У Києві зареєстрували незвичайний рекорд — «Наймолодший українець, який отримав найбільшу кількість дипломів про вищу освіту». Це рекорд встановив 24-річний Євген Нотевський, який має у свої роки п'ять університетських дипломів. Чотири з них ще й з відзнакою. Євген не зупиняється на досягнутому та продовжує навчатися — тепер уже в аспірантурі Київського національного економічного університету.
Окрім таких вражаючих досягнень у навчанні, Євген очолює волонтерський штаб Миколаївської області, який щодня допомагає ЗСУ. Про те, як йому це все вдається, Євген розповів в інтерв'ю «ФАКТАМ».
Повідомивши про фіксацію незвичайного рекорду, керівниця Національного реєстру рекордів України Лана Вєтрова уточнила, що всі п'ять вищих освіт Євген отримав у період з 2016-го по 2022 рік: «Євген здобув освіту за спеціальностями „Економіка“ та „Право“, став магістром менеджменту, магістром держуправління та місцевого самоврядування, а також магістром харчових технологій».
За час навчання талановитий студент був лауреатом академічної премії Президента України та академічної стипендії Верховної Ради.
У розмові з «ФАКТАМИ» Євген Нотевський сказав, що отримував свої освіти, звісно ж, не заради рекорду, але був приємно здивований, коли дізнався про свою номінацію.
— П'ять дипломів у мене були ще дев'ять місяців тому, і на той момент я навіть не думав про те, що це може бути національним рекордом, — розповідає «ФАКТАМ» Євген. - 25 серпня ми з членами нашої громадської організації молодіжного самоврядування «Молодь — майбутнє нації» провели масштабну акцію на Хрещатику, розгорнувши там найбільшу в країні маскувальну сітку для ЗСУ. Це був офіційно зареєстрований рекорд, і саме так ми познайомилися з Ланою Вєтровою. Мій заступник тоді сказав їй, що я маю п'ять дипломів про вищу освіту. Пані Лана була здивована — і сказала, що можна спробувати подати мою кандидатуру на національний рекорд, а номінувати чи ні, вже вирішить експертна рада. Ми подали заявку.
Євген Нотевський родом із Первомайська Миколаївської області. Саме там він зі срібною медаллю закінчив загальноосвітню школу № 15, яка зараз уже є ліцеєм «Ерудит». Після цього Євген успішно склав ЗНО (з української мови та літератури отримав 198 із 200 балів) і вступив на бюджет до Київського національного економічного університету на спеціальність «Економіка».
— Тут необхідно уточнити, що, коли йдеться про дипломи, ми говоримо про різні освітні ступені — бакалаврат і магістратуру, — каже Євген. - І бакалаврат, і магістратура є вищими освітами. Дві мої освіти — це бакалаврат, і три — магістратура. Після першого року навчання за спеціальністю «Економіка» я зрозумів, що для мого успішного майбутнього знання економічних процесів буде недостатньо — не менш важливо розуміти законодавство, орієнтуватися у юриспруденції. Тому я вирішив вступити ще й на «Право» — у наш КНЕУ, де дуже хороший юридичний інститут. Далі я навчався вже на двох факультетах одночасно — на очній та заочній формах. Найскладніше поєднувати стало на третій рік, коли я вирішив вступити на військову кафедру. Але останню я також успішно закінчив, отримавши звання молодшого лейтенанта запасу.
Закінчивши бакалаврат за спеціальністю «Економіка», я вступив на магістра на спеціальність «Менеджмент проєктів та консалтинг» — знову ж таки до КНЕУ. А після закінчення бакалаврату за спеціальністю «Право» вступив до магістратури Одеської політехніки на держуправління, а потім — ще й до магістратури Одеського національного технологічного університету на спеціальність «Харчові технології».
Остання спеціальність сильно відрізняється від решти, але і її я обрав не просто так. Річ у тім, що починаючи з 2020 року я захоплююсь спортом. Став займатися професійно, виступав на змаганнях та отримав звання кандидата у майстри спорту з паверліфтингу. Зараз я маю мету отримати майстра спорту. Консультуючись із тренерами, я зрозумів, що від правильного харчування залежить 80 відсотків успіху у спорті. Саме тому я пішов на харчові технології, щоб добре в цьому розбиратися. До того ж я думав, що, може, згодом зможу сам консультувати людей. А для цього мені, як відповідальній людині, недостатньо просто пройти якісь курси. Я маю бути дипломованим фахівцем і розуміти всі процеси.
Щоб здобути цю освіту, довелося згадувати такі предмети, як хімія та біологія. Але в процесі навчання виявилось, що я їх і не забував… І в результаті закінчив цю магістратуру із червоним дипломом. Крім навчання вже у трьох університетах, я пройшов понад 60 онлайн-тренінгів, вебінарів та курсів з підвищення кваліфікацій, активно займався науковою роботою. На сьогодні у мене вже 38 опублікованих доповідей на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних студентських та аспірантських конференціях, шість опублікованих у співавторстві наукових статей та п'ять наукових робіт мого авторства, які теж займали призові місця на всеукраїнських студентських наукових конференціях.
Читайте також: Дитина-калькулятор: 15-річний школяр множить десятки, сотні та мільйони в умі
— Де ви знаходили на все це сили? Як планували свій час?
— Не буду нічого вигадувати — я не вів жодних планерів, мої дні не були розписані по хвилинах. Я просто робив усе так, як мені підказувало серце. Намагався виконувати завдання, не відкладаючи нічого у довгий ящик. Звичайно, бувало, що щось не встигав, тож іноді не спав, навчався ночами. Особливо перед іспитами. Але, думаю, весь секрет у тому, що мені справді подобалося те, що я робив, тому все й виходило. Мені здається, не завжди правильно заганяти себе у рамки жорсткого тайм-менеджменту, іноді це може лише зашкодити. У кожної людини свій ритм, і важливо робити те, що тобі справді до вподоби.
Усі мої активності формують мене як особистість. У мене завжди є мета, і, починаючи щось робити, я знаю, для чого мені це. Починаючи здобувати знання, я застосовую їх на практиці. Іноді буває, і в мене опускаються руки. Особливо це часто буває вже на фінішній прямій — коли, наприклад, пишеш дипломну роботу. У такі моменти дуже допомагає наставник, тому й потрібні наукові керівники, тренери, які тебе підтримають.
— Як до цього ставилися ваші батьки?
— Вони дивувалися. Запитували, навіщо мені все це потрібно. Я казав, що зараз у мене такий період, коли мені хочеться здобувати дедалі нові й нові знання. Пояснював, що потім, напевно, настане момент, коли я вже всього цього не захочу, тому поки хочеться вчитися, потрібно це робити. Роботу можна буде поміняти хоч двісті разів, а мої знання — фундамент, який я зараз закладаю, — будуть завжди зі мною.
Я роблю це не заради дипломів, а заради знань. Тому мені така цікава наукова робота. Захопився нею ще на першому курсі й створив в університеті прецедент, посівши призові місця зі своїми доповідями у шести секціях одночасно. Редколегія ще не хотіла друкувати мене у збірці, бо ніколи раніше такого не було — вони друкували щонайбільше дві доповіді під одним прізвищем, а тут одразу цілих шість. Деякі науковці радили мені махнути на це рукою, але ні. Я пішов до ректора університету і таки добився свого — були надруковані всі шість моїх доповідей. Для мене це був добрий досвід та урок, що ніколи не треба здаватися.
Паралельно Євген встигав вести активне суспільне життя. Був головою студради одного з факультетів, а згодом і всього університету. 2020 року отримав премію київського мера за особливі досягнення молоді у розвитку Києва. Що стосується громадської організації «Молодь — майбутнє нації», президентом якої є герой цієї статті, то її було створено давно — ще коли Євген навчався у школі.
— Пізніше, коли я вже навчався на спеціальності «Право», я зареєстрував її як юридичну особу, — каже Євген. - Можна сказати, почав застосовувати свої знання. З початком повномасштабного вторгнення на основі цієї нашої організації було створено волонтерський штаб.
— Де вас застав початок великої війни?
— Вдома, у Первомайську. Я приїхав туди з Києва у ніч проти 23 лютого. Вночі, як завжди, був у дорозі. Це, до речі, один із секретів мого тайм-менеджменту — якщо потрібно було кудись їхати, я зазвичай спав у поїздах та маршрутках, щоб не витрачати час на дорогу вдень. Неподалік Первомайська знаходиться Вознесенськ, під яким окупанти були вже в перші дні війни. Тож ми дуже швидко організувалися. Створили волонтерський штаб та почали робити все, що тільки могли, — зварювали протитанкові їжаки, робили балаклави, бронежилети, коктейлі Молотова, з якими готувалися зустрічати ворога. На щастя, ЗСУ їх тоді зупинили під Вознесенськом, і вони не пішли далі…
Відтоді абсолютно вся наша діяльність — це допомога ЗСУ. Нині у нашому штабі понад 300 волонтерів. Керуючи штабом, я розумію, наскільки мені знадобилися знання, які я здобув і на спеціальності «Менеджмент», і на «Праві». Знадобилися вже й знання харчових технологій. У своїй дипломній роботі я пропонував унікальну рецептуру енергетичних білкових батончиків. Так ось, тепер ми їх робимо й передаємо на фронт.
Я вважаю, що зараз кожна людина в нашій країні має щось робити для фронту. Інакше просто не може бути. Якщо ви самі ще не на фронті, робіть усе, що можете, щоби підтримати ЗСУ. Я поки що навчаюсь в аспірантурі, але, якщо буде потрібно, піду на фронт. А зараз намагаюсь бути максимально ефективним тут. За час повномасштабної війни ми передали на фронт понад десять автомобілів, дванадцять тепловізорів, вісім дронів, десять приладів нічного бачення та багато іншого. Ми намагаємось допомагати й переселенцям. Якщо цю статтю читатимуть представники бізнесу чи фондів, хочу сказати, що наш волонтерський штаб буде дуже радий співпраці. Зараз справді важлива будь-яка допомога.
Зв'язатися з Євгеном Нотевським можна тут https://www.facebook.com/evgeniynotevskiy1998
Раніше «ФАКТИ» розповідали про те, що школярка з Черкас перемогла у всеукраїнських олімпіадах з 8 предметів.