Попри всі випробування війною наші співвітчизники створюють красу, якою захоплюється світ. Це і неймовірні прикраси, і предмети інтер’єру, і кулінарні та кондитерські шедеври…
Сьогодні співрозмовниця «ФАКТІВ» — полтавська майстриня, що займається лаковою мініатюрою. У інтерв’ю «ФАКТАМ» вона розповіла про філігранну роботу з каменем та мушлями. Чимало її творів мистецтва сьогодні знаходяться у поціновувачів з Ізраїлю, США, Німеччини, Австралії та інших країн світу.
— Мій творчий шлях в лаковій мініатюрі почався 10 років тому, — розповідає Юлія Котова. - Це дуже цікавий вид творчості. Лакова мініатюра — філігранна робота. Тут не можна поспішати, а навпаки, варто максимально уповільнитися, бо мазки мають бути точними, витонченими й кожен повинен бути саме на своєму місці. Один невдалий рух може зіпсувати цілий етап розпису.
Створення лакової мініатюри — справжня магія. Спочатку треба обрати камінь. Я використовую агати, лабрадорити, яшму, обсидіани, родоніти… Потім у камені треба розгледіти сюжет, а вже після цього починаються технологічні процеси підготовки самоцвіту до розпису. У 2020 році я познайомилася зі справжнім українським скарбом — житомирським лабрадоритом. Український лабрадорит — це бездонна, магічна, містична глибина! Це щось, ніби з іншого світу… Таке таємниче і прекрасне! Мені до вподоби створювати унікальні лакові мініатюри на цьому камені. До речі, вони можуть бути оформлені в оправи та стати прикрасами. Ще я дуже люблю писати по натуральному перламутру. Найбільше мені подобаються мушлі галіотіс з їхнім шовковим світінням… Такі мініатюри нагадують якісь дорогі старовинні тканини через те, що різнобарвні смужки мушлі підсвічують багатошаровий олійний живопис. Це справжнє диво…
— Які сюжети ваші улюблені?
— Зокрема, казкові. Наприклад, грибочки-будиночки, де живуть ельфи чи феї, а може — гноми? Але там справді хтось мешкає, бо у віконечках наче сяє золоте світло. Це якийсь казковий світ з синім глибоким мерехтливим небом, який запрошує вас в гості, щоб трішки пригадати, що всі ми колись були дітьми й щиро вірили в диво. А от інша робота. Ніч. Котик сидить десь біля лісу і слухає темряву. То для нас там нічого немає, а для нього — це справжній дивовижний світ. Десь там співає цвіркун, вітер шарудить у квітах та травах, в озері кумкають жабки, бо, мабуть, завтра ввечері піде дощ, а ще далі, десь отам, в кущах, запищала необачна мишка. Ще мить — і котик вполює її, але це буде потім, а зараз він ще сидить майже нерухомо і ворушить лише вушком, слухає… А місяць заливає яскравим світлом озеро і протилежний берег, малюючи на воді мерехтливу доріжку. І все це вмістилося на одному лабрадориті.
— Краса!
— Також дуже гарний мадагаскарський лабрадорит. Зовсім інший, абсолютно інакше відчувається. На ньому зображені квіти айви. А ця мушля галіотіс розписана з обох боків. Зовні на ній зображена чайна троянда з незабудками, а всередині живе таємниця — там на гілочці незабудки сидить метелик «павичеве око». За допомогою високоякісної фурнітури я підвісила мушлю на низку перлів. Вийшло щось незвичайне, ніби з іншої епохи. Перламутр галіотіса своїм сяйвом підсвічує троянду і метелика та робить їх наче справжніми. Такі роботи краще роздивлятися наживо, бо жодне фото не здатне передати їхню красу.
— Найбільше я люблю писати квіти та тварин, — продовжує Юлія. — Квіти — це, мабуть, найгарніше, що є у цьому світі. От підсніжники на агатовому зрізі. Я обожнюю первоцвіти, а підсніжники — це моя особлива любов. Ранньою весною вони перші дарують незабутнє відчуття того, що життя продовжується, що далі буде щось хороше. Такі тендітні й такі сильні. Не бояться ні морозу, ні снігу і продовжують квітувати попри будь-які примхи сонної березневої природи. Ще люблю зображати тварин. Вони найпозитивніші істоти цього світу. У них є сила та щирість — і немає лицемірства.
— Що вас надихає зазвичай у роботі?
— Будь-що. Іноді це справжня несподіванка. Навіть відчуття якогось запаху може наштовхнути на творчу ідею. А що вже казати про природу? Вона взагалі безмежне джерело для натхнення. У ній є все…
— Що найскладніше у вашій роботі?
— Створення кожної роботи починається з ідеї, а потім підбираю камінь. Але так буває не завжди. Іноді трапляються самоцвіти, у візерунках яких вже видно історії. Тоді лишається лише трішки їх підкреслити й зробити зрозумілими для глядача. Я працюю без ескізів. Всі деталі майбутньої роботи мають сформуватися в уяві. Отже, у нас є камінь і сюжет вже придуманий. Далі ідуть технологічні етапи підготовки мінералу до розпису. Лакова мініатюра цікава тим, що під час живопису чергуються шари лаку і фарб. В моїх роботах може бути до 15 шарів. Завдяки цьому можна досягати різних цікавих ефектів. А ще ж можна використовувати сусальне золото, мікрокабошони, стрази…
Але найскладніший етап всієї роботи — це фінішне покриття, коли розпис вкривається кількома захисними шарами лаку. Це найвідповідальніший момент, бо якщо на незастиглий лак сяде пилинка, то весь шар доведеться переробити. Але найпідступніший момент — це полірування. Це досить довготривалий процес і виконується лише вручну. Тобто 2−4 години я тру лакове покриття спочатку наждачним папером різної абразивності, а потім шматочком фланелі з окисом хрому. І буває, що можу перестаратися і протерти до попереднього шару лаку. І тоді треба переробляти. Ну, а гарний манікюр мені тільки сниться. Після полірування в мене зелені руки й зелені нігті. Потім довго відмиваю.
— Скільки часу створюєте роботу?
— На створення однієї роботи йде 2−3 тижні. Але може бути й швидше. Повільніше теж буває. На днях завершила роботу, над якою працювала ціле літо. А колись зробила мініатюру за 4 дні. Було таке натхнення, що не могла зупинитися і працювала по 18 годин на добу.
— Як правильно зберігати лакову мініатюру?
— Лакові мініатюри дуже живучі, й при правильному зберіганні та експлуатації їх можна передавати у спадщину онукам. Дуже бажано зберігати роботи окремо від інших прикрас чи каменів, якщо це колекція мінералів. Взагалі чудово, якщо у кожного виробу є індивідуальна коробочка. Мініатюри вкриті міцним лаком, але їх все одно треба берегти від падінь, бо вони можуть розбитися. А ще важливо тримати їх в чистоті. Якщо розпис носять як прикрасу, то треба періодично протирати її вологою фланеллю, щоб очистити від шкірних секретів (поту та шкірного сала), а також від залишків парфумів, косметики. Можна іноді використовувати для очищення слабкий мильний розчин.
Раніше майстриня Анна Синиця розповіла «ФАКТАМ» про секрети натуральної косметики.
Читайте також: «Довкола моїх килимків з трав та квітів у Фейсбуці був справжній ажіотаж — близько тисячі перепостів!» — майстриня Юлія Гомеляк
Фото з альбому Юлії Котової