Вересень — це стресовий період і для дітей, і для батьків. Незалежно від того, чи в Україні вони, чи вимушено виїхали. У період великої війни це ще й «подвійний удар», особливо для першокласників. Способів подолання стресу є кілька, але перш за все потрібно бути своїй дитині опорою, щоденно спілкуватися з нею, підтримувати та вірити в неї. Як допомогти учням впоратися з негативними емоціями, коли вони вдома або на чужині, читайте далі.
— Система освіти зіткнулася сьогодні з великим викликом. З одного боку, потрібно забезпечити право на безперервність освіти та забезпечити її доступність для кожного громадянина. З іншого — гостро постало питання безпеки освітнього процесу. Повномасштабне вторгнення росії поставило під загрозу взагалі продовження освітнього процесу в Україні, — розповідає «ФАКТАМ» дитячий та сімейний психолог, сімейний медіатор Катерина Середюк. — Неможливо йти до школи або університету, коли є ймовірність попадання в приміщення навчального закладу ракети або розстріл з «Градів». Багато шкіл і вишів були прицільно знищені на початку війни, й піти фізично не було куди. До того ж в деяких регіонах було просто небезпечно через обстріли або окупацію, та освітній процес дійсно практично зупинився. Але достатньо швидко вчителі почали знаходити вихід із ситуації. Скрізь, де було можливо підключатися до інтернету, навчання проводилося онлайн. Коли на третій-четвертий день війни вчителі почали виходити на зв’язок, для дітей та батьків це було підтримкою, це було певним стабілізатором, зв’язком із реальністю, зв’язком з друзями, знайомими, можливістю поспілкуватися, отримати або надати підтримку.
До повномасштабного військового вторгнення усі ми мали певну визначеність, певну стабільність. Розклад дня, план на тиждень-місяць-рік. Ми більшою чи меншою мірою контролювали своє життя, так би мовити, керували ним. Але від ранку 24 лютого 2022 року втратили контроль над життям. Ми не розуміли, що буде наступної хвилини. Чи буде де жити, що їсти, чи буде пальне і як довго буде зв’язок. Ґрунт було вибито з-під наших ніг. І ці онлайн-уроки дали дітям і їхнім батькам трошки стабільності. Треба було за певним розкладом під'єднатися до зуму, відшукати десь папір і ручку. Це були якісь звичні дії, зрозумілі й прості завдання. І це заземляло. Давало відчуття того, що «життя триває», «зв'язок з реальністю» є.
Зараз, коли повномасштабна війна триває вже понад півтора року, навчання продовжує відігравати таку стабілізуючу функцію. Державні та недержавні освітні заклади докладають максимум зусиль, щоб освітній процес тривав. Звісно, усі вони стикаються з величезними викликами. Про організацію фізичної безпеки можна говорити багато, і вона є зараз надважливою.
— Варто зупинитися на інших проблемах, які зараз мають вирішувати усі учасники освітнього процесу, — це стрес у дітей через пережиті обстріли, окупацію. Як він проявляється?
— Більшість учнів в Україні пережили обстріли, змушені були змінити місце проживання, хтось пережив окупацію, багато хто втратив близьких людей, майно, домашніх улюбленців, соціальні контакти… Це усе досить глибокі психологічні травми, а більшість має їх декілька. Реакції на стрес у всіх людей різні. Це залежить від темпераменту, життєвого досвіду. Та усі ці реакції є захистом психіки. Деякі діти стають агресивними, непосидючими, занадто рухливими. Інші, навпаки, стають млявими, апатичними, замикаються в собі. У багатьох спостерігаються труднощі встановлення контакту, регрес в поведінці (особливо це притаманне молодшим діткам, але може спостерігатися навіть у дорослих). Психіка так захищається від тривалого впливу стресу. Це усе впливає і на процес навчання. Навчання (засвоєння нового навчального матеріалу) взагалі практично неможливе в стані стресу! Коли дитина не почувається у безпеці, її організм не може відволікатися на навчання, він зайнятий ВИЖИВАННЯМ. І це не залежить від віку. І дошкільнята, й молодші школярі, й підлітки потребують підтримки та допомоги. Адаптуватися до навчання в умовах війни важче. Діти, батьки, вчителі мають докладати більше зусиль, щоб адаптація відбулася успішно, щоб дитина могла навчатися, засвоювати матеріал.
— Ще один виклик для українських дітей — це навчання у вимушеній еміграції. Як бути в цьому випадку?
— Перебуваючи у фізичній безпеці, вони все одно відчувають стрес від таких самих травм, як і ті діти, які залишилися в Україні. До них додаються переживання, пов’язані із соціальною ізоляцією, викликаною іншомовним середовищем. На жаль, в більшості випадків у школах немає уявлення, що робити з дітьми, які вимушено навчаються за кордоном і психологічно травмовані війною. Ці діти, звісно, потребують особливої уваги. Перш за все — допомоги в адаптації у новому колективі, а це може бути прекрасним уроком чуйності для усіх учнів! Вчитель або шкільний психолог може разом із дітьми придумати, як показати новому учневі, який не володіє мовою, свою прихильність, як пояснити розклад уроків, план школи, можна визначити серед дітей почергову опіку над ним на перший період. Важливо також, щоб від таких дітей, які вимушено мають вчитися за кордоном, не вимагали високих академічних успіхів. Звісно, є високо вмотивовані до навчання діти, та вони можуть мати більш стійку нервову систему, і бути менш травмованими та/або більш адаптивними. І якщо вони психологічно й фізично готові, то вони навчатимуться у темпі інших. Але якщо дитина гірше переносить стрес, має глибшу травму та/або менш адаптивну психіку, то вона фізично не зможе засвоювати новий матеріал. А якщо її порівнюватимуть із нетравмованими дітьми, робитимуть зауваження за «погану поведінку» (яка, як ми пам’ятаємо, є реакцією на стрес, захисним механізмом психіки), то травма, скоріш за все, поглиблюватиметься…
— Як батьки можуть допомогти дитині адаптуватися в іншомовному середовищі?
— По-перше — демонструвати лояльність до мови. Намагатися говорити з іноземцями, вживати вдома між собою якісь прості слова мови тієї країни, в якій ви живете (елементарні «дякую», «будь ласка», «доброго дня»). Шукати в ютубі уроки з вивчення потрібної вам іноземної мови. Меншим можна вмикати мультфільми, старшим — фільми мовою оригіналу з субтитрами українською. Аудіоказки та аудіокнижки теж підходять. Вони формують в мозку лояльність до іноземної мови. Але важливо не перенасичувати інформаційний простір іноземною, оскільки це може викликати відторгнення. Ідеально, якщо є можливість не одразу йти до школи, а за деякий час, коли мова вже не буде такою чужою та незрозумілою.
Читайте також: Булінг негативно впливає не тільки на жертву: психолог розповіла, чому ця проблема дуже важлива
— А які ще є загальні рекомендації, що допоможуть дитині адаптуватися до навчання у період війни й в Україні, і за кордоном?
— Передусім — це підтримка та безумовна любов батьків або дорослих, які опікуються дитиною. Потрібно, щоб дитина знала, що її любитимуть, навіть якщо вона не зможе засвоїти якийсь матеріал. Кожна дитина має відчувати, що її цінують безвідносно до того, чи вона зрозуміла, як розв'язувати задачу, чи вона прибрала у себе в кімнаті… Кожна дитина має до чогось хист, інтерес, тож потрібно давати їй можливість у цій сфері розвиватися й хвалити її за успіхи. Ситуації успіху можна навіть створювати штучно. На успішний досвід дитина спиратиметься в процесі адаптації та/або подолання травми. Кожне «Я можу!», «Я зміг!» переростає в майбутньому у віру в себе «Я зможу!», яка дає наснагу рухатися вперед.
Потрібно підтримувати емоційний контакт з дитиною. Вона має знати, що з будь-яким питанням, з будь-якою проблемою вона може прийти до свого дорослого й він її вислухає, не звинуватить, а, навпаки, підтримає, щось порадить. Так вони отримуватимуть підтримку і отримуватимуть досвід розв’язання проблем. Треба також ділитися з дітьми своїми переживаннями й почуттями, питати в них поради (не в прийнятті визначальних рішень, бо все ж таки відповідальність — дорослих, а в щоденних дрібницях) і завжди дякувати за підтримку. Так вони навчатимуться вдячності та емпатичності. Наявність емоційного контакту зі значущим дорослим допоможе знизити напругу від стресу та легше адаптовуватися до змін загалом і до навчання зокрема.
— Останнім часом є тенденція до того, щоб віддавати дітей до школи, щойно їм виповниться шість років або й раніше. Що про це думаєте?
— Стан війни — дуже вагома причина відтермінувати цей важливий в житті всієї родини крок. Є різні життєві ситуації, є різні діти, ми про це пам’ятаємо, але загальна рекомендація — краще пізніше. Не треба також боятися залишитися на другий рік в якомусь класі. В умовах війни навчання дуже ускладнене фізично, емоційно, психологічно. Частіше за все немає можливості пройти матеріал у звичному режимі, багато інформації просто не опрацьовується. Усі нервуються ще більше. Вчитель — тому, що не встигає за планом, діти — тому, що від них вимагають вивчити щось, про що вони навіть не чули, батьки — тому, що від них вимагають забезпечити самостійне навчання. Думати про емоційний стан взагалі немає можливості… Але ми пам’ятаємо, що у стані стресу дитина не може навчатися. Тоді й надмірні зусилля усіх учасників процесу зводяться нанівець. Дуже доречно також, коли дітей вимушених емігрантів віддають в іншомовні школи на клас менше. Тобто, наприклад, семикласниця піде до шостого класу. Треба, звісно, враховувати різницю навчальних програм. Але мова йде про те, що, коли дитина проходитиме іноземною мовою знайомий матеріал, їй буде легше адаптуватися до різких змін. Для кращої адаптації дітям потрібен якомога тісніший контакт із реальністю, зі своїм тілом. Тобто менше гаджетів і більше рухатися, гуляти на свіжому повітрі. Потрібно проводити з дітьми час (спільні прогулянки, настільні ігри, приготування їжі), демонструвати їм підтримку. І просто обіймати.
«ФАКТИ» також розповідали, як підтримати дитину під час повітряної тривоги, коли виють сирени та чутно вибухи.
Читайте також: «Якщо відчуваєте емоційне вигоряння, є багато способів відновитися»: поради психологині Галини Алексєєнко