політехніку», Світлана вже працювала на кафедрі. Тому ми дійсно знаємо одне одного цілу вічність. Я знаю її доньку Аню. Я була Аніним викладачем, коли вона навчалася у магістратурі. Але коли одразу після трагедії я побачила Аню біля лікарні, спочатку її не впізнала.
Читайте також: «Ця пісня буде наостанок»: у Запоріжжі загинули вуличні музикантки, які в момент ракетної атаки давали концерт на підтримку ЗСУ
— Ви теж були на місці трагедії?
- Я була неподалік — святила яблука у Казанській церкві, адже це було велике церковне свято. А мій син був у самому епіцентрі — він був на тій самій виставці дронів у будівлі театру. Його контузило, але він, на щастя, залишився живим. У момент «прильоту» він вийшов надвір — стояв на ґанку чи десь біля нього. Він і сам не дуже добре це пам'ятає. Він був біля центрального входу в театр, а Світлана, як потім виявилося — з його тильного боку.
Коли ми почули вибух, я одразу почала дзвонити синові. Додзвонитися не змогла — у нього було зайнято. Потім мене набрала невістка: «Саша поранений! Його там поранило! „Де там?“ — запитую. „Прилетіло“ до драмтеатру, він був там», — відповіла невістка. Ми з чоловіком одразу поїхали туди.
Я ніколи не забуду те, що ми там побачили. Мертві люди, кров, крики… Це було щось страшне. Забравши сина, ми повезли його до однієї з міських лікарень. Поки йому надавали допомогу, я вийшла на ґанок і побачила, як «швидкі», одна за одною, привозили поранених. Люди були у різному стані — практично всі посічені уламками, деякі дуже важкі. Я почула крик: «Мамо! Де моя мама?!» — кричала дівчина — вона шукала серед поранених свою матір. Я попросила дати їй води… А потім вона сказала мені: «Ви, мабуть, працюєте разом із моєю мамою, Світланою Юріївною». Тоді я зрозуміла, що переді мною Аня, донька нашої Світлани. Почала її заспокоювати…
Вона не знала, де мама і сподівалася, що вона жива. Ми всі сподівалися. Ми разом почали її шукати по всіх лікарнях. Куди тільки не дзвонили. Думали, що, може, її не можуть упізнати, може їй прямо зараз надають допомогу. Але не подумали про те, що треба було обдзвонювати морги.
Читайте також: «Того дня у Діми мала бути перша операція, і лікарню обстріляли прямо перед її початком»: у Херсоні загинув 25-річний лікар
- Пізніше дізналися, що там біля театру люди знайшли її телефон, — продовжує Світлана Литвин. — Свєти не було, а телефон залишився. А потім, вже після обіду, я зателефонувала до мами Світлани. І вона заплакала у слухавку: «Свєти більше немає». У мене всередині все обірвалося: як це немає?
Свєта опинилась у тому місті не випадково — вона часто там гуляла. Вони з донькою (з батьком Ані Свєта розлучена) жили неподалік, і того злощасного ранку Світлана вийшла вигуляти собаку. Наскільки я розумію, де-небудь сховатись у неї не було шансів — ракетний удар трапився відразу після того, як оголосили тривогу. Може, це мені так запам'яталося — але мені здається, це сталося дуже швидко, чи не відразу…
Світлана, до речі, дуже боялася ракетних ударів і намагалася бути обережною. Люди ставляться до того, що відбувається, по-різному, хтось звик на сигнал повітряної тривоги не реагувати. Але Світлана реагувала і, якщо була можливість, йшла в укриття. Її точно не можна звинуватити у безтурботності.
Початок повномасштабного вторгнення Світлану з її сім'єю застав вдома, у Чернігові. У перші тижні великої війни вони тут пережили справжній жах, адже Чернігів був у облозі. Ми переписувалися в ті дні, і Світлана писала, що вони весь час сидять у підвалі, що вона не знає, як виїхати. Тоді виїжджати було ще ризикованіше, ніж залишатися. Коли можливість виїхати все ж таки з'явилася, Світлана з Анею поїхали. Але Україну не залишали, були десь у західних областях. Пізніше, коли тут все більш-менш заспокоїлося, повернулися, вийшли на роботу. Як і більшість людей у нашій країні, вони намагалися продовжувати жити — попри страх, постійну небезпеку… Ми працювали онлайн, але зовсім недавно, у червні, у нас було засідання кафедри, яке вирішили провести офлайн. Тоді ми й побачилися зі Свєтою — як виявилося, востаннє.
Коли стало відомо, що Світлана загинула, я вмовила її дочку дати номери карти для допомоги їхній родині. Аня з бабусею зараз шоковані, вони поки не думають про те, що, крім усього іншого, на них чекає організація похорону, великі витрати. Я дуже вдячна всім, хто їм зараз допомагає.
Це найменше, що ми можемо для них зробити (допомогти родині Світлани Кормільціної можна тут: 4149 6293 5067 5120; 4441 1144 2820 9967 Плакса Анна (дочка).
У Наталії Торії також залишилася дочка — Тетяна. Біля будівлі театру вони були разом — поверталися із церкви. Тетяна дивом залишилася живою. Гроші на її лікування можна перерахувати тут. Номер банківської картки: 5375 4112 0802 2199; 4731 2196 1427 6495 Торія Олександр. Це вже зробили багато студентів «Чернігівської політехніки», які добре знали та любили жінку.
- Наталія Володимирівна не була викладачем, вона займалася паперовою роботою та комунікацією зі студентами, — розповіла «ФАКТАМ» студентка «Чернігівської політехніки» Марія, яка закінчила виш у 2022 році. — Справжній професіонал своєї справи. Коли студенти приходять на перший курс, вони зазвичай не знають багатьох моментів і нюансів — і Наталія Володимирівна завжди була поруч, щоб допомогти. На нашому факультеті завжди була дуже тепла атмосфера, добрі стосунки між студентами та викладачами. Пам'ятаю, як Наталія Володимирівна завжди зустрічала нас у деканаті з посмішкою, питала, як справи. Ми знали, що завжди можемо звернутися до неї за порадою, і вона знайде час для кожного студента, попри те, що вона мала багато іншої роботи.
Читайте також: «Без України росія перестає бути імперією. От вони й бісяться»: Руслан Шаріпов про причини ненависті росіян до українців
Востаннє ми з нею бачилися на нашому випускному. Це було у січні 2022 року, за місяць-півтора до повномасштабного вторгнення. Це був дуже радісний та знаковий день — і для нас, випускників, і для всіх, хто був з нами протягом усіх років навчання. Наталя Володимирівна була дуже за нас рада. Усміхалася, бажала нам всього найкращого. У той момент ніхто навіть не підозрював, що на нас чекає. Здавалося, що ми завжди зможемо прийти до університету і навіть за п'ять, десять років Наталія Володимирівна, як завжди, зустріне нас там із посмішкою. Новина про її загибель стала справжнім шоком, я досі не можу в це повірити…
Також стало відомо, що серед загиблих у Чернігові — випускник Чернігівського коледжу Дмитро Магліч та батько чотирьох дітей Володимир Василенко, який у момент ракетного удару проїжджав повз театр на автомобілі. У машині також був його син, який зараз у лікарні.
Раніше «ФАКТИ» писали, що від російської ракети загинула 6-річна Софійка, яку разом із мамою Ольгою до Чернігова запросили в гості.
На фото в заголовку Світлана Кормільцина та Наталія Торія